Сучасну природу методологічних детермінант правових трансформацій України в контексті правових рефлексій сучасності можна соціологічно ідентифікувати при дослідженні характеру української посттоталітарної правосвідомості, яка є типово девіантною, розвиткових девіацій правової свідомості за зразками соціальних девіацій національної мови, що існують у структурі синергетично зорієнтованих процесів розвитку мови корінної більшості населення як національної, як родової мовної правової природи за відношенням до нелінгвістичної правової мови як видової правової природи, що певною мірою зконцентровано у правових параметрах функцій мови корінної більшості населення як вербально-ментального поля парадигмальних мовноідентифікаційних можливостей сучасних праворефлексивних завдань украінської пострадянської нації та самостійної держави.

В цьому аспекті малодослідженими є саме ті аспекти національного мовного розвитку того чи іншого етносу, які створюють базові константи правоідентифікаційного руху дійсності, що детерміновані статичним змістом конкретно-історичного циклу соціальної активності правової свідомості.

У попередніх роботах нами досліджувались питання знаково-матеріальних проекцій девіантної правосвідомості як різновидів маргінального соціального відбиття (В.О.Чефранов), але ще недостатньо зроблений акцент на її мовно-правові проекції, на що поки вітчизняна правова наукова думка слабо пригортає увагу [Див. 4-8].

Думаємо, що дослідження мовно-правових текстуальних знаково-матеріальних проекції девіантної правосвідомості як проблеми знакового перекладу правових рефлексій соціуму будє оптимально сприяти раціональному розв'язанню важких проблем й завдань посттоталітарного правобудівництва й правовідбиття, а також слугувати певною теоретичною основою для подальших досліджень проблем посттоталітарних правови рефлексій як рефлексій правової свідомості.

Творення нової правової, соціально - ціннісної парадигми у посттоталітарних суспільствах і державах, закрема в українських і російських, відбувається крізь принципову заміну світоглядних цінностей та традицій тотально-заідеологізованого типу на природні, ментальне опосередковані В зв'язку з цим, посттоталітарна аксіологічна парадигма світоглядного правового мислення та законодавчого виміру соціальних змін викликає деструктурні зміни і явища у системі сучасних правозаконодавчих деструктивних традицій, побудованих на терені тоталітарного досвіду їх створення. В цілому, таким чином, діючий тоталітарний досвід законодавчого сприйняття, розуміння та аналізу світових правових традицій презентує довготривалі соціально-правові їх трансформації (можливо патологізовані), які висвітлюють методологічну недостатність суспільного, у тому числі мовно-лінгвістичного механізму їх ідентифікації [Див. 7-8].

Думаємо, що є повна можливість пов'язувати сучасні важкі соціально-правові і законодавчі трансформації з концептуально принциповим порушенням за часів тоталітаризму природної логіки розвитку ірраціонально-гомогенної східнослов'яноментальної правової традиції як видової правової природи у структурі етнотрадиції ( = національної самосвідомості) як родової правової природи, а також з порушенням природної послідовності її формування, яка історично виробилась у процесі світової соціальної, правової і законодавчої еволюції [Див 2]. Розвиток вітчизнаної етнотрадиції можна соціологічне прослідкувати за формуванням вітчизнаної традиції мовного розвитку української нації, яка є за аналогією за вітчизняною етнотрадицією (= національною правосвідомістю) - розірваною, що свідчить про кризу ідентифікаційних можливостей істинного або точного знаково-матеріального відбиття (перекладу) розвиткових потреб ненаціональних мов як маргінально-правових та інших нелінгвістичних мов у площину розвиткових вимог мови корінної нації, а також про те, соціальна активність національної мови як родової правової природи є кризовою, резонансною з кризовим циклом соціальної активності правосвідомості як девіантної.

Актуальним радикальним презентом правових i законодавчих iсторико-свiтоглядних характеристик природних, ментально структурованих чинникiв сучасного правозаконодавчого буття можна аргументовно вважати, за дослідженнями автора, процеси етносоцiокультурного становлення тiєї чи iншої нацiональної мови як належностi родової правової природи [Див.3;5].

В цьому відношенні рiзнi діалогово-активні ситуацiї та iнтенсивностi домінантної мовної адаптативності корiнної бiльшостi населення як прояві лінгвістичної соціалізації конкретної вербально-ментальної сутності правової ідеї у мовно-тексових фіксаціях законодавчої дiйсностi є праворефлексивними верифікаціями природної істинності мовно-комунiкативної моделі певного циклу соцiальної активностi нацiональної самосвiдомостi (щонайменш некризового циклу ii соцiальної активностi) - правоусвідомленими легітимізаціями правової ідеї у формі мовноправової неформальної (ментальної) спадкоємності правової свідомості. Так, на наш погляд, можна системно висвiтлювати комунікативно-правову iдеоматичну сутнiсть національної мови як типово правову на рiвнi (ступенi) лінгвістичної легалізації єдиної правової прiоритетностi затвердження змiсту, форми, функцii i значення нацiональної, мовної i правової iдеї у конкретно-iсторичнiй схемi суспiльних та державних перетворень у з а к о н о д а в ч i й площинi за можливими зразками соціологічно виявлених циклів соціальної активності національної мови, аутентичних відповідним циклам соціальної активності правової свідомості у її неформальній спадкоємності як природній.

Специфiчного значення в цьому контекстi мають мовноправовi або правомовнi характеристики соцiально-законодавчих змiн та лінгвістично-метафорична біфуркаційна (хаотизована, синергетизована) видозміна їх соціальної значимості у різних мовно-правових ситуацiях на рівні текстових правових мов законів, законодавчої бази у пострадянських маргінальних суспiльствах i державах перехiдних типiв за зразком посттоталiтарних. Мовно-правовi ситуацiї спроможнi висвiтлювати концептуально зовнiшнiй, законодавчо-iзоморфний характер гетерогенного опосередкування посттоталiтарної самосвiдомостi, самоправосвідомості через сутнiсну двоїстiсть правового i законодавчого розвитку української ментальнстi та мови,що трансгресивно виявляється у принциповiй залежностi останнiх вiд остаточного розумiння та визначення їх соцiально-правовими та законодавчими цiнностями i орiєнтирами як свiтовими, так й соцiальними правовими суб'єктами.Крiзь конкретний цикл соцiальної активностi самосвiдомостi, правосвiдомостi i культури та вiдповiдний аутентичний цикл соцiальної активностi нацiональної мови i правової, видимо, спроможна вiдбуватися резонансно-трансгресивна трансформацiя свiтоглядно-цiннiсного становлення народностi або нацiї у правозаконодавчому аспектi як окремих самодостатнiх одиниць соцiально-правового вимiру з ментальним архетипом свiтоглядно-правової культури у зовнiшню, iнтравертну модель ментальної характеристики перехiдного суспiльства як певної конкретно-iсторичної ф о р м и правової державностi. Партикулярне визначення i узагальнення свiтоглядних характеристик певної нацiї у площині національної мови як правової, соцiалiзовано легiтимiзованiй у державi у єдину для усіх правових суб'єктів мову текстів законів як державну мову, мову нормової ідентифікації державно-правового усталення мовно-текстових надбань, цiнностей та орiєнтирiв, таким чином, набуває крiзь нацiональну мову та мовно-цiннiсну культуру можливого інструментального, методологічно-правового механізму кореляції засобами соціологічної трансформації законодавчої ролі статусу нацiональної мови як законодавчої зміни її соціальної активності у бік її або збільшення, або зменшення, а також разом з цим - ролевантного статусу правового режиму законодавчої соцiалiзацiї посттоталітарного суспiльства як громадянськоцентричного, але маргінально правоцілепокладеного. Враховуючи атрибутивне значення для соцiально-правового становлення нацiональної самосвiдомостi мови як "фiзичного" матерiалу її побудови, концептуальну вагомiсть для характеристики законодавчих властивостей мовнозаконодавчої i правомовної активностi соцiальних суб'єктiв, не менш великого значення має різноджерельна історія функціонального становлення соцiальної активностi нацiональної мови, самосвiдомостi, правосвiдомостi та культури, моменти перехрещуваного розвитку, а також їх перспектива, яку можна, наприклад, комп'ютерно змоделювати, використовуючи при цьому синергетичні закономірності, за якими, як доведено у останніх дослідженнях, у тому числі й наших, розвивається посттоталітарний світ [Див. 9].

За нашими аргументами, саме крiзь аналiз i синтез мовного розвитку перехiдного пострадянського суспiльства у правову державу, з її правовою мовою текстів законів, а також становлення нацiональної мови як належностi родової правової природи, свiтової цiнностi та самоцiнностi можна принципово дослiдити основнi вiдмiнностi та виявити можливi актуальні напрямки його сучасної трансформацiї,виявити тi специфiчнi особливстi ментального свiтогляду теж, як правового, який визначає нацiональну державу як типовий правовий суб'єкт суспiльного вимiру соцiально-правової і законодавчої історії, практики, iстини.

Нагадаємо, що у вiтчизнянiй науковiй лiтературi тiльки до 60-х р. здiйснювались iстотнi намагання певної частини мовознавцiв до комплексного системного дослiдження і моделювання питань iсторичного розвитку української мови (Питання iсторичного розвитку української мови. Працi мiжвузiвської наукової конференцiї, що вiдбулась у Харковi 15-20 грудня 1959 р., присвяченi V лiтературному з'їздовi славiстiв. -Х:ХДУ, 1962. -343 с.). Цю роботу можна вважати поки першим i останнiм узагальненим дослiдженням українськими та україноментальними мовознавцями і науковцями питань iсторiї української мови, а також питань її хроно логiчної перiодизацiї. Характеризуючи цю працю як тотально-заiдеологiзовану, все ж можна бачити методологiчнi намагання до реальної оцiнки iсторичного розвитку українськoї мови та української лiтературної мови як типових у національному сенсі правових цінностей. До числа таких, наприклад, мовознавцiв ми можемо справедливо вiдносити I.К.Бiлодiда, Ф.П.Медведєва, .Ф.Наконечного,Ф.С.Ткача,А.А.Москаленка,П.Д.Тимошенка,М.А.Жовтобрюха, О.С.Юрченка, I.В.Муромцева.

У сучасному українському мовознавствi проблему iсторiї української мови у історико-правовому відношенні активно дослiджують Ю.В. Шевельов, О.I.Горбач, О.С.Юрченко, Дмитрієнко Ю.М., Дмитрієнко І.В..

Дефiнiцiюючи iсторiю української мови та характеризуючи науково-теоретичну спадщину дожовтневого перiоду,у тому числi мовознавчу творчiсть Г.А.Левченка, П.П.Плюща, А.А.Булаховського,В.В.Виноградова, В.Д.Лєвiна, I.К.Бiлодiда, зазначимо, шо дослiдники фактично виявили спадкоємнiсть суспiльно-iсторичних процесiв як правову, а також методологiчне значення цiєї спадкоємностi для соцiально-правового руху i розвитку нацiональної мови. Зупиняючись на характеристицi суспiльних процесiв i явищ, автори все ж не з м о г л и виявити в суспiльних чинниках розвитку мови їх ментальної основи та загалом правову природу як пріоритетну ментально опосередковану сутність соцiально - правового i мовного розвитку як розвитку родової правової природи з єдиними праворефлексивними закономірностями.

Можна впевнено погодитись з Ф.П.Медведєвим, П.А.Моргуном, М.Ф.Наконечним в тому,що перiодизацiя iсторичного становлення української мови (додамо: самосвiдомостi, правосвiдомостi) повинна бути читко витриманою у тому розумiннi,що в основу розподiлу на головнi перiоди має бути покладений якийсь один критерiй (принцип). Найбiльш повно наближається до виявлення взаємозв'язку мiж ментальнiстю та національною мовою (не вживаючи термiн "ментальнiсть"), вважаємо, В.Георгiєв, коли говорить про нерозривний зв'язок мови з iсторiєю народу"[1 ]. Цi ж автори, аналiзуючи перiодизацiю iсторiї української лiтературної мови, наприклад, М.К.Бойчука, також акцентують увагу на тому, що вiн привернув увагу до дослiдження тих структур мови, що у нашому контексті, відбивають правові властивості свідомості як домінанті, будуючі закони правосвітоглядних структур правових рефлексій як пріоритети законотворчих рефлексій правової свідомості на кожному етапi її розвитку. У нашому розумiннi, гадаємо, це можна iнтерпретувати як спробу виявлення (або пiдходу до спроби) спадкоємностi начальних умов i критерiїв становлення нацiональної мови як типово правової якості національного становлення української нації та держави.

На сучаснi науковi дослiдження чекає завдання створення об'єктивної, ментально узгодженої схеми iсторичного становлення української мови, яка за певними параметрами, насамперед, за ментально структурованою спадкоємнiстю етнотрадицiї ( = нацiональної самосвiдомостi) як належнiстю родової правової природи, спадкоємнiстю правової свiдомостi як належностi видової правової природи, буде методологiчно характеризувати аутентично резонансний розвиток самосвiдомостi, правосвiдомостi, правосамосвiдомостi та національної мови вiд глибокої давнини до наших днiв. Ця схема, безперечно, допоможе соціологічно вибудувати істинну історичну картину формування української правосвідомості від минулого до сучасного відповідно до звісних конкретно-історичних епох мовно-правових проекцій девіантної правосвідомості - різновидів рефлексій не соціального (традиційна, метнально структурована правосвідомість не у кризовому циклі соціальної активності), а суспільного типу (девіантна правосвідомість як кризовий цикл соціальної активності традиційної правосвідомості) - знакових текстових відображень (перекладів) конкретно-історичних циклів соціальної активності правової свідомості у площину конкретно-історичних законодавчих маргінально-правових норм як оречевлених результатів актів девіантної правосвідомості [Див. 10].

4. Дмитрієнко Ю.М. Українська екологічна безпека життєдіяльності з найдавніших часів до початку 90-х рр. ХХ ст. (до постановки питання про циклову природу екологічної правосвідомості). // "Екологічна безпека України ХХI століття" . Харків:НУВС, 2003. - С.17-22

5. Дмитрієнко Ю.М. Традиційні та нетрадиційні моделі правових посттоталітарних рефлексій. // Ученые записки Таврического национального университета им. В.Н.Вернадского. Том 15 (54). N2. - Симферополь, 2002. - С. 119-127

8. Дмитрієнко Ю.М. Проблеми дистанційної асиметрії права і закону в теоретичній проекції посттоталітарної правосвідомості (до актуалізації ідей П.І.Новгородцева про правову державу) // Матеріали міжнародної наукової конференції "Ідея правової держави: історія і сучасність". - Луганск:ЛАВС, 2003. - С. 56-67