| назад | Зміст | далі |
Сучасне позитивне світосприйняття сучасних правових реалій (С.І.Максимов) у посттоталітарному часі, як хвора людина, вимагає телеологічного, "нелінійного" лікування.
Актуально використовуючи деякi pозвиваючі iдеї деяких останніх монографiчних дослiджень у галузі філософії, пpава і філософії пpава, спpобуємо ідентифікувати для подальшого полегшення розумiння еволюцiйних процесiв правоосмислення у девiантному полi перехiдного соцiуму орiєнтовну природну модель або схему правового "наповнення" нацiональної iдiоми з м i с т о м ментальної психокультури, що детермінантно пріоритетно iснує у ментальному полi правової традицiї.
Однако, гадаємо, за природною схемою правового формонаповнення нацiональної iдiоми як належностi родової правової природи (яка виходить з орiєнтирiв природної логiки розвитку спадкоємностi української етнотрадицiї ( = нацiональної самосвiдомостi) [Див.1,с.125]. Безперечно, вона повинна зберiгатися за будь-яких часiв, особливо за перехiдних, ментальна структурацiя функцiональних нормопринципiв, нормоелементiв i векторних нормонапрямкiв iдеоматично - свiтоглядної еволюцiї цiлiсно-системного квазикомпендiуму парадигмальних характеристик (за характеристиками етнотериторiальної ментальностi) правової iдiоми як належностi видової правової природи. Саме можливiсть ментально опосередкованого правового нормонаповнення у нацiональнiй iдiомi, що виходить з моральної цiлепокладеностi джерельної свiтоглядностi саме первинних /фізичних/ суб'єктiв правосвiдомостi дає привiд для системного праворозкриття суспiльного значення лiше певної,ментальної моделi правомiрної або неправомiрної, але законодавчо детермiнованої або опосередкованої поведiнки вторинних /юpидичних/ суб'єктiв правосвiдомостi за зразками вiдповiдних телеологiчно векторних у еволюцiйно-розвитковому вiдношеннi девiацiй праворозумiння, правоздiйснення та вiдповiдного законорозумiння й законоздiйснення як в цiлому системи "iндивiд-соцiальна спiльнiсть-суспiльство",так i конкретних її законодавчих компонентiв i ментальних закономiрностей формування законодавчої бази суспiльства,системно упорядкованого у певнiй правовiй формi державi як iдеологiчно структурованому змiстi правосвiдомостi його суб'єктiв права, з домiнуванням або первинних, або вторинних суб'єктiв правосвiдомостi. Такий напрямок генези ментальної основи будь-якої, але трансгресивно загостреної граничної (правомiрної - неправомiрної),законодавчо структурованої й адаптованої поведiнки суб'єктiв права нелiнiйно цiлепокладає телеологiчну взаємозумовленiсть правомiрної вiдповiдальностi iндивiда, що виходе лише з м е н т а л ь н о ї сутностi суб'єктiв права з їх ментальною принципопокладенiстю перспективiзацiї соцiальної дiї права як свiтоглядною базою будь-якого правозаконного принципоутворювання при реалiзацiї лiнiйних, конкретно-iсторичних вимог правового розвитку у позитивних потребах рубiжного часу.
В цьому аспекті малодослідженими є саме ті аспекти національного розвитку девіантної правосвідомості того чи іншого посттоталітарного етносу, які створюють базові константи правоідентифікаційного руху дійсності, що детерміновані статичним змістом конкретно-історичного циклу соціальної активності правової свідомості.
У попередніх роботах нами досліджувались питання знаково-матеріальних проекцій девіантної правосвідомості як різновидів маргінального соціального відбиття (В.О.Чефранов), але ще недостатньо зроблений акцент на значимісиі нелінійних трансформацій девіантної правосвідомості, на що поки вітчизняна правова наукова думка слабо пригортає увагу [Див. 4-8].
Давайте ж спробуємо розглянути деякі методологічні аспекти національної детермінантності нелінійної трансформації девіантної правосвідомості певної етнотериторіальної спільності (етносу, народу, нації) як єдиної базової константи прогресивного правового і законодавчого руху у контексті виявлення загальнометодологічних розвиткових детермінант історичного право - і законоруху та як праворефлексивного перекладу розвиткових потреб позитивної трансформації правової свідомості у площину розвиткових вимог її нелінійних детермінант як домінантних за перехідних часів посттоталітаризму. Відповідно будемо робити розгляд констатнт нелінійного правозаконоруху у плані соціологічної ідентифікації вектору еволюційно-трансформаційної динаміки сучасних посттоталітарних суспільств, змісту їх законодавчоправової бази, яка вимагає сучасного удосконалення.
Думаємо, що нелінійні трансформації девіантної правосвідомості як проблеми знакового перекладу правових рефлексій соціуму будуть оптимально сприяти раціональному розв'язанню важких завдань посттоталітарного правобудівництва й поліаспектного правовідбиття, а також слугувати певною теоретичною основою для подальших досліджень проблем посттоталітарних правови рефлексій як рефлексій правової свідомості.
Тодi сутнiсть феноменальних детермiнацiй будь-якого правоусвiдомлення й вiдповiдного суспiльного i державного правоздiйснення архетипово визначається у сукупностi м е н т а л ь- н о ю парадигмою свiтосприйняття цiлiсною системою "iндивiд-соцiальна спiльнiсть-суспiльство" як повнозавершеною часо - просторовою п р и р о д н о ю одиницею правового свiтовимiру, яка утворює цiлiсну правову систему етнотериторiальної спiльностi, де кожен його компонент є самодостатньою сутнiстю корелятивних здiбностей ментального правоосмислення i правотворення у разi порушення за б у д ь-я к и х умов iдейної свiтоглядностi будь-якої соцiальної цiлiсностi, що iсторично розвивається у п р а в о в у норму. Утворена у такий спосiб за допомогою ментально опосередкованої правосвiдомостi н о р м а права спроможна здiйснити, наприклад, за думкою Д.А.Керiмова та iн."панування людьми над собою у сферi реалiзацiї права... її дiї та поведiнка пiдкоренi вимогам права, досягненню, перш за все суспiльно значущих цiлей, завдяки чому людина становиться i о с о б и с т о в i л ь н о ю"(пiд креслено мною - Ю.Д.) [2, с. 158]. А саме, людина як атрибутивна сутнiсть ментального права, становиться навiть вiльною тому, що за природно-ментальною формою правосвiдомостi у єдинiй мономентальнiй системi "iндивiд-соцiальна спiльнiсть-суспiльство" як трансгресивно неподiльнiй у пiзнавальнiй перспективi iсторичного принципоправоутворення, цiлiснiй о д и н и ц i еволюцiйного творення певної ментальної гiлки права (правової системи-системи права) свiтоглядно з н i м а є з суспiльно-нерухомих та iдейно не розв'язаних проблем свого iндивiдуального кореляту правосвiтовимiру свiдомi цiлезначущi претензiї свiтопiзнання нементальних компонентiв правосвiдомостi у ф о р м о з м i с т о в н у сутнiсть свого ментального розвитку як природну моральнопокладальну розумову основу свого конкретно – iсторичного соцiумного буття у певнiй часо - просторовiй правозаконодавчiй реальностi.
Трансгресивний процесуальний перехiд ментальної логiки перетворення цiлезначущих претензiй рiзних суб'єктiв права, що виходить з рiзноджерельної природи ментальної етнотрадицiї ( = нацiональної самосвiдомостi) на рiвнi iнформацiйної комунiкацiї первинних i вторинних суб'єктiв пра- восвiдомостi у природну сутнiсть свого ментального правовимiру за умов ментально структурованої правової iдiоми, за дослiдженнями автора, спроможно вiдбуватися на неантогонiстичнiй, неконфлiктнiй основi структурування власного iдеоматично-свiтоглядного компендiуму кожного п е р в и н н о г о суб'єкту правосвiдомостi певної етнотериторiальностi. Знову ж таки, розвиток єдиного ментального поля праворозумiння, правовимiру та правоздiйснення у єдинiй коеволюцiйно-соцiальнiй системi "iндивiд-соцiальна спiльнiсть-суспiльство", думаємо, як правило, можливий тiльки засобами н а ц i о н а л ь н о ї соцiалiзацiї, що вiдбувається вiдповiдно за смислозмiстовними ментальними критерiями свiтопiзнання у нормотворчiй моделi законодавчої поведiнки ментального типу певної одиницi "iндивiд-соцiальна спiльнiсть-суспiльство" будь-якого часо - просторового розвитку. Цiлiсна соцiально-правова i законодавча система "iндивiд-соцiальна спiльнiсть-суспiльство", таким чином, може розглядатись як самодостатня, iдейно в и в е р е н а, свiтоглядно завершена модель акмеологiчної часо-просторової правозаконодавчої дискретностi певної етнотериторiальної масштабностi у загальнiй свiтовiй правовiй дiйсностi,з прiоритетним ментальним вектором правової просторової еволюцiї, остаточно легiтимiзованої у її iсторичному законодавчому часi.
Непротирічно виходячи з запропонованих логiко-детермiнацiйних параметрiв буттєвого iснування правового свiтовимiру за ментальними критерiями пiзнання i знання певного соцiуму,пiдкреслюємо методологiчну важливiсть аутентичної резонансностi процесуального творення у конкретно - iсторичних циклах соцiальної активностi правосвiдомостi змiсту та форми правової просторової конфiгурацiї та часової законодавчої архитектонiцi ментального пiзнання права як дiєвої, функцiональної м е ж i i м i р и права i закону як межі і міри первинних (фізичних осіб) та вторинних (юридичних осіб) суб’єктів правової свідомості у структурі правових рефлексій соціуму, що iснують за умов їх робочої опосзицiї та асиметрiї лише за конкретно-iсторичних умов будь-якого правового часо-простору. В свою чергу,правосвiдомiсть як процесуальна належнiсть видової правової природи, як видно, трансгресивно трансформується через творення своєї законодавчої архитектонi повнооб'ємного поля ментальної конфiгурацiї нацiї (народностi,народу) у родових процесах нацiонального правотворення.
Але при цьому, дiйсно, набуваючи атрибутивного значення, правосвiдомисть еволюцiйно з д i й с н ю є т ь с я у процесах iсторичної еволюцiї будь-якої соцiально-правової реальностi,яка завжди має ментально опосередкований, нацiональний характер i нацiонально - iдейну сутнiсть. Виникає завдання створення або приведення законодавства у вiдповiднiсть до iдеоматичної побудови правової iдiоми, де правосвiдомiсть природного типу є її архетиповим елементом i складовою частиною.
Наголошуючи на концептуальній важливості, ролі i значенні правосвiдомостi в загальному контекстi пропедевтичних заходiв, засобiв i механiзмiв iсторично-еволюцiйного вiдродження (створення) ментального пiдгрунтя трансформацiї феноменальних можливостей права, зазначимо, що у сучасному наукознавствi, за мониторингом останнiх дослiджень, продовжує залишатися "бiлою плямою" феномен правосвiдомостi як теоре- тична проблема, монографiчно дослiджена н е б а г а т ь м а вченими-фiлософами та правознавцями, зокрема О.B.Iльїним (1919 р.), який, мабуть, аргументовно,вперше ( паралельно з Г.Гегелем), у свiтовiй правовiй та фiлософсько-правовiй думцi визначає її (правосвiдомiсть) як ф о р м у iснування правової держави, власне,форму права у державi, рiвень п р а в о в о ї державностi i державотворення . Нагадаємо, що Г.Гегель, в свою чергу, з цього приводу зауважував:"...Кожний народ має власний державний устiй, англiйський державний устiй - для англiйцiв, i коли б захотiли дати його прусакам,то це було б так само абсурдно, як дати пруську державу туркам. Кожний державний устрiй є тiльки продукт, манiфестацiя власного д у х у i ступенi ( у нашму контекстi ц и к л у соцiальної активностi правової свiдомостi, який має конкретно-iсторичну природу вiдповiдних часо - просторових вимiрiв правозаконодавчої реальностi), розвитку с в i д о м о с т і (пiдкреслено нами - Ю.Д.) його духу" [Тацiй В.Я.,Бiтяк Ю.П., Грошовий Ю.М., Цвiк М.В. Конституцiя України - основа реформування суспiльства. - Х.:Право, 1996. - 96 с.].
По-новому, екскурсивно пiдкреслюючи важливе значення правової свiдомостi для правильної iдентифiкацiї та верифiкацiї оптимальних шляхiв девiантного розвитку права i перехiднiй (девiантнiй державi посттоталiтарного типу, акцентуємо увагу на тому, що, фактично, пiсля комплексної монографiчної розвiдки В.О.Чефранова в 1976 роцi "Правовое сознание как разновидность социального отражения" феномен правосвiдомостi анi на вiтчизняному, анi на свiтовому науково-теоретичному пiдгрунтi активно не дослiджувався. Продовжуючи характеризувати загальний рiвень та тематику сучасних дослiджень правових i неправових девiацiй у правовому усвiдомленнi свiтоглядно-аксiологiчного вимiру первинними суб'єктами певних со- цiально-правових реалiй, слiд зазначити, що їх iснує мало, на рiвнi "традицiйно" одиничних наукових розвiдок.
Аксіологічно враховуючи сучасну загальну науково-теоретичну потребу методологiчної органiзацiї українського правознавства, яке визначає концептуальнi напрямки i засади фундаментального становлення науково - теоретичної культури правового свiтоусвiдомлення перехiдного девiантного або а н о м i ч н о г о [Див.1,с.231] соцiуму,виникає принципове завдання теоретичного виокремлення видимих правових i неправових девiацiй, їх акцентативного вивчення з метою створення активно д i є в и х пропедевтичних кореляцiйних механiзмiв попередження та пролонговного дослiдження останнiх.
За умов перехiдного, кризового буття права природна правосвiдомiсть у площинi її с у- щ о ї наявностi має лiнiйну позитивну форму девiантної як феноменальної буттєвої сутностi, присутню парадигмально у розвитковому вiдношеннi за максимально припустимими девiацiями соцiально-правовiй реальностi, як правило, нетрадицiйного суспiльства та ф о р м у телеологiчної як кризовий нелiнiйний цiкл соцiальної активностi завичайної традицiйної, ментально структурованої правосвiдомостi у площинi її н а л е ж н о ї сутностi, присутнiй непарадигмальнiй у розвитковому вiдношеннi за мiнiмально припустимими девiацiями соцiально-правовiй та законодавчiй реальностi, сталого, неперехiдного, соцiалiзовано структурованого традицiйного суспльства.
Функціонально неможливим є, за думкою автора, починати вивчення феномен девiантної правосвiдомостi без дослiдження її фiлософсько-правової сутностi на рiвнi фiлософсько-правової категорiї, не враховуючи її полiфункцiональнi якостi та характеристики як нелiнiйного, телеологiчно спрямованого явища соцiальної природи, якi, за нашими дослiдженнями, у термiнологiчному аспектi є ф о р м о з м i с т о в н и м и.
Задля чiткого наукового уявлення свiтоглядно-парадигмальних рис i властивостей девiантної правосвiдомостi як специфiчного формозмiстовного феномену перехiдної,аномiчної соцiально-правової реальностi неможна уникнути строгої наукової дефiнiцiї термiну "девiантна правосвiдомiсть". Враховуючи запропонованi цикли (рiвнi, ступенi) соцiальної активностi правосвiдомостi та її спадкоємностi, а також те, що до останнiх часiв правовi i неправовi девiацiї, їх рiзний змiст, форми, соцiальна динамiка у контекстi соцiальної активностi правосвiдомостi на фiлософсько-правовому рiвнi структурно-системно не виявлялись, феномен девiантної правосвiдомостi нами буде дослiджуватись в планi методологiчного розгортання її методичної природи i динамiки через її соцiальну активнiсть у перехiдному українському соцiумi та правi. А саме: нас буде цiкавити такий цикл соцiальної активностi правосвiдомостi,який буде водночас типiзованою формою системно зорганiзованої правосвiдомостi деструктурного типу на тлi деструктивної, але правотворчої правової традицiї.
Таким чином актуальні перспективи нелінійних трансформацій девіантної правосвідомості окреслюють ментальну площину ідентифікаційних властивостей правової реальності як домінантну, на базі якої є можливим актуальні праворефлексивні трансформації як типово правоусвідомлені.
1. Дмитpієнко Ю.М. Пpоблема спадкоємності в девіантній пpавосвідомості: моногpафія. - Х:Основа, 1998. - 293 с.
2. Кеpимов Д.А. Методология пpава. - М: Единоpог, 2000. - 563 с.
3. Дмитрієнко Ю.М. Про нетрадиційну природу посттоталітарних правових рефлекеій як правової свідомості: теоретико-методологічні підходи до ідентифікації П актуального стану та проблем // Науковий вісник. Серія "Філософія". Вип. 13. - Хареків: "ОВС", 2002. - С. 23-29
4. Дмитрієнко Ю.М. Основи правознавства (основи права). Опорний конспект лекцій. Навчально-методичні матеріали для еемінарськи занять: учбовий посібник, навчально-методичний посібник. - Харків: Академія, 2003. - 23 с.
5. Дмитрієнко Ю.М. Мистецькі твори художніх дизайнерів як філософсько-правові: до актуальних завдань законодавчого захисту інтелектуальної власності. // Матеріали науково-практичної конференції "Актуальні проблеми правового захисту інтелектуальної власності в Україні", що відбулась 21 березня 2003 року у Національному університеті внутрішніх справ. - Харків:НУАС, 2003. - С.16-21
6. Дмитрієнко Ю.М. Українська екологічна безпека життєдіяльності з найдавніших часів до початку 90-х рр. ХХ ст. (до постановки питання про циклову природу екологічної правосвідомості). // Матеріали курсантського наукового семінару Національного університету внутрішніх справ "Екологічна безпека України ХХI століття" . Харків:НУВС, 2003. - С.17-22
7. Дмитрієнко Ю.М. Традиційні та нетрадиційні моделі правових посттоталітарних рефлексій. // Ученые записки Таврического национального университета им. В.Н.Вернадского. Том 15 (54). N2. - Симферополь, 2002. - С. 119-127
8. Дмитрієнко Ю.М. Негативні заоротні у девіантній правосвідомості. // Нова парадигма. Вип. 30. - Запоріжжя, 2003. - С. 200-203
| назад | Зміст | далі |