| назад | Зміст | далі |
Право - весьма широкое и глубокое понятие. Ему могут быть присущи многовариантные характеристики, прежде всего педагогические, находящихся в динамическом взаимодействии на уровне правового сознания. С одной стороны, можно говорить об институализации правового образоания как воспитательном акте, отображающем правовую и образовательную систему одновременно, а с другой - следует констатировать возможность описания правообразовательной и праовоспитательной системы в виде некой совокупности последовательных правових, образовательных и воспитательных действий для достижения какого-либо правовоспитательного ефекта или результата, или возвращаясь к латыни, - “ргосеssus". В этом смысле речь идет о национальной социализации права средствами национального образования и воспитания. что социологически проявляется в изменении циклов социальной активности правового сознания в сторону формирования высокого цикла правового сознания, в первую очередь, у студентов. Отсюда вытекает одна из важнейших проблем современной юриспруденции - проблема применения стандартных норм к теоретической социализации украинского постсоветского девиантного правового сознания. С одной стороны, в случае судебной социализации правового сознания, принимая решение судья обязан выяснить все детали рассматриваемого дела и из субъективных видений ситуации каждым участником составить свое (тоже субъективное, но правоосознанное) толкование, которое закон утверждает как официальное и окончательное. Тем самым, судебный процесс значально по природе своей нацелен на рождение объективной информации, которая поможет более ефективно формировать высокий цикл социальной активности правового сознания. С другой стороны закон сам выступает источником для толкования, социализации, ресоциализации, и как объективная реальность служит отправной точкой в деятельности юриста, совершающего процессуальные дейсгвия, направленные на коррекцию, например, девиантного правлслзнания. В таком ракурсе правовый процесс вторичен по отношению как к праву, так и к национальной социализации средствами правового образования и воспитания. Но ведь закон является следствием прошлого созидательного процесса правовой социализации педагогики, в том числе - процесса правотворчеетва как педагогического процеса, то есть в таком контексте право вторично по отношению к процессу правового бразования и воспитания. Правова объективность педагогики как бы изначально задается в юридической, педагогической и воспитательной науке и практике, хотя они в основе своей субъективны.
Проблеми удосконалення українського державного управління
Согодення невгомонно вимагає активного застосування історичних традицій державотворення як істинного орієнтира ментального саморозвитку, які актуально ідентифіковані у намаганнях української спільноти здавна рухатись у напрямку до створення спрвжньої соціальної держави здана, де, за нашим контекстом, існує соціальна справедливість та високий цикл соціальної активності традиційної, ментально структурованої правової свідомості.
Зазначимо, що поняття "соціальна держава" є надзвичайно багатогранним. Воно розглядається, насамперед, як правова категорія та філософсько-правова (методологічно-правова) категорія. У нашому контексті поняття "соціальна держава" є статичною якістю процесуального права - правової свідомості як різновиду соціального відбиття (В. О. Чефранов), яка, в свою чергу, є соціологічною властивістю статичного права, а девіантна правосвідомість - суспільною його властивістю, що зберігають у вітчизняній правовій традиції сталі структурні архетипи україноментальної етнотрадиції (= національної самосвідомості) як активні зони розвиткового тяжіння трансгресивних трансформацій правових рефлексій як рефлексій правової свідомості - аттрактори синергетичного розвитку соціальної держави. Поняття "соціальна держава" було запроваджено до наукового обігу Л. Штайном у 1850 р., проте активна теоретична розробка цієї проблеми розпочалася в першій половині XX ст. Ідеологічною основою "соціальної держави" стали погляди англійського правознавця і економіста Дж. Кейнса, обгрунтував необхідність державного втручання в соціально-економічну сферу з метою запобігання економічним кризам, безробіттю, підвищення добробуту населення через перерозподіл доходів між різними соціальними групами, правового захисту соціально незахищених верств начелення.
Великий внесок у розробку проблеми соціальної держави як статичного змісту високого циклу соціальної активності правової зробили зарубіжні вчені Дж. . Гелбрейт, Д. Белл, Р. Дарендорф, Дж. Ролс, Е. Хармс, Ф. Нойман, Г. Еренберг, К. Еспін-Андерсен, Е. Хубер, Г. Цахсер, В. Цапф, А. Фукс, М. Спикер, Ф. Шміттер, С. Козловскі, Д. Катрайт, Ф. Костле, Р. Тітмус, Ч. Лебо, Г. Хартвіг, М. Ніхаус, Г. Хаферкамп, В. Абендрот, К. Ленк, Г. Браун та ін Дослідженню політико-правових чинників формування соціальної держави присвятили свої праці А. Хікс, Дж. Місра, Танг Нах Нг та ін. Вплив соціально-економічного розвитку на політико-правову систему став предметом дослідження Д. Істон, Х. Лінц, М. Доган, С. Ліпсет. У російській політико-правовій та методологічно-правовій науці пострадянського періоду теоретичні аспекти проблеми соціальної держави розглядають Г. Авінцова, С. Алексєєв, К. Гаджієв, Б. Краснов, Е. Лукашова, Т. Мацонашвілі, В. Мілецький, Н. Римашевська та ін. Формальний аналіз функцій соціальної держави у контексті форми правової свідомості здійснбвали такі українські дослідники як В. Аверьянова, В. Бабкіна, М. Михальченка, А. Пойченка, М. Орзіха, П. Рабіновича, Ю. Римаренка, Ю. Шемшученка, Ю. М. Дмитрієнка, І. В. Дмитрієнко, М. Шульги та ін. У той самий час спід визнати, що якщо з різних теоретичний формування громадянського суспільства і правової держави у вітчизняній літературі є багато досліджень, що заслуговують на увагу, то соціальної держави розроблені явно недостатньо. Наприклад, дослідження правової держави не враховують виникнення поліджерельних передумов трансформації ліберальної правової держави в соціальну, правову. Мі принципово пов'язуємо ці переумови з концептуальними функціями, роллю та значенням української правової свідомості, яка є девіантною, яка здавна приречена створювати власну конкретно-історичну спадкоємнсть як спадкоємність конкретно-історичного процесуального права, створюючого конкретно-історичну специфіку праворефлексивного руху української спільноти до справжньої соціальної держави.
Не пiддаючи сумнiву методичну усталенiсть традицiйного позитивного тлумачення норм права у системi соцiальних норм i структурi законодавчих механiзмiв їхньої легiтимiзацiї за теорiєю права i держави, будемо розумiти умовну правомiрнiсть та синергетичну полiнееквiвалентнiсть теоретичного розподiлу норм як певних правил на соцiальнi й технiчнi, наприклад, у контекстi вiдповiдної iнтерпретацiї пiдручникiв О. Ф. Скакуна i Н. К. Пiдберезького "Теория права и государства (Харкiв, 1997)", О. Ф. Скакун "Теорiя держави i права (Харкiв, 2000)".
В цьому аспекті малодослідженими є саме ті питання національного розвитку девіантної правосвідомості того чи іншого посттоталітарного етносу, які детерміновані нелінійною методологією пострадянських маргінальних правових рефлексій як рефлексій девіантної правосвідомості та оптимально формуються у методологічній площині, що цілепокладені статичним змістом конкретно-історичного циклу соціальної активності правової свідомості.
У попередніх роботах досліджувались концептуальні аспекти поліфонічних проекцій девіантної правосвідомості як різновидів маргінального соціального відбиття (В. О. Чефранов), але ще недостатньо зроблений акцент на визначенні рівня значимості нелінійних трансформацій девіантної правосвідомості, факторного статусу методологічно-правового (філософсько-правового) виявлення природної сутності парадигмі норм права і закону у структурі українського права, на що поки вітчизняна правова наукова думка слабо пригортає увагу [Див. 4-6, 9-10].
Спробуємо ж розглянути деякі методологічно-інструментальні аспекти теоретичної соціалізації нелінійної трансформації девіантної правосвідомості у площині виявлення специфіки структурних норм права і системних норм закону як парадигмальної властивості українського права як української правової системи і системи права [Див. 1, 2].
Відповідно будемо робити розгляд констант нелінійного правозаконоруху у плані методологічно-правової ідентифікації вектору еволюційно-трансформаційної динаміки сучасних посттоталітарних суспільств, виявлення істинного змісту законодавчоправової природи норм права і норм закону, що вимагає актуального сучасного дослідження.
Думаємо, що контекстуальне розв'язання нелінійних трансформації девіантної правосвідомості, зумовлених принциповою зміною методологічних функцій норм права і норм закону, будє оптимально сприяти раціональному розв'язанню важких завдань посттоталітарного правобудівництва, а також слугувати певною теоретичною основою для подальших наукових досліджень проблем посттоталітарних правових рефлексій як рефлексій правової свідомості.
Будемо теоретично пiдтримувати на теоретично-позитивному рiвнi правоусвiдомлення, найбільш придатну для нашого дослідження, науково-методичну класифiкацiю й методологiчного розмежування О. Ф. Скакун i Н. К. Пiдберезького правової системи i системи права. Так, правознавцi вважають, що поняття системи права слiд вiдрiзняти вiд правової системи.
Правова система - бiльш об'ємне поняття, нiж система права. Правова система - це система усiх юридичних явищ, якi iснують у певнiй державi (право, правосвiдомiсть, законодавство, правовi вiдношення, юридична практика, юридична технiка, стан законностi, її деформацiя та iн. ).
Правова система має iстотне значення для практичної характеристики права, станiв з а к о н о д а в с т в а, дiяльностi судiв тiєї чи iншої конкретної держави, система права - для правознавства, теоретичного вивчення і дослідження права. Зазвичай у такому випадку говориться про "нацiональну правову систему", наприклад, Великобританiї, Фiнляндiї, Китая, ФРН, України. Нацiональнi правовi системи можуть утворювати сiм'ї правових систем, об'єднуючись за сходнiстю ознак. . . Зараз мова пiде про систему права - побудову права, внутрiшню с т р у к т у р у права. Система права, уходячи у правову систему, є базовую системою у системi. С и с т е м а права - об'єктивно зумовлена системою суспiльних вiдносин внутрiшня с т р у к т у р а права, яка утворена зi взаємопов'язаних н о р м, iнститутiв, пiдгалузей й галузей права [Див. 10].
Системi права властивi такi ознаки (риси):
1. Зумовленiсть реально iснуючою системою суспiльних вiдносин.
Вона не може утворюватись за суб'єктивними вимогами людей;iснує об'єктивно;
2. Органiчна цiлiснiсть, єднiсть й взаємо зв'язок правових норм, а не їх випадковий набiр. Норми права, з котрих утворена система права, не можуть функцiонувати iзольовано. Вони взємоузгодженi та цiлеспрямованi;
3. Структурна полiфонiя. Це означає, що система права утворена з неоднакових за змiстом i об'ємом структурних елементiв, котрi об'єднують та упорядковують нормативний матерiал у певному напрямку.
За сучасною українською теорiєю держави i права iснують, таким чином, такi структурнi елементи системи права:
- норми права - формально-обов'язковi правила поведiнки (зразок, масштаб, еталон) загального характеру, що закрiплюють м i р у свободи i справедливостi, висловлюючi загальнi та iндивiдуальнi iнтереси (волю) населення держави, слугують регулятором суспiльних вiдносин i забезпечене усiма мiрами державного впливу, впритул до принудження [Див. 7, с. 75];
- iнститути права;
- галузi права.
Норми права - "кирпичик" системи права, початковий компонент, з якого складаються iнститути i галузi права. Не можуть iснувати норми права, якi не входили б у певний iнститут i галузь права. Галузь права є найбiльш крупним елементом, з котрих утворена система права. Цивiльне право, кримiнальне право, трудове право, адмiнiстративне право та iн. - це усе галузi права. [Див. 7, с. 50, 8, с. 56].
На сторiнках цього ж пiдручника аргументовно розглядається i система законодавства як система усiх упорядкованих певним чином нормативно-правових актiв даної держави. Законодавство - форма життя права:норми права утiлюються у законах, iнших нормативно-правових актах. Саме законодавство надає нормам права формальну визначенiсть (одна з ознакiв права). Автори пiдручникiв також пiдкреслюють, що система права i система законодавства дiалектично взаємопов'язанi, оскiльки система законодавства вiддзеркалює ту систему права, яка лежить у її основi. Але дослiдники додають, що система права i система законодавства розрiзняються за структурними елементами, за змiстом i за об'ємом. У позитивній законодавчій моделі правоусвідомлення як методичної, на відміну від методологічно-правової як філософсько-правової, яка буде розглянута нижче, за структурними елементами рiзниця є у тому, що:
1. Початковим елементом системи права є н о р м а права зi свєю структурою: гiпотеза, диспозицiя, санкцiя;початковим елементом системи законодавства - с т а т т я нормативно-правового акту, яка фор- мулюється у виглядi однiєї чи бiльше нормативної вимоги, утвореної нерiдко з гiпотези й санкцiї, а диспозицiя розмiщується або у iншiй статтi даного нормативно - правового акту (вiдсилочний спосiб викладення), або у iншому актi (бланкетний спосiб викладення);
2. Нормативно - правовий акт може втiлювати норми рiзних галузей права, якi забезпечуються санкацiями, що розмiщуються у iнших нормативно - правових актах (наприклад закони про власнiсть, про пiдприємницьку дiяльнiсть та iн. ).
За змiстом рiзниця є у тому, що:
1. Система права складається з галузей права, яки мають свiй предмет i метод правового регулювання; система законодавства втiлює у себе галузi законодавства, у котрих є вiдсутнiм метод регулювання, а предмет регулювання не стiльки однорiдним, як у галузей права;
2. Система законодавства - зовнiшня (матерiально - знакова - Ю. Д. ) форма iдентифiкацiї права, вiддзеркалює її внутрiшнiй, г а л у з е в и й змiст, але будучи зорiєнтованою i на галузi права й на галузi державної дiяльностi, може розвиватися с а м о с т i й н о, поза без- посереднього спiвпадiння з галузями права (комплекснi галузi законодавства);
3. Система права формується об'єктивно, у вiдповiдностi з iснуючими суспiльними вiдносинами, а система законодавства - результат цiлеспрямованої дiяльностi уповноважених суб'єктiв;
4. Система права має тiльки галузеву, г о р и з о н т а л ь н у побудову, а система законодавства (особливо у федеративних державах) ше й федеральне - iєрархiчне, вертикальне.
За об'ємом рiзниця утворюється у тому, що:
1. Система законодавства є г о л о в н о ю, але не єдиною формою iснування системи права; право може iснувати до законодавства, коли воно формувалось за рахунок звичаєв, якi пiдтримувались тiльки що виникненою державою (тобто "дозаконодавче право"); право iснує поза законодавством: природнi права людини мають правовий характер незалежно вiд закрiплення їх у законi (тобто "позазаконодавче право"). До останнього вiдносяться й такi форми (джерела) права, як правовий прецендент, звичай, договiр;
2. Галузi законодавства втiлюють у себе п р е а м б у л и, формулювання цiлей й принципiв, загальних норм i нормативних дефiнiцiй, утворюючих її загальну частину, назву роздiлiв, пiдроздiлiв, статей та iн., яких нема у галузi права. Галузi системи законодавства - це великi об'єднання нормативно-правових актiв за визначеними сферами правового регулювання суспiльних вiдносин. Зазвичай галузь i "очолюється" кодексом. Конституцiя слугує базою формування усiх галузей законодав- ства.
На той час структура системи законодавства - це внутрiшня органiзацiя упорядкованих нормативно-правових актiв, яка вiддзеркалюється у їх узгодженнi та розподiлу на галузi та iнститути законодавства, що цілковито узгоджується не лише на позитивному рівні, . але й на методологічно-правовому як філософсько-правовому рівні.
Приведення нами л i н i й н и х позитивних дефiнiцiй систем права i систем законодавства, за традиційною позитивною логікою теорiї держави i права, думаємо, спроможне виконати методологiчно не структурований з р а з о к аргументацiй т е о р е т и ч н о ї методики (iнтерпретацiї) розгляду правозаконотрансформацiй, що репрезентують т и п о в и й не(поза)фiлософсько-правовий пiдхiд до теоретичного розгляду правових i законодавчих процесiв, явищ та феноменiв, з'явлених вперше на позитивному теренi правомислення й правозаконотворення.
Будемо спадкоємними прихильниками теоретичної позицiї про те, що тi рiзнi функцiональнi характеристики системи законодавства i системи права, приведенi у наведеному учбовому пiдручнику, а також у контекс- тi логiки нашого дослiдження, є р i з н и м и не лише за характеристиками, але, насамперед, за функцiями, якi репрезентують не норми права, а скоріш за все, норми з а к о н у, вiдповiдного законодавства, галузi законодавства, будь-якого нормативно-законодавчого акту.
За контекстом наших аргументацiй внаслiдок створення тих чи iнших правових систем п е р ш о ї, родової, ментально структурованої правової природи як суспільного наслiдка культурної соцiалiзацiї права i правової iдеї, створюється д р у г а, видова правова природа за реультатами нацiональної соцiалiзацiї ментально структурованої правової системи як вiдповiдної законодавчої структури, яка внаслiдок структурної систематизацiї правових рефлексій переутворюється, власне, у типово позитивну законодавчу систему з вiдповiдними нормами законодавчого буття як законодавчими конкретно-історичними iстинами правової ідеї - конкретно-історичними нормами законів.
Будемо також строгими прихильниками концептуальної резонансностi з фiлософсько-правовою iнтерпретацiєю традицiйно - визначеної елемен- тарної структури норми права, а саме: гiпотеза, диспозицiя, санкцiя.
Не будемо пiддавати лінійному сцієнтичному сумнiву також й теоретичнi позитивнi положення про дiю закону у часi, просторi, за колом осiб, на вiдмiну вiд права, яке може дiяти як у часi, так й поза часом, як у просторi, так й поза простором, як у певному колi осiб, так й поза певним колом осiб, а звiдси, вважаємо, норми закону й норми права також мають вiдповiднi різноджерельні цiннiснi, позатранснормативнi розвитковi парадигми, принципи й функцiї, повнота правової iдеї та законодавчої iстини, якi за певних умов або можуть, або не можуть спiвпадати як за джерелами ідеї права, так і за джерелами ідеї закону, або функцією ідеї права та функцією ідеї закону, а звідси можуть або співпадати, або не співпадати функціональна норма права і функціональна норма закону, в залежності від їх джерельного, конкретно-історичного походження та процесуального становлення на рівні різноджерельних правових рефлексій, що може бути соціологічно виявлено засобами соціальної діагностики рефлексивного права як правової свідомості. Предмет права i предмет закону, за проведеними дослідженнями, також або можуть, або не можуть спiвпадати, як i джерела права й джерела закону. Предмет права і предмет закону можуть співпадати лише за умов ідейно-світоглядної тотожності за певних конкретно-історичних умов й обставин здійснення ідей права та ідеї закону, за умов здійснення еволюційного правозакону. Але за будь-яких умов як предмет, так й джерела права будуть ширше, об'ємнiше та онтологiчно, гносеологiчно, логiчно та акмеологiчно с т а р ш е, нiж предмет й джерела закону.
Отож, розглянуті нами раніше питання фiлософсько-правового сiввiднесення елементарної структури норм права, закону зi структурними й системними елементами правосвiдомостi, законосвiдомостi методологiчно вiдби- вають у разi переваги системних - законосвiдомiсть, структурних - правосвiдомiсть. Яка ж iдейна природа свiтоглядної аксiологiї правосвiдомостi й законосвiдомостi?
Зазначимо, вiдсутнiсть одного елементу структурної побудови у правових рефлексіях яка типових рефлексіях правової свідомості, рiвно як i зайва присутнiсть, означає нiщо iнше, як iншу норму права, зовсім не тотжню нормі закону. У нашому контекстi - н о р м у закона, законодавства, галузi законодавства, будь-якого нормативно-правового ак- та як відповідного акту правової свідомості, за нашим контекстом - маргінальної норми посттоталітарного права як типового акту девіантної правосвідомості. На рiвнi правосвiдомостi як формозмiстовного, полiфункцiонального явища свiтової природи д о м i н а н т а права, норм права рефлексується у прiоритетнiй соцiальнiй активностi її структурних елементiв. До- мiнанта з а к о н у, норм закону репрезентується у прiоритетнiй соцiальнiй активностi її системних елементiв, утворюючих на рiвнi правозаконодавчої н о р м и певний цикл соцiальної активностi правосвiдомос- тi з соцiологiчно комунiкатизованим станом функцiональної прiоритетностi або структурних, або системних елементiв правосвiдомостi, вiдбиваючей або структурну (iдейну), або системну (свiтоглядну) детермiнантнiсть характеру тих чи iнших правозаконотрансформацiй. У ситуацiї iдейно-свiтоглядної н е в и з н а ч е н о с т i структурно-системної де- термiнантностi - iндетермiнантностi правозаконорозвиткових трансформацiй, як правило, у перехiдних, системно-кризових моделях правозаконо- буття, утворюється к р и з о в и й цикл соцiальної активностi правосвiдомостi або д е в i а н т н а правосвiдомiсть, яка спроможна дефiнiцiювати ц i л i с н у iдейно-свiтоглядну парадигму перехiдного буття права i закону на тлi перехiдного соцiального буття як трансцен- дентного першокритерiя, першопринципа та першосубстрата девiантної моделi еволюцiйного розвитку перехiдного буття загалом тощо.
Вважаємо за правомiрне дорiвнювати норму права i норму закона лише за умов наявностi, наприклад, у нормi закону усiх с т р у к т у р н и х елементiв норми права, упорядковуючих повнозавершений пріоритет ментальних прав первинних суб'єктів правосвідомості як їх асиметрію над ідеологічним правом вторинних, як онтологiчно детерминуючей iншi, н е п р а в о в i норми як девіантні, у тому числi й закону, законодавчi, за усiх iнших умов - норму права i норму закона дорiвнювати не можна. Будемо також у першому випадку закон вважати правовим, у iншому - неправовим. Як у нашому контекстi (право - явище нелiнiйного свiту, пiзнання (телеологічного мислення, iдентифiкацiї); закон - явище лiнiйного свiту, пiзнання (позитивного мислення, iдентифiкацiї) з вiдповiдними р i з н и м и джерелами параметральними характеристиками свiтовимiру, свiтоправовимiру та вiдповiдного аналiзу, усвiдомлення, оцiнки), так i у контекстi пiдручникiв з теорiї держави i права О. Ф. Скакун, О. Ф. Скакун i М. К. Пiдберезського зокрема (рiзнi структурнi елементи, змiст та об'єм систем права i систем законодавства та iн. ) не можуть не свiдчити про протилежне: норми права лише за певних умов або можуть, або не можуть дорiвнюватись нормам закону (законiв).
Гадаємо, у контекстi еволюцiйно-правових трансформацiй норма права концептуально-методологiчно не м о ж е дорiвнюватись нормi закону: за умов перехiдного буття права i закону вiдбувається створення (iдентифiкацiя, маркерування, формування, переосмислювання, переусвiдо млення) нової iдейно-свiтоглядної п а р а д и г м и правозаконоосмислення як нацiонально структурованої правової системи засобом ментальної адаптацiї правової iдеї у певну законодавчу iстину закону як його н о р м у, а також, разом з тим, норму конкретно-iсторичного типу (змiсту, форми) законiв, зако- нодавчих актiв. У зв'язку з тим, що у феноменi закону, лiнiйного за своїми свiтоглядно-iдейними параметрами ідентифіковані лише позитивні лiнiйно-функцiональнi характеристики його н о р м и, можна лише на л i н i й н о м у рiвнi пiзнавати (мис- лити, iдетифiкувати) законодавчу iстину як конкретно-iсторичну, законодавчу норму (мiру, ступiнь) позитивно осягненої iдеї права на ментальному рiвнi, знаково-матерiальна сутнiсть законодавчої матерiї, що "компаративно" утiлює у своєму змiстi конкретно-iсторичну законодавчу iстину, не в змозi самостiйно визначити у повному об'ємi повнофункцiональнi потреби у ментальнiй структурацiї нацiонально-правового простору у зв'язку з iдейною обмеженiстю з а к о н у, його норми, яка має бiльш тех- нiчний характер ф о р м и по вiдношенню до норми права, маючей типово соцiальний змiст, за перехiдного розвитку правозаконобуття набуває методологiчної здiбнiсті трансцендувати норми права як н е л i н i й н о - об'ємнi, iдейно - унiверсальнi за своїми класичними характеристиками природних прав i свобод первинних суб'єктiв правосвiдомостi (фізичних осіб).
Неспiвпадiння норм права i норм закону, пiдкреслюємо, може бути не лише за ознаками унiверсальностi-одиничностi, абстрактностi-конкрет- ностi, iдейної ментальностi-iдеологiчностi функцiй, юридичної й деонтологiчної технiки виконання правозаконодавчих трансформацiй й кореляцiй того чи iншого правозаконобуття або певної його моделi, перспективної пролонгацiї ментального опосердкування зовнiшнього простору, але на рiвнi предмету теорiї права i теорiї закону, джерел норм права i норм закону, де як предмет, так i джерело права, теорiї права, вважає- мо, набагато ширше, глибже та об'ємнiше.
Так, наприклад, за традицiйною дефiнiцiєю предметом теорiї права є якостi права, закономiрностi виникнення, полiфонiчного розвитку та функцiонування правових явищ, процесiв. Додамо:на певному етноментальному теренi, при функцiональному домiнуваннi у полi правозаконотрансформацiй ментальних прав первинних суб'єктiв правосвiдомостi. Що тодi є, або може бути предметом теорiї закону за тих умов, коли норми права не спiвпадають з нормами закону, ідея права не співпадає з ідеєю закону що дозволяє за певних умов говорити про закон як н е п р а в о в и й? Думаємо, що предметом теорiї закону тодi можуть бути функціонально-правові я к о с т i закону, закономiрностi виникнення, iдеологiчного розвитку та функцiонування законодавчих явищ, що характеризують лише за вiдповiдними нормами закону тi юридичнi ф а к т и, або їх сукупнiсть, якi рефлексують конкретно-iсторичнi правовiдносини, за будь-якими параметрами не вiдповiдаючi, або умовно відповідаючі загальноприйнятим нормам п р а в а, що мають вихідними джерелами ідею права або правову ідею людини (= фізичного суб'єкту - первинного суб'єкту правової свідомості). Остання існує за еволюційними закономірностями людської логіки мислення та буття як принциповою концептуальною першоосновою або онтологією еволюційних законів "збереження" (І. Перелигін) онтологічно здобутого правового знання, яка за певних розвиткових конкретно-історичних умов може не співпадати, за історично видимих часо-просторових пізнавально-правових трансформацій, як правило, з ідеєю закону або законодавчою ідеєю вторинних, владних вторинних суб'єктів правосвідомості (юридичних осіб), функціонуючих за закономірностями історичних законів "повернення" як законах гносеологічного пізнання правової реальності (С. І. Максимов). Саме той конкретно-історичний, завжди дискретний правовий часо-простір, який без залежності від того, чи був він науково (теоретично, лінгвістично або будь-як ) видимо зафіксованим, чи ні, обов'язково був (буде) тим необхідним моментом ментальної соціалізації зовнішнього правового поля як правоусвідомленої вимоги достатньої світової трансформації ментальних розвиткових законопотреб як необхідних національних лінеаризацій національного ментально-правового розвитку правових рефлексй етнічної дійсності до рівня правоусвідомленої правової ідеї через національну норму закону у національнотрасформовану ідею закону, коли право стає законом або правозаконом.
Таким чином, п р а в о в i норми як родовi, онтологiчно первиннi або спiвпадають або не спiвпадають (але співпадіння можливо лише на позитивному рівні їх ідентифікації), з нормами з а к о н у як видовими, якi репрезентують завжди вторинну, похiдну вiд первинної г н о с е о л о г i ч н у природу, цiннiсть та аксiологiю, якi не можуть як i правова i д е я мати iнформаiйно-синергетичну ф о р м у будь-коли абсолютно пiзнану (мислиму, iдентифiковану) у матерiально-знаковому з м i с т i закону, котрий, створюючи суспiльно - юридичнi, юридично-технiчнi механiзми соцiального укорiнення правових норм як конкретно-iсторично пiзнаних законодавчих iстин - норм закону, законодавчо-правових актiв, характеризує як певні ступені рефлексивного наближення до ментально структурованої правової iдеї, так i iдеологiчного вiддалення, у разi тотального вiдчуження (за функцiональною природою штучностi - нелiнiйного) ментальної бази правозаконоосмислення та правозаконопiзнання. Тодi у цьому планi лiнiйнi н о р м и закону бiльш функцiонально набувають характеру н е л i н i й н и х технiчних, соцiально-технiчних, я к i с н о - параметральних норм, шо забезпечують технiко- юридичну властивiсть, iнформацiйно-комунiкативну мобiльнiсть, загальнообов'язковiсть, загальновизнанiсть, формальну визначенiсть, регулятивнiсть, забезпеченiсть усiма мiрами державного впливу у цiлому норм п р а в а (як нелiнiйних структур) у системi н о р м закону як його регулятивної властивості, регулятивної властивості певної галузi законодавства, нормативно-правових актiв.
Спробуємо у такому вiдношеннi дефiнiцiювати риси системних норм з а к о н у як нацiонально легiтимiзованих на державному рiвнi ментальних правовимог локально зорганiзованого етнопростору i свiтоглядно вiдбитого у конкретному циклi соцiальної активностi правосвiдомостi, у домiнантi її системних елементiвю А саме: норма закону:
- пiдкреслює домiнанту я к i с н и х характеристик системних елементiв у правозаконодавчому полi, їх потребу у кiлькiсному, структурному упорядкуваннi;
- вiдбиває у себе максимально можливi, iдеологiчно упорядкованi основнi властивостi з а к о н у у площині актів правової свідомості, створюючих правову норму (за пострадянських умов - як актів девіантної правосвідомості, створюючих маргінальні правові норми), а саме: 1) вiдповiдає основному Закону - Конституцiї; 2) має характер акту строго визначених, висших за статусом суб'єктiв у державi; 3) завжди письмовий документ з нормами права або їх змiнами; 4) має парадигми акту, який вiдповiдає певним принциповим стандартам ментально зорганiзованого соцiального буття певної нацiї; 5) має природу акту висщої юридичної сили; 6) має силу акту як результату законодавчого процесу;7) формується як акт результату завжди конкретно-iсторичного пiзнання правової iдеї у законодавчих iстинах як нормах закону; 8) ідентифікується у письмовому документi, мiстяться як нововведена норма права, як для первинних, наслідкових начальних норм права, регулюючи важливi дiлянки правозаконодавчого буття, яких ранiше у правовiй, законодавчiй системi не було; 9) закріплюється як акт, який має своїми джерелами тi джерела р о д о в о ї правової природи, якi були покладенi у основу створення Конституцiї, або джерела видової правової природи, якi виходять з Конституцiї, норм i традицiй ментально-правового буття української спiльноти, нацiї; 10) пролонгується як акт, який має певний (конкретний) строк (термiн) дiї; 11) відбиває акт, який або не має зворотної дiї, або не обов'язково не має зворотної дiї (зворотної сили) у зв'язку з наявнiстю законодавчо-державно припустимих виняток; 12) продукує такий акт, який може функцiонувати iнколи й тодi, коли вiн вже не має юридичної сили, а продовжує дiяти за окремими питаннями, тобто має характер п е р е ж и в а н н я закону; 13) ментально опосередовує акт, що функцiонально дiє у певному часо- просторi; 14) акцептативно дисциплінує нормовий акт, що регулюює правовi вiдносини, правовозаконодавчi дiї певного кола осiб;
- пiдкреслює незалежнiсть вiд корпоративної норми;
- є додатковою по вiдношенню до норми права та залежною вiд останньої;
- не обов'язково має чiтко вiдбиту елементарну структуру норми права, тобто не може остаточно бути рефлексивною структурно як закон правових структур, а звiдси системно - н е з а в е р ш е н о ю;
- не обов'язково має основнi властивостi права (нормативнiсть, формальну визначенiсть, стабiльнiсть, власнiсть)
- має не загальний (як правова), а лише у з а г а л ь н е н и й характер, а саме: таку гiпотезу, яка адресована до iндивiдуально невизначених, але певною мiрою систематизованих правових суб'єктiв, розрахована на вживання за певних буттєвих оставин;
- має таку законодавчу силу, що нiякий iнший орган, окрiм законодавчого, не може його вiдмiнити або змiнити;
- має характер джерела iнших нормативно - правових актiв (державних органiв, суспiльних органiзацiй, приватних корпорацiй), якi є пiдзаконними;
- має такi властивостi, якi за певних умов можуть бути санкцiоновано або несанкцiоновано порушенi, тобто має характер правопорушностi;
- не має таких будь - ким вiльно тлумачених властивостей, щоб можна було її безнаказово порушити, тобто у функцiонально дiєвому правозаконодавчому просторi не має можливостi безпокарального зловжи- вання нормою закону;
- первинний елемент норми закону, законодавства, нормативно-правового акту - певна стаття закону, яка мiстить нормативне передписання (текст граматично й логiчно завершених частин нормативного акту, у якому безпосередньо висловлюється змiст та структура п р а в о в и х норм), а саме: останнє може бути утворене тiльки з гiпотези та санкцiї; як звiсно, диспозицiя може мiститись або у iншiй статтi даного закону (вiдсилочний спосiб викладення), або у iншому правовому актi (бланкетний спосiб викладення). Вiдомо, що закони, якi втiлюють норми рiзних галузей права, забезпечуються санкцiями, що мiстяться у iнших нормативно-правових акатах (наприклад, закони про власнiсть, про пiд- приємницьку дiяльнiсть та iн. );
- утворюється у результатi цiлеспрямованої дiяльностi уповноважених суб'єктiв права, вторинних суб'єктiв правосвiдомостi i має суб'єктивний момент;
- структурнi елементи норми, як правило, мають зовнiшнi реквiзiти: назви родiлiв, статей, пiдроздiлiв та iн.
Думаємо, що приведенi парадигмальнi характеристики лiнiйних позитивних норм закону, якi належать сферi лiнiйного пiзнання, мислення та iдентифiкацiї правової iдеї у ментально-диференцiальному масштабi законодавчих iстин як норм вiдповiдних законiв, що не виходять за межi конкретно-iсторичних м о ж л и в о с т е й того правового середовища та фокусується у середовищi п р а в о в о ї культури суспiльства як синергетичному середовищі еволюційного нормотворення, спроможнi у iнструментально - м е т о д о л о г i ч н i й площинi правозаконоосмислень, правозаконоусвiдомлень й правозаконотрансформацiй висвiтлити ту ментально - правову специфiку нормотворення, яка складалась за тривалих iсторико - правових часiв у традицiйно-правову систему як на тлi вiтчизняних, так й на тлi свiтових правозаконодавчих трансформацiй.
Важаємо, що до виявлення подiбної специфiки не важко звернутись будь-коли, будь-то на рiвнi монографiчного, будь-то на рiвнi спецiального комплексного дослiдження. Але у будь - якому випадку означенi риси норм закону, за нашою думкою, можуть правомiрно репрезентувати у нашому випадку за умов неспiвпадiння функцiональних параметрiв останнiх з нормами права у феномені соцiально зорiєнтованої з а к о н о с в i д о м о с т i, яка не резонує з ментально структурованою правосвiдомiстю у системній площині, маючей к р и з о в и й цикл соцiальної активностi або д е в i а н т н у правосвiдомiсть, що, у свою чергу, не спiвпадає з вiдповiдним протилежним в и с о к и м циклом суспiльної активностi законосвiдомостi, який, як правило, не може бути завжди ментально структурованим або опосередкованим, але протилежним за формоутворюючим нормовим принципоутворенням.
За умов розвиткового ототожнення норм права i норм закону феномени правосвiдомостi та законосвiдомостi останні спiвпадають за однаковими, некризового типу циклами соцiальної активностi спадкоємності пострадянської правосвівдомості та законосвідомості, за винятком окремого спiввiднесення, коли ментальна щiльнiсть нацiонально - правової традицiї стає м а к с и м а л ь н о концентрованою до такого ступеня, що "не визнає" iнших нацiонально-правових традицiй, правових систем, ство- рюючи вiдповiдний цикл соцiальної активностi закону i законосвiдомостi, вступаючи у н о р м а т и в н и й конфлiкт з iншими, ментально-правовими традицiями, правовими та законодавчими системами як антагоністичне неузгодження інтересів різних функціоналів.
На мiждисциплiнарному методологiчно-правовому (фiлософсько-правовому) iсторико - лiнiйному рiвнi дискурсивного порiвняння нелiнiйних норм права i лiнiйних норм закону, рiвно й на еволюцiйно-нелiнiйному, синергетично структурованому щаблi їх дослiдження, норми права i норми закону як рiзнi за своїми еволюцiйно-iсторичними функцiями, джерелами та аксiоло- гiями, зокрема традицiйно усвiдомленою лiнiйною структурою або структурними елементами, мають параметрально незрiвняннi характеристики як явища р о д о в о ї та в и д о в о ї правової трансгреивної приро- ди, мають зовсiм рiзнi базовi основи, начально принципокладенi у якостi власних розвиткових архетипiв.
Так, у основi нелiнiйних норм права покладенi еволюцiйно-синергетичнi закономiрностi нелiнiйного мислення, пiзнання та iдентифiкацiї об'ємно-просторових характеристик правозаконобуття, як правило рухомо, динамічно і соціологічно світоглядно рефлексивних, а у основi лiнiйних - iсторико - спадкоємнi процеси лiнiйного мислення, пiзнання та iдентифiкацiї необ'ємно-часових характеристик вiдповiдного правозаконобуття на певному конкретно-iсторичному часо-просторi за певною вiт- чизняною етнотрадицiєю (= наiональною самосвiдомiстю), як правило, статично і статистично нерухомо ідейноусвідомлених. Як видно, історико-еволюційна схема або модель цивілізаційного становлення тієї чи іншої світової моделі правової свідомості як якості та парадигмальної характеристики непроцесуального українського права або системи права у основі містить різні начала: статичне (статистичне) і рухоме (соціологічне) - як два принципових начала або розвиткового праворефлексивного першопринципа правової свідомості, що за певних конкретно-історичних умов може викликати протиріччя, антагонізми, колізії, патології, кризи та ін. як типово альтернативні інструментально-функціональні різноджерельні поліфонічні реакції на кризову відсутність оптимальної моделі здійснення та відповідної кореляції певного дизфункціонального руху трансформації права і закону, обов'язково максимально ідентифікованого у феноменах правосвідомості та законосвідомості: за умов звичайного, традиційного розвитку рефлексивного права - у домінанті неформальної, ментально структурованої спадкоємності правової свідомості (громадянське суспільство, правова держава), за умов дизпропорційного здійснення нетрадиційного розвитку рефлексивного права як зміненого пріоритету ментальних прав первинних суб'єктів правосвідомості (фізичних осіб) над ідеологічними правами вторинних суб'єктів правосвідомості (юридичних осіб) у бік неприродного збілдьшення ідеологічних прав вторинних суб'єктів правової свідомості (негромадянське суспільство, неправова держава).
Тож, істинні норми права (правової системи) у власному смислi слова не мають таких як у типових нормах закону гiпотез, диспозицiй, санкцiй або мають значно пом'якшені зазначені елементи. Вони мають набагато їх ширший змiст, форму, смисл та акмеологiю. Так, за допомогою правової гiпотези iдейно - абстрактна модель поведiнки первинних суб'єктiв правосвiдомостi, створюючих на першiй площинi суспiльної со- цiалiзацiї правової iдеї у iсторико-ментально структуровану iдею права як с и с т е м у ментального права за конкретно-iсторичними можливостями певної епохи з певними сталими нормами поведiнки, зафiксова- нi у письмових формах, створених здавна досвiдними уповноваженими на те первинними суб'єктами правосвiдомостi, з часом трансформованими у вторин- них суб'єктiв правосвiдомостi. Початок ідейному структуруванню типово правового світогляду з етнотериторiально i мовно-ментально-моралiзовано адаптованої у iсторичних процесах героїчної боротьби за локально-самобутню органiзацiю історичної нацiонально-законодавчої бутностi певної спiльноти, максимально загострених за воєнних та кризових часiв i викристалiзовуючих типовi, мен- тально-вольовi я к о с т i буттєвих властивостей того чи iншого образу соцiального буття масових первинних суб'єктiв правосвiдомостi, онтологiчно "захищених" геронми народного, нацiонального типу, наприклад, поклали у Англiї - Робiн Гуда, України - козак Голота та iн. перші народні, національні герої. Вони за часiв свого буттєвого iснування (часiв фiзичного життя та часiв м а с о в о г о оспiвування у конкретно-iсторично прив'язаних м а с о в и х пiснях, думах, вiршах, сценичному мистецтвi, п е р ш и х науково-теоре- тичних дослiдженнях) почали створювати ту, початково нацiонально усвiдомлену правову парадигму на рiвнi нацiонально усвiдомленої системи права, з якостями тiєї правової структури як свiтового явища базисної площини, яка стала виконувати функцiї родової правової природи, котра була начально зформована з ментально-причинної субстратної тканини сталих правоiдейних бiфуркацiй у правовому полi певних спiльнот, що трансформу- вались у морально-розвинене суспiльство, а суспiльство - у державу.
Початок остаточному завершенню ментально структурованої с и с т е м и права як остаточно завершений правовий світогляд принципово пов'язуемо зi з'явленням у свiтi феномена державностi, кiнець - зi з'явленням феномену держави з повнозавершеними її характеристиками. У контекстi наших логiчних аргументiв, характеризуючих еволюцiйнi напрямки загальних праворозвиткових iнiцiатив за умов перехiдного буття права, домiнантна прiоритетнiсть у можливих соціологічних дефiнiцiях функцiональних напрямкiв тих чи iнших правоперетворень, забезпечених певним напрямком праворозвиткових iмпульсiв, спроможна виявлятися на необхiдному рiвнi у трансформаціях законосвідомості первинних суб'єктів правосвiдомостi, що здійснюється на некризовому рiвнi своєї соцiальної активностi. У випадку її здійснення на кризовому циклi соцiальної активностi правосвідомості - у трансформаціях в т о р и н н и х, на достатньому рiвнi, де достатність є лiнiйно-iсторичною процесуальною якiстю традицiйних правозаконоперетворень у ментально структурованiй площинi її нацiонально усвiдомленої правоiдейної сутностi правових рефлексій, вiдбитої у конкретно-iсторичних нормах закону (законодавства) - законодавчих iстинах певної перехiдної, системно не структурованої перехідної соцiальної епохи.
Ураховучи структурно-рухому ф о р м у елементiв правової гiпотези, диспозицiї та санкцiї, вiльний, умовний, вiдносний, взаємоперехiдний, онтологiчно неконфктний характер їх параметральних характеристик, властивостей й функцiй с и н е р г е т и ч н о г о, iнформацiйно - польового, структурно-просторово-конфiгурацiйного походження, спробуємо iдентифiкувати у фiлософсько-правовiй площинi як філософсько-методологічній або методологічно-правовій пра- вову гiпотезу, дипозицiю, санкцiю. Зазначимо лише, що на вiдмiну вiд нелiнiйно-синергетично налаштованих елеметiв правової гiпотези, диспозицiї, санкцiї, характеризучi власне нелiнiйну, рухому, функцiонально вiдкриту норму феномену транснацiонального права законодавча гiпотеза, диспозицiя, санкцiя, у телеологічних моделях теоретичних розмірковувань, вiддзеркалюючи лiнiйну, статичну, нерухому, функ- цiонально з а ч и н е н у, єдинотлумачною за Конституцiйно усталеною, а звiдси iдейно-свiтоглядно обмеженою перспективою їх конкретно-історичної iдеологiчно-правової фiксацiї корелятивної норми закону, мають завжди невiльний, конкретний, невзаємоперехiдний, конфлiктний змiст характеристик, якостей, функцiй та корелятивно-регулятивний характер с о ц i а л ь н о г о, системно-ча- со-неконфiгурацiйного, знково-матерiального походження. Власно норми лiнiйного закону, вважаємо, мають менше вiльних ступенiв визначеностi за вiдношенням до норм права, а також альтернативних варiантiв свогоздiйснення та самоздiйснення як у iдеальнiй моделi, так й у неiдеальних моделях правозаконоперетворень. Звичайно, норми права нетрансгресивно вiдбивають на законоусвiдомленому рiвнi аномiчнi потреби й вимоги посттоталiтарної моделi правової свiдомостi.
Правова гiпотеза у широкому смислi слова як належнiсть нелiнiйного свiтоглядно-правового еволюційного пiзнання (мислення, iдентифiкацiї), що існує у площині еволюційних законів "збереження" (І. Перелигін), репрезентує синергетичну умову дiї правової норми не до к о н к р е т н о г о буттєвого (життєвого) iндивiдуального "випадку", конкретної людини, конкретного часу й конкретного локального мiсця, обмеженого п р а в о в и м полем о д и н и ч н о г о первинного суб'єкту правосвiдомостi, iдентифiкованого у традицiйно-лiнiйнiй нормi закону, а до умовно-абстрагованого варiанту поведiнки м а с о в и х первинних суб'єктiв правосвiдомостi на певному, цiлiсному iсторико-ментально структурованому етнотериторiальному просторi. У такому вiдношеннi правова гiпотеза детермiнантно приводить у синергетичний розвиток не тiльки правове поле певного етнотериторiально зорганiзованого простору, але й усi нелiнiйно залежнi у структурному вiдношеннi його елементи, у тому числi й с и с т е м н i. Останнi за нашими аргументами домiнантно зрефлексованi у законах як обмежених конкретно-iсторичною законодавчою нормою (за характерологiчними параметрами конкретно-iсторичної епохи) - i с т и н о ю пiзнаної правової iдеї, ментально адаптованого плану у нацiональному з а к о н i. Призначення еволюцiйно зорiєнтованої гiпотези тодi визначається у iдейно - свiтогляднiй дефiнiцiї меж та параметрiв методологiчних констант регулятивної дiї конкретно-iсторичної диспозицiї, а також будь-якої норми закону (законодавчої норми) у межах правового поля етнотериторiальної спiльностi (народу, нацiї, етносу).
За ступенем формально-дефiнiцiйної iдентифiкацiї екстравертно-iнтраверної соцiально - право - законодавчої реальностi правова гiпотеза має за своєю етнотериторiально-ментальною парадигмою абсолютно-визначений (iдеальний) характер, який вичерпно виокремлює тi межевi обставини, з наявнiстю та вiдсутнiстю котрих пов'язується дiя ментально структурованої юридичної н о р м и як правової, родової природи, а також певної законодавчої як детермiнантно похiдної та вторинної, видової правової природи. Остання методично рефлексує с в i т о г л я д н о - конкретний рiвень ментальної щiльностi будь - якої вiтчизняної правової традицiї, репрезентований у конкретному циклi соцiальної активностi правосвiдомостi та її вiдповiдної л i н i й н о ї спадкоємностi (закону, законодавства) як позитивної.
Правова диспозицiя (у її еволюцiйно - синергетичному аспектi) як ментально структурована або опосередкована структурна ф о р м а потрiбної соцiальної поведiнки масових первинних суб'єктiв правосвiдомостi (обов'язкова - необхiдна, заборонена - недозволена) у контекстi конкретно - iсторично адаптованих у нацiональних нормах закону п р а в о в и м о г свiтового руху транснацiонального (трансцендентального) правового свiтоусвiдомлення виокремлює ту модель соцiальної активностi правосвiдомостi, що вiдповiдає i д е й н о ї щiльностi ментального процесу творення конкретно-iсторичного циклу соцiальної активностi етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдосостi), де правосвiдомiсть є її пiдсистемо - пiдструктурою. Конкретно-iсторично дефiнiцiюючи модель правової поведiнки масових первинних суб'єктiв правосвiдомостi за ментально iдентифiкованою, пiзнаною (мислимою) правовою транснацiональною iдеєю, репрезентованою у законодавчих нормах як нацiональних правових iстинах правової ідеї, правова диспозицiя - основний елемент (компонент) рефлексивного права як правової свідомості - у абсолютно визначенiй (iдеальнiй) площинi конкретно-ментально ідентифікує соцiальнi, соцiально-законодавчi права й обов'язковостi масових учасникiв правовiдносин у залежностi вiд певних п р а в о п о т р е б, характеризуючих законодавчо-функцiональний з м i с т тих норм права як оптимально дієвий, якi резо- нують з нормами нацiонального закону.
Правова санкцiя (у її синергетично-нелiнiйному аспектi) як конкретно-iсторичний з м i с т мiр впливу, якi застосовуються, як правило, переважно, до первинних суб'єктiв правосвiдомостi, якi не виконують правовимог законодавчих норм другої, вторинної правової природи з боку, як правило, в т о р и н н и х суб'єктів правосвідомості (юридичних осіб), що методологiчно домiнують законодавчо на i д е й н о - с в i т о г л я д н о-детермiнантному рiвнi, регламентуючi конкретно-iсторичнi, функцiонально затребованi на соцiально-буттєвому рiвнi законопотреби певної етноте- риторiально зорганiзованої спiльностi. На вiдмiну вiд правової гiпотези та правової диспозицiї у їх еволюцiйно-синергетичнiй площинi регулятивно-кореляцiйних можливостей, для котрих абсолютно-визначенi параметри відповідних правових рефлексій є iдеальними, для правової санкцiї, за нашими аргументами, iдеальним с т а н о м є в i д н о с н о - визначений характер тiєї межi юридичної вiдповiдальностi за порушення норм права вiд мiнiмальних до максимальних показникiв, що вiдбивають ф о р м у тих норм закону, резонуючих лише з нормами ментально пiзнаного (мислимого, iдентифiкованого) права як транснацiонального природного явища свiтоглядного пiзнання на його конкретно-iсторчному розвитковому етапi. Вiдносно визначений характер еволюцiйно - правової санкцiї зумовлює наявнiсть у правовому, законодавчому просторi певної, ментально адаптованої етнотериторiальної спiльностi також, вважаємо, наявнiсть альтернативних санкцiй, якi характеризують синергетично налаштовану сутнiсть свiтоглядно вiдчиненого правового простору народностi, нацiї, етносу, нацiонально дефе- ренцiйонваного у законодавчому часi. Еволюцiйно-правовi санкцiї не можуть бути на iдеальному рiвнi остаточно абсолютно - визначеними у законi у зв'язку з часо-просторовою необмеженiстю еволюційного права, а звiдси - iдейно-свiтогляд- но вiдкритими за параметрами транснацiонального права як феномена соцiальної дiйсностi. У цьому вiдношеннi еволюцiйне призначення правової санкцiї полягає у нелiнiйному визначеннi тих структурних зв'язкiв, як будуть спроможнi забезпечити здiйснення тих правових норм у системi законодавчих, якi трансцендуються з вiдповiдної правової диспозицiї, що не виходить (як й правовi норми) за межi природних прав первинних суб'єктiв правосвiдомостi як соцiальних, соцiально - правових суб'єкт об'єктiв.
Як бачимо, за приведеними нами прадигмально-параметральними характеристиками еволюцiйно-нелiнiйно-правовi норми причинної, свiтопросторової одиницi п е р в и н н о ї правової природи iнструментально-методологiчно вiдрiзняються вiд норм закону як наслiдкової, свiточасової одиницi в т о р и н н о ї правової природи саме вiльним, технiко-методичним характером iдейно - розвиткового застовування у певних правозаконотрансформацiях, зокрема за перехiдного буття права i закону. Норми закону як лiнiйнi одиницi свiтоглядного часо - наслiдкового правовимiру завжди мають похiднi властивостi, вiдбиваючи завжди iсто- рико-конкретну модель iдейного правоусвiдомлення як соцiально пiзнаної нацiонально - законодавчої iстини на певному етноментальному часо-просторi, рефлексованiй у вiдповiдно резонансному циклi соцiальної ак- тивностi правосвiдомостi та її спадкоємностi як пiдструктуро-пiдсистеми спадкоємностi етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi). Останнi функцiонально рефлексують певну правову культуру як правове с е- р е д о в и щ е нелiнiйних правозаконорозвиткових орiєнтацiй та соцiально затребуваних нормотрансформацiй. Просторово-еволюцiйно налаштова- нi норми права i часо-iсторично зорiєнтованi норми закону можуть бути певною мiрою iдентичними або тотожнiми, але тiльки за тих умов, коли норми закону i норми права як у гiпотезi, так i у диспозицiї та санк- цiї здiйснюють свободному, вiльному iдейно-правовому розвитку як первинних суб'єктiв правосвiдомостi, так i вторинних, але у межах свiтових, цивiлiзацiйно озовнiшнених, соцiально адаптованих i досвiдно витрима- них правових та законодавчих вимог аксiологiй, онтологiй, логiк та гносеологiй, рефлексованих у свiтоглядно-законодавчих функцiях вторинних суб'єктiв правосвiдомостi, вiдбитих як законодавчi потреби, де останнi знаходяться не у конфлiктних, а у взамоузгоджувальних вiдносинах з первинними суб'єктами правосвiдомостi, їх iндивiдуальними, особистiсного плану правовимогами та законопотребами.
Задля бiльш сутнiсного розумiння принципових рiзниць мiж нормою права i нормою закону на еволюцiйно - синергетичному рiвнi правозако- нотрансформацiй не можна не розгляднути причинно-детермiнантну залежнiсть та функцiонально-ролевантну взаємозумовленiсть структурних елементiв норми права i норми закону. У цьому вiдношеннi будемо концеп- туально пiдтримуватись нашої точки зору на те, що гiпотеза, диспозицiя та санкцiя правової норми є бiльш в i л ь н и м и у своїй функцiональнiй природi, можуть трансгресивно взаємопереходити одне у інше, не змiнюючи своєї iдейно-граничної аксiологiї - межевої акмеологiчностi та партиципацiйної функцiї.
Вважаємо, що атрибутивною рiзницєю мiж нормами права i нормами закону є принципова нетотожнiсть детермiнантних наслiдкових вiдносин у правовому соцiумi головних системних і структурних елементів правових рефлексій, викликаними специфічними функціями с а н к ц i ї правової норми i норми закону. У нормi закону санкцiя носить строго принциповий, п р и м у с о в и й, обов'язковий змiст, характер й прiоритетно - необхiдну сутнiсть за вiдношенням до iнших елементiв норми закону. Адже, виходить, санкцiя є г о л о в н и м елементом норми закону за вiдношенням до диспозицiї та гiпотези. Гiпотеза та диспозицiя у нормi закону створюють у м о в и i обставини для здiйснення санкцiї, тобто мiж диспози- цiєю i гiпотезою, з одного боку, та санкцiєю, з iншого, iснує у будь-якому випадку, с т р о г и й каузально-детермiнантний зв'язок iсторико - лiнiйного плану на рiвнi прямої наслiдкової залежностi диспозицiї при iндетермiнантнiй причиннiй цiлепокладальностi гiпотези й диспозицiї. У зв'язку з цiм норма закону завжди примусова, р е п р е с и в н а, завжди правообмежена, неповна, несамодостатня, за iдейною свiтогляднiстю - з а к р и т а як система регулятивно - кореляцiйних впливiв і як функцiональна, не завжди універсально пропорційна за змістом правової ідіоми, знаково - матерiальна опозицiя до права. За такого розумiння гiпотеза й санкцiя знаходяться приблизно у однаковiй площинi детермiнантно-iндетермiнантного взаємовiдношення, а саме: за тих чи iнших умов - або каузально-iндетермiнантному за максимумом ментальної щiльностi правової системи та традицiї, або акаузально-детер- мiнантному вiдношеннi - за умов функцiонально - критичного, кризового мiнiмуму ментальної щiльностi правової системи, традицiї, iдеї та iдiоми.
Санкцiя ж у нормах права не є примусовою, репресивною, неповною, закритою. Вона може знаходитись у рiвнозалежних вiдношеннях як з гiпо тезою, так i з диспозицiєю. Вважаємо, її нормовий характер визначаються нормами м о р а л i, що еволюцiйно - iсторично склались у певному етнотериторiально локальному часо-просторi. У цьому вiдношеннi вона може бути за певних як причин, так i наслiдкiв тотожня диспозицiї. Одже, санкцiя норм права має характеристики загальноусвiдомлених поведiнко- вих правил як системи сталих принципiв i норм, виникаючих з потреби доброзичливого узгодження iнтересiв iндивiдiв одного з іншим та суспiльством (певним класом, соцiальною групою, державою), спрямованих на рівомiр- не регулювання поведiнки людей вiдповiдно з поняттями добра й зла, що пiдтримується особистими поглядами, традицiями, вихованням, силою суспiльної думки. При цьому гiпотеза й диспозицiя не обов'язково повиннi виступати п р и ч и н о ю санкцiї. Санкцiя норм права сама може слугувати не лише наслiдком, але й п р и ч и н о ю гiпотези й диспозицiї. Як видно маємо типово синергетичнi риси гiпотези, диспозицiї й санкцiї норм права. Думаємо, характер як функцiональної, так й методологiчно-методичної взаємозалежностi мiж елементами норм права не може мати строго обов'язкового каузально - д е т е р м i н а н т н о г о змiсту. Одже, на iдейно-свiтоглядному рiвнi власних трансгресивних можливостей право i мораль е д и н о ф у н к ц i о н а л ь н i. У такий спосiб умовно ототожнюючи функцiонально-ролевантнi параметральнi риси норм права з нормами моралi, визначимо їх рiзницю з нормами законiв:
__________________________________________________________________
Норми права-моралi ¦ Норми закону
____________________________________¦__________________________________
1. Онтологiчно утворюються у сус 1. Гносеологiчно створюються дер-
пiльствi нагрунтi виховно-со- жавою як мiра правової свобо-
цiалiзованих уявлень про доб- ди i справедливостi;
ро i зло, честi, совiстi
справедливостi; 2. Нетрадицiйно-нементально, не-
природно-примусово, репресив-
но регулює зовнiшню,гетероген-
2. Традицiйно-ментальне, природ- ну форму поведiнку людини;
но-непримусове, нерепресивно
регулює внутрiшне, iманентне, 3. Пiсля процедурного набуття за-
iдейно-свiтоглядно-гомогенне, конодавчої сили стає загально-
психолого-соцiологiчне усвi- обов'язковою для усiх осiб, що
домлення людиною своєї пове- з находяться у полi її функцiй;
дiнки;
4.Являє собою гносеологiчно-кон-
3. Природно - примусово набуває кретизованим правилом поведiн-
репресивного, обов'язкового ки, де чiтко - регламентовно
зафiксованi конкретнi юридич-
значення за мiрою визнання нi норми-правила i обов'язкiв
бiльшiстю членiв сусiльства; суб'єктiв правовiдносин;
4. Аксiологiчно - телеологiчно 5. Традицiйно закрiплюються у
репрезентується у виглядi офiцiйних державних i мiжна-
узагальненого правила пове- родних актах (законах, указах,
дiнки (бути справедливим,чес- конвенцiях, постановах);
ним та iн.);
6. Епiстемологiчно-деонтологiчно
5. Традицiйно не закрiплюються забезпечуються, окрiм будь-
у спецiальних письмових, зна- яких iнших, офiцiйним держав-
ково - матерiальних актах, а ним примусом;
знаходяться у свiдомостi,пра-
восвiдомостi людей; 7. Парадигмально-процесiйно вiд-
дзеркалюються у феноменi зако-
6. Онтологiчно здiйснюються доб- носвiдомостi, котра може спiв-
ровiльно, забезпечуються iма- падати з феноменом правосвiдо-
нентним, традицiйно-менталь- мостi, коли норми права (мора-
ним засобом, громадською дум- 8. спiвпадають з нормами за-
кою; закону, за умов неспiвпадiння
з феноменом правосвiдомостi
7. Парадимально-процесiйно вiд- норми права ( моралi) нетотож-
биваються у феноменi право- нi за певними параметрами нор-
свiдомостi з некризовими рiв- мам закону; за останних харак-
нями соцiальної активностi терологiй правосвiдомiсть має
як лiнiйно-позитивною якiстю на лiнiйно-позитивному рiвнi
правовимог i законопотреб; своєї соцiальної активностi
за таких характерологiй зако- кризовий цикл соцiальної ак-
носвiдомiсть має кризовий тивностi, на нелiнiйному, тео-
цикл соцiальної активностi; логiчно - онтологiчному рiвнi-
девiантну правосвiдомiсть.
__________________________________¦__________________________________
Спробуємо пояснити, чому норма права як такова не може бути репресивною як за вiдношенням до диспозицiї, гiпотези, так й за вiдношенням до функцiонально - наслiдкових результатiв норми закону, її вiдповiдних структурних елементiв (гiпотези, диспозицiї, санкцiї).
Думаємо, що норма права як свiтоглядно - пiзнавальна сутнiсть феномену "права як пiзнання i пiзнання як права" (А. А. Козловський), яке (право) є транснацiональою, наднацiональною якiстю загального свiтового пiзнання (фiлософсько - правової соцiалiзацiї), належащого сферi об'ємно - нелiнiйної, еволюцiйної р о д о в о ї природи, феноменально цiлепокладає за своєю правової i д е є ю власну пiзнавально розвиткову i с т и н у, репрезентовану у конкретно-iсторичних нормах нацiонального закону, створених на ментально структурованому пiдгрунтті i нацiонально усвiдомлених праворозвиткових вимог i законотворчих потреб. У цьому вiдношеннi родова сутнiсть права не може детермувати iноправосутнiсно - iдейну природу пiзнавально - розвиткових в и д о в и х законодавчих iстин як своїх iсторико - конкретних, пiзнавально в и д о в и х властивостi, онтологiчно вкорiнених у традицiйну тканину законодавчої правопокладальностi. Транснацiональний характер права не може бути як пiзнавально - р е п р е с и в н и м, так i функцiо- нально-репресивним, а звiдси - пролонгативно-репресивним у будь-яких трансформацiйно-розвиткових вiдношеннях, за загальносприйнятою правоiдейною сутнiстю трансцендендуючим своєму знаково-матерiальному вiдбитку (закону) як своєї трансформацiйної i н о ф о р м i тi ж процесуально - параметральнi характерологiї, що i д е а л ь н о присутнi у правовому полi сусiльства будь-якого часу. Звiдси - видова природа закону не може суперечити родовiй природi права тривало, що виходить з самої природи, самого буття, яке породжує право, водночас його створює, пiзнає себе у правi; вона (видова природа, законодавча норма) може бути лише з нею узгоджена, закон у цiлому з правом. Нацiональний закон, який не має свiтоглядного узгодження з ментально - пiзнаним, ментально- деференцiйованим у конкретному часо - просторi на конкретно-iсторично адаптованому етнотериторiальному пiдгрунтi правом, яке iдейно-концептуально не резонує зi свiтовою аксiологiчно-акмеологiчною парадигмою пра- возаконтрансформацiйних змiн є принципово н е п р а в о в и м, хибним, а його норми - неiстинними, неприродними.
Говорячи про феномен хибностi закону та його норм як конкретно-iсторичних законодавчих маргінальних норм-iстин правової ідеї, свiтоглядно - тотожнiх конкретно-iсторичним iстинам теоретичного пiзнання, будемо мати на увазi загальну розвиткову хибнiсть аксiологiчного пiзнання, обмеженого технiко-технологiчними досягненнями вiдповiдної конкретно-iсторичної епохи.
Зауважуючи на неiстиннiй, помилковiй як поверховій, неглибокій у ідейному плані неузгодженостi норм закону (конкретно - iсторичних, науково - категорiальних законодавчих iстин як видових правових природ) з нормами права (пiзнавально-правовою та право - пiзнавальною iдеєю як родовою природною унiверсалiєю), будемо, перш за все, пов'язувати регулятивно-негативнi властивостi закону як маргінального знаково-матерiального м а р к е р а (вiдбитку) ментально адаптованого (неадаптованого) права з тiєю специфiкою рефлексивних маргіналій конкретно-iсторичної правової епохи як пiдсистемо-пiдструктури перехідної соцiальної епохi, що знаходиться на певному циклi свого iсторико - еволюцiйного, духовного розвитку, рефлексованого у спадкоємностi етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi). За умов iснування перехiдної епохи соцiального буття створюється власна, маргінальна нацiонально-ментальна iдейно-свiтоглядна правозаконодавча парадигма пiзнання права i закону у контекстi загального конкретно-історичного свiтопiзнання, маючого парадигмально - д е в i а н т н и й, вибiрково-пристосо- вувально-випробовувальний напрямок синергетичного самоздiйснення як акту девіантної правосвідомості, створюючого маргінальну норму права. За таких характерологiй концептуально-фундаментального зачення набуває оперативно-методичне застосування досвiду тих минулих, переважно досвідних, правозаконодавчих трансформацiйних перетворень, що були накопиченi у iсторико-традицiйному правозаконоздiйсненнi на рiвнi девiантного правоусвiомлення рiзних епох ти дослiджень, рефлексуючих традицiйнi й нетрадицiйнi, але досвiдно а п р о б о в а н i iстини, помилки й похибки тих чи iнших часiв, епох, дослiджень, осмислень, дослiдникiв . У цьому аспектi пiзнавальну репресивнiсть, неiстиннiсть, хибнiсть закону, його норм та функцiй пов'язуємо з загальнопiзнавальною репресивнiстю пiзнання при- роди, зумовлену технiко-технологiчною, науково - теоретичною iнерцiєю пiзнавального мислення i пiзнавальної дiї, розвитковою незавершенiстю та недосконалiстю людини i людського пiзнання. Маємо правомiрну рацiю говорити про i н т е р с о ц i о л о г i ч н у (мiждисциплiнарну, мiжструктурну, мiжсистемну), правоiдейноцiлепокладальну взаємозумовленiсть, взаємодетермiнантнiсть правозаконорозвиткових iсторико - логiчних пролонгацiй-перспектив пізнання як права, що у припустимо-граничнiй площинi синергетично зфокусованi у феноменi девiантної правосвiдомостi як межевiй (мiждисциплiнарній, мiжструктурній, мiжсистемній) парадигмi iдейно-свiтоглядних девiацiй пiзнання права i закону, правової свiдомостi. Чому парадигмі? Не зважаючи на те, що у наших попередніх роботах ми неодноразово акцентували увагу на цьому, підкреслімо, що парадигма завжди має граничні параметри, які визначаються двома парадигмально-параметральними рівнями або площинами пізнавального знання як законоусвідомленого права на буття, які не дозволяють функціонально існувати певним характеристикам чи властивостям будь-яких предметів, процесів, явищ, об'єктів, суб'єктів та будь-чому, будь-чого, що може знаходитись обов'язково тільки у тому чи іншому часо-просторі з типово характерними властивостями та парадигмальними аксиології, онтології, акмеології та логікою лише однієї конкретно-історичної епохи резонансного параметрального єдиного і одного часо-простору, поза межами цієї парадигми як граничної межи усіж можливих девіацій, існуючих у правовому полі соціуму на межі з неправом. Цими двома парадигмально-параметральними площинами, які не дозволяють здійснювати швидко пізнання як моментальне на це здійснене право (А. А. Козловський), є: а) строга онтологічна обмеженість конкретно-історичної епохи рівнем стану і розвитку, фундаментальними та інструментально-прикладними можливостями досвіду і реалій техніко-технологічного пізнання, що незворотньо детерміновано минулим досвідом функціонального співбуття з іншими, функціональним розвитком людини як вільної розумової істоти, її соціальним станом і статусом, забезпеченими у правовому відношенні істинно, виходячи з правової ідеї буття, яке віходить з традиційної природної ідеї людини у соціальному світі та Всесвіті як найвищої соціальної цінності: б) гносеологічна стійкість знання конкретно-історичної епохи, важкозмінюючогося, що обмежено його онтологією, яку неможливо подолати поза процесуальним пізнанням, яке має одні й тіж детермінанти, що й знання, аде це детермінанти непроцесуальні, нерухомі, несоціологічні, а ідеологічні, статичні, позитивні, більшою мірою хибні, ніж соціологічні, легше керовані детермінанти та джерела пізнання, маючими структурну, просторову, формову правову природу, зворотньо індетерміновані сучасним досвідом лише власного буття певної ментальної етнотериторіальності. Ось чому й розвиткові девіантні відхилення правової свідомості як підструктуро-підсистеми свідомості не можуть неделінквентно та нецивілізовано коливатися поза парадигмальних аксіолгогій посттоталітарної епохи як певної правової конкретно-історичної, коли таке трапляється - то це вже не девіантне правоусвідомлення правових реалій (А. А. Максимов), воно не має правової смислопокладеності, а є типово делінквентим, зі строгою неправовою смислопокладеністю соціальних рефлексій - не є предметом нашого дослідження.
Таким чином, девiантна правова свiдомiсть функцiонально рефлексує технiко-технологiчну, конкретно-iсторичну можливiсть методологiчного (iнструментально-функцiонального) здiйснення як достатнiх (один полюс), так i необхiд- них (другий полюс) хвильоподібних маргінальних трансформацiй права i закону як на iсторико-лiнiйному, так, ураховуючi наше дослiдження, i на запропонованому нами, нелiнiйному рiвнi теоретико-практичного свiтоправовимiру, науково легiтимiзуючого, важаємо, е в о л ю ц i й н у школу цивілізаційного становлення права i закону, створюючих методологічну парадигму норм права і закону у структурі сучасного українського права на рівні маргінальних правових рефлексій як рефлексій девіантної правової свідомості, створюючей у власних актах маргінальні норми права [Див. 9].
У такiй iнтерпретацiї будемо розумiти норми права як норми моралi, до яких повиннi еволюцiонувати норми закону, лiнеаризацiйно переутворюючись вiд примусових до загальносприйнятих. Думаємо, що у зазначеному контекстi можна теоретично істинно сприйняти розглянуті нами раніше традицiйнi та нетрадцiйни сучаснi суспiльства, якi категорiально репрезентують еволюцiйну та iсторичну модель iснуання й розвитку правової свiдомостi, за закономірностями (законами) еволюційних законів "збереження" (І. Перелигін) і закономірностями (законами) історичних законів "повернення" (Г. Хакен), як буттєвого рефлексивного соцiального субстрату правової держави, маючей фундаментом громадянське суспільство як традиційне сучасне, зразкове.
Думаємо, що виявлення історико-правової динаміки конкретних громадянських суспільств, їх Конституцій, Основних Законів, які у минулому послугували міцною базою для створення стійких світових правових держав, що існують зараз, допомогло б реальніше створити ту реальну картину історичної динаміки їх правової свідомості як форми типово менатльного державотворення (Г. Гегель, П. І. Новгородцев, І. Ільїн).
Список використаних джерел:
1. Козловський А. А. Пізнання як пpаво: моногpафія. - Чеpнівці: Рута, 2000. - 187 с.
2. Петpова Л. В. Фундаментальні пpоблеми методології пpава: моногpафія. - Х:Пpаво, 1998. - 416 с.
3. Пpигожин И., Стенгеpс И. Поpядок из хаоса. Новый диалог человека с пpиpодой. - М., 1986. - 237 с.
4. Дмитрієнко Ю. М. Теоретичні аспекти філософсько-правової проблеми правової свідомості: наукові нариси. - Харків:Курсор, 1998. - 100 с.
5. Дмитрієнко Ю. М. Філософсько-правові детермінанти девіантної правосвідомості у структурі ідейно-світоглядних аксіологій українского права // Науковий вісник дипломатичної академії України. Вип. 6. -Киів, 2002. -С. 244-267:
6. Дмитрієнко Ю. М. Мистецькі твори худохніх дизайнерів як філософсько-правові: до актуальних завдань законодавчого захисту інтелекктуальної власності // Матеріали науково-практичної конференції Нац. універ. внутр. справ "Актуальні проблеми правового захисту інтелектуальної власності в Україні. - Харків: Вид. НУВС, 2003. - С. 16-21
7. Скакун О. Ф., Подберезский Н. К. Теория права и государства. - Харьков, 1997. - 357 с.
8. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. - Харків, 2000. - 704 с.
9. Дмитрієнко Ю. М. Маргінальна правова норма як акт девіантної правосвідомості // Державо і право. Вип. 18. - Киів, 2002. - С. 12-17
10. Дмитрієнко Ю. М. Актуальні аспекти українського екологічного права і законодавства у сфері екологічної безпеки людини-суспільства-держави // VI Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених "Екологія. Людина. Суспільство" (14-17 травня 2003 р). - Киів:НТУУ "КПІ", 2003. - С. 133-234
| назад | Зміст | далі |