| назад | «м≥ст | дал≥ |
¬ статт≥ зд≥йснено анал≥з виникненн¤ на територ≥њ ињвськоњ –ус≥ правових зб≥рок церковного ≥ св≥тського права - спадкоЇмних писемних правових систем - ¤к пам¤ток конкретно-≥сторичного становленн¤ й розвитку украњнськоњ правовоњ св≥домост≥, ¤к≥ ув≥йшли в ≥стор≥ю п≥д назвою " ормч≥ книги".
«а сучасних умов перех≥дного правового розвитку набуваЇ великого значенн¤ процесуальна орнам≥ка правових рефлекс≥й правовоњ реальност≥ (—.≤.ћаксимов), що мають парадигмальн≥ риси того конкретно-≥сторичного циклу правовоњ св≥домост≥, що функц≥онально ≥дентиф≥кують ментальну природу ¤к статичного, так й соц≥олог≥чного права. «а проведеними досл≥дженн¤ми, дл¤ оптимального розум≥нн¤ ≥стинноњ природи посттотал≥тарного украњнського права важливими Ї так≥ джерела процесуального в≥дбитт¤ у правових рефлекс≥¤х мети правового розвитку ¤к типово ментального, що власною онтолог≥Їю презентують в≥дпов≥дн≥ законом≥рност≥ ≥сторичного зд≥йсненн¤ украњнського п≥знанн¤ ¤к украњноментального права (ј.ј. озловський) [7, 8]. «азначимо, що у нашому контекст≥ позитивного розум≥нн¤ сучвсних правових реал≥й (—.≤.ћаксимов) ми зр≥внюЇмо пон¤тт¤ "право" ≥ "правова систем". “од≥ в нашому контекст≥ найб≥льш важливим дл¤ ви¤сненн¤ ≥стинних кор≥нн≥в украњнського права Ї пер≥од и≥вськоњ –ус≥, коли активно формувались ст≥йк≥ риси украњнськоњ державност≥ та права, коли в≥дбувавс¤ ≥сторичний генезис украњнськоњ правосв≥домост≥ ¤к соц≥олог≥чного права, що тим самим було закладено дом≥нантн≥ джерела сучасного украњнського права, зрефлексованого на ≥дейно-св≥тогл¤дному р≥вн≥ у посттотал≥тарн≥й правосв≥домост≥. ƒо числа таких джерел в≥днесемо, насамперед, т≥, що залишили серйозний сл≥д у законодавчому киЇвському бутт≥ ¤к нормотворч≥ оф≥ц≥йн≥ документи,презентуючими своЇр≥дн≥ писемн≥ правов≥ системи.
¬ цьому аспект≥ малодосл≥дженими Ї саме т≥ аспекти нац≥онального сучасного державотворенн¤, що своњми вих≥дними джерельними параметрами нагадують правов≥ джерела державного буд≥вництва ињвськоњ –ус≥, заф≥ксован≥ у тих чи ≥нших актах давнього законодавства, ¤к≥ певною м≥рою досл≥джувались ¤к так≥, але у нашому контекст≥ досл≥джень не було.
” попередн≥х роботах нами досл≥джувались певн≥ питанн¤ знаково-матер≥альних проекц≥й дев≥антноњ правосв≥домост≥ ¤к р≥зновид≥в марг≥нального соц≥ального в≥дбитт¤ (¬.ќ.„ефранов), але досл≥дженню ≥сторичного аспекту джерельноњ бази украњнськоњ дев≥антноњ правосв≥домост≥ посттотал≥таризму ¤к з нашого боку, так й з боку в≥тчизн¤ноњ правовоњ науки мало прид≥л¤лось уваги [ƒив. 4-8].
ƒавайте ж спробуЇмо розгл¤нути де¤к≥ методолог≥чн≥ аспекти ≥сторичного формуванн¤ джерельноњ бази дев≥антноњ правосв≥домост≥, що традиц≥но присутн¤ будь-¤кому нетрадиц≥йному, перех≥дному сусп≥льству, ¤к Їдиноњ базовоњ ≥сторичноњ константи правового ≥ законодавчого руху у контекст≥ ви¤вленн¤ загальнометодолог≥чних розвиткових детерм≥нант ≥сторичного право - ≥ законоруху та ¤к праворефлексивного зд≥йсненн¤ розвиткових потреб правових рефлекс≥й у площину розвиткових вимог св≥тових трансформайц≥й украњнськоњ сп≥льноти. ¬≥дпов≥дно будемо робити розгл¤д ≥сторичних констатнт правозаконоруху у план≥ ви¤вленн¤ та створенн¤ ≥сторико-пролонгативноњ еволюц≥йно-трансформац≥йноњ динам≥ки сучасних посттотал≥тарних сусп≥льств, њх законодавчоправовоњ бази. ƒумаЇмо, що наше досл≥дженн¤ зазначеноњ проблеми будЇ оптимально спри¤ти рац≥ональному розв'¤занню важких проблем й завдань посттотал≥тарного правобуд≥вництва й правов≥дбитт¤, а також слугувати певною теоретичною основою дл¤ подальших досл≥джень проблем посттотал≥тарних правови рефлекс≥й ¤к рефлекс≥й правовоњ св≥домост≥, нац≥лених на пошуки њњ ≥стинних начальних кор≥нн≥в, джерел.
ќсь саме за нашим контекстом ормч≥ книги ≥ Ї саме такими джерелами та кор≥нн¤ми. Ќезважаюч≥ на њх важливе м≥сце у формуванн≥ специф≥чноњ законодавчо-правовоњ бази ињвськоњ –ус≥ ¤к майбутнього можливого зразка дл¤ сучасноњ ”крањни, ормч≥ книги недостатньо вивчен≥ [1, 229; 2, 112: 7, 23,29].
«азначимо, що починаючи з IX ст., вплив ¬≥зант≥йськоњ ≥мпер≥њ на розвиток та формуванн¤ сусп≥льно пол≥тичноњ та правовоњ системи ињвськоњ –ус≥ стаЇ достатньо значним.
¬≥домо: ¬≥зант≥¤ сприймала римське цив≥льне право не суц≥льно, ≥гноруючи елементи застар≥л≥ та так≥, що за пер≥од свого ≥снуванн¤ довели свою недоц≥льн≥сть [6, 12-17]. « рухом часу майже вс≥ юридичн≥ джерела повн≥стю були приведен≥ до принцип≥в христи¤нськоњ морал≥, ≥деолог≥њ та норм повед≥нки ¤к джерельних виток≥в або парадигмальних концепт≥в природного права - майбутнього, ментально структурованого права первинних суб'Їкт≥в (ф≥зичних ос≥б) правовоњ св≥домост≥, онтолог≥чно ставшого пр≥оритетним серед ≥нших прав, що з'¤вл¤тьс¤ п≥зн≥ше, у прав≥, наприклад, юридичних ос≥б - вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥. ÷ерковна система та христи¤нська ≥деолог≥¤ ¤к начальна глобальна просв≥тська, пропол≥тична, включаючи де¤к≥ догми, п≥сл¤ проведених перших —еми ¬селенських собор≥в —в¤тоњ ÷еркви, була сформована дуже ч≥тко, њњ повноваженн¤ належним чином закр≥плен≥ та п≥дкр≥плен≥ й морально, ≥ нормативне, тобто так≥ ≥сторичн≥ под≥њ можемо правом≥рно ≥дентиф≥кувати ¤к так≥, що вперше оф≥ц≥йно, на р≥вн≥ начального принципу, ≥сторико-ретроспекативно надали церковн≥й систем≥ та христи¤нськ≥й ≥деолог≥њ нормативних властивостей ¤к типово природних, за нашим контекстом ментально структурованих та ц≥лепокладально зд≥йснених, а разом з цим ≥сторично ≥дентиф≥кували соц≥олог≥чно перший цикл соц≥альноњ активност≥ украњнськоњ правовоњ св≥домост≥ з некризовим циклом власноњ соц≥альноњ активност≥, маюч≥й рел≥г≥йно правову специф≥ку ¤к видову правову п≥дструктуро-п≥дсистему циклу соц≥альноњ активност≥ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ (=украњнськоњ етнотрадиц≥њ) - належност≥ родовоњ правовоњ природи. ¬ажко не погодитис¤ з Ќ.—околовим у тому, що "...ёридичний побут ¬≥зант≥њ дос¤гнув повноњ визначеност≥ та зак≥нченост≥ в той час, коли наша ¬≥тчизна зазнала вплив христи¤нства та грецького духовенства... усе, що створив римськ≥й практичний ген≥й дл¤ з'¤суванн¤ та визначенн¤ юридичних в≥дношень, все, що христи¤нство принесло з собою до цив≥льного побуту стародавнього св≥ту - все це у .. кодексах ≥снувало у ¬≥зант≥њ... [2, с. 112].
«араз нема нагоди нагадувати, що в≥зант≥йське право, ¤к церковне так ≥ св≥тське, у рег≥он≥ було своЇр≥дною культурною вершиною, а тому не дивно, що законодавч≥ системи сус≥д≥в ≥мпер≥њ були сповнен≥ запозиченн¤ми з в≥зант≥йських джерел права, мачого сп≥льн≥ з римським загальн≥ кор≥нн¤. —еред найб≥льш в≥домих приклад≥в сл≥д зазначити "«акон судний людем" чи "—удебник цар¤ ост¤нтина" (865 р.), ¤кий фактично Ї болгарською рецепц≥Їю ≈клоги, а "«акон градський" - це перекладений та оброблений ѕрох≥рон. « огл¤ду на все вищевказане сл≥д розгл¤дати ≥ процес створенн¤ правовоњ системи ињвськоњ –ус≥ ¤к системи украњнськоњ правовоњ св≥домост≥, що маЇ ≥дейно-св≥тогл¤дною парадигмою акс≥олог≥њ конкретно-≥сторичного рел≥г≥йного права - циклу соц≥альноњ активност≥ спадкоЇмност≥ правовоњ св≥домост≥ [6, 12-17; 5, 125-126].
“аким чином, рушилис¤ й зникали стар≥ ментально-територ≥альн≥ розмежуванн¤ ≥ складалас¤ пол≥ментальна (на р≥зн≥й соц≥ально-прав≥й та сусп≥льн≥й основ≥) величезна територ≥¤ ƒавньоруськоњ держави. ” ’ ст. вона прост¤галас¤ вже в≥д п≥вденних берег≥в Ћадозького ≥ ќнезькоіо озер до середньоњ теч≥њ ƒн≥пра, а на заход≥ ≥ п≥вденному заход≥ - до арпат, ѕруту ≥ понизз¤ ƒунаю... [3, 23]. ƒо к≥нц¤ ’ ст. у типово рел≥г≥йн≥й форм≥ правовоњ св≥домост≥ панувала соц≥ально-правова толерантн≥сть, б≥льш≥сть населенн¤ були ¤зичниками, ≥, за зрозум≥лими причинами ¬≥зант≥¤ сприймала ињвську –усь ¤к крањну варварську. ”т≥м невдовз≥ на –ус≥ осел¤ютьс¤ перш≥ христи¤ни, спершу на п≥вдн≥, особливо в риму, у колишн≥х чорноморських колон≥¤х √рец≥њ. ќдним ≥з найб≥льших центр≥в христи¤нства ¤к правових з власними св¤тин¤ми - мощами лимента –имського та великою христи¤нською сп≥льнотою - атрибутами новоњ в≥ри ¤к правовоњ - був ’ерсонес “авр≥йський. Ќезважаючи на поганство, з к≥нц¤ IX ст ињвська –усь стаЇ наст≥льки розвиненою державою з ус≥ма в≥дпов≥дними рел≥г≥йно-правовими ознаками, що ¬≥зант≥йськ≥й ≥мпер≥њ доводитьс¤ брати до уваги њњ ≥снуванн¤ та стар≥ ментально-правов≥ ≥нтереси. ињвськ≥ кн¤з≥ за¤вл¤ютьс¤ на пол≥тичн≥й арен≥ ™вропи та перевод¤ть в≥дносини м≥ж двома державами з р≥вн¤ неоф≥ц≥йно-торгових стосунк≥в у м≥ждержавну догов≥рну сферу, маючу типово правову форму, з рисами рел≥г≥йно-правовоњ статики.
÷е приводить до укладенн¤ низки типово правових договор≥в ≤’-’ ст., але не ¤к остаточно рел≥г≥йно-правових, св≥тських, ¤ка, на думку досл≥дник≥в, стала насл≥дком в≥йськових поход≥в –ус≥ "до ÷арьграда". ѕричому залежно в≥д усп≥шност≥ поход≥в р≥зн¤тьс¤ й умови договор≥в ¤к дл¤ пол≥тики ињвськоњ –ус≥, та й дл¤ приватних ос≥б - слов'¤нських торговц≥в, що прињжджали до ¬≥зант≥њ, ¤к≥ за цих час≥в остаточно набували форму св≥тського правового, м≥ждержавно-правового договору, ¤кий репрезентуЇ, за нашими досл≥дженн¤ми другий цикл соц≥альноњ активност≥ правовоњ св≥домост≥ - св≥тську форму спадкоЇмност≥ у слав'¤нськ≥й правов≥й св≥домост≥. ≤снують р≥зн≥ верс≥њ стосовно форми ≥ зм≥сту права, на ¤кому базувалис¤ русько-в≥зант≥йськ≥ договори ¤к типово правов≥. —учасн≥ фах≥вц≥, ¤к правило, називають њх основним джерелом в≥зант≥йське право, маючого сп≥льн≥ риси з римським, елементи в≥зант≥йського ≥ слов'¤нського права чи елементи вже ≥снуючого, але мало поширеного м≥жнародного догов≥рного права.
≤ншим джерелом, що св≥дчить про доцентров≥ тенденц≥њ в розвитку ≥ формуванн≥ держави навколо иЇва, Ї так зван≥ ''”роки кн¤гин≥ ќльги''.
«'¤вились нов≥ правов≥ норми: ''мити" - торгов≥ мита, "в≥ри" - грошов≥ сплати за правопорушенн¤. ÷≥Їю новою правовою системою зам≥нювалас¤ попередн¤ система полюдд¤ - коли кн¤зь два рази на р≥к в≥дв≥дував ус≥ м≥ста, вир≥шував сп≥рн≥ питанн¤, збирав р≥зноман≥тн≥ грошов≥ збори.
Ќовим правовим кроком, спр¤мованим на посиленн¤ центральноњ влади, стала нова рел≥г≥йна пол≥тика. як ми добре знаЇмо, пов'¤зана вона була саме з законодавчо-правовою ор≥Їнтац≥Їю на ¬≥зант≥ю, а тому не може не викликати в нас особливого ≥нтересу. ѕ≥сл¤ того. ¤к велика к≥льк≥сть слов ¤нських племен, кожне з ¤ких мало своњ специф≥чн≥ рел≥г≥йн≥ культи, ув≥йшла до складу ињвськоњ –ус≥, дл¤ б≥льшоњ централ≥зац≥њ та рац≥онального управл≥нн¤ виникла потреба в рел≥г≥йн≥й ун≥ф≥кац≥њ, причому саме ињв мав стати не т≥льки адм≥н≥стративним, а й духовним центром крањни ƒл¤ цього кињвський кн¤зь ¬олодимир спочатку спробував, ¤к зв≥сно, запровадити загальний ¤зичний культ ѕеруна, ≥ нав≥ть збудував нове велике капище в иЇв≥, але коли ц¤ ≥де¤ не отримала бажаноњ реакц≥њ у населенн¤, або виникли ≥нш≥ обставини, ¬олодимир сам в≥дмовивс¤ в≥д нењ. Ќатом≥сть в≥н зробив таку правову акц≥ю, що мала довгостроков≥ насл≥дки ≥ ув≥йшла в ≥стор≥ю ¤к "¬елике ’рещенн¤ –ус≥". ”т≥м нам добре в≥домо, що христи¤нство та христи¤нськ≥ сп≥льноти ≥снували на територ≥њ ињвськоњ –ус≥ задовго до ц≥Їњ под≥њ. ќчевидно, акц≥¤ ¬олодимира була ≥сторичним аналогом вчинку ≥мператора ост¤нтина, ¤кий проголосив христи¤нство оф≥ц≥йною рел≥г≥Їю ц≥лоњ держави, ¤к правову форму рел≥г≥йно-юридичного зм≥сту держави. —аме тому церковна орган≥зац≥¤ на територ≥њ ињвськоњ –ус≥ так швидко набула високого р≥вн¤ орган≥зованост≥ на боц≥ церкви опинилас¤ не т≥льки вже ≥снуюча христи¤нська громада, але й позитивне волеви¤вленн¤ кер≥вника держави. ќдним ≥з перших акт≥в такого волеви¤вленн¤ можна назвати "”став кн¤з¤ ¬олодимира —в¤тославовича про дес¤тини, суди та людей церковних", ¤кий мав спри¤ти розповсюдженню христи¤нства ≥ створенню митропол≥њ та Їпископ≥й - правових осередк≥в рел≥г≥йно-юридичноњ форми кињвськоњ держави. ≤стор≥њ зв≥сн≥ ≥ джерела, за ¤кими з'¤вленн¤ митропол≥њ на –ус≥ ¤к рел≥г≥йно-правовоњ орган≥зац≥њ, регламентуючей р≥зн≥ боки житт¤, можна датувати задовго до 1037 р., зазначеного в ѕов≥ст≥ минулих л≥т. ” в≥за нт≥йському перел≥ку митрополичих кафедр "Notitia episcopatuum" дек≥лькох редакц≥й згадуЇтьс¤ митрополича кафедра на територ≥њ ињвськоњ –ус≥. ÷¤ кафедра маЇ в перел≥ку пост≥йне м≥сце п≥д номером 60, п≥сл¤ митропол≥й —ерри та ѕомпейупол≥са та перед митропол≥Їю јлан≥њ [4, 14].
¬≥зант≥йськ≥ перел≥ки митрополичих кафедр указують на заснуванн¤ –уськоњ митропол≥њ в пром≥жку м≥ж 970 та 997 рр. «а джерелами ињвськоњ –ус≥ "ѕов≥стю минулих л≥т" та "ѕам'¤т≥ та похвал≥ кн¤зю ¬олодимиру" створенн¤ митропол≥њ в иЇв≥ можна датувати 996 р. [4, 15-16]. ¬≥домо, що в 990 р. була закладена ƒес¤тинна церква. ≤снуЇ думка, що ¬олодимир побудовою ƒес¤тинноњ церкви мав дос¤гнути дек≥лькох ц≥лей [4, 16]. ѕо-перше, р≥шенн¤ щодо хрещенн¤ –ус≥ ¤к стратег≥чно-правова под≥¤ було прийн¤то ще до знищенн¤ ’ерсонеса “авр≥йського. н¤зь ¬олодимир, пол≥тик-правник обачний та далекогл¤дний, не м≥г не зрозум≥ти, що з прийн¤тт¤м христи¤нства з рук ¬≥зант≥йського патр≥арха вплив ¬≥зант≥њ на –усь буде надто великим, тому центр христи¤нства на –ус≥ потр≥бно було перем≥стити з пров≥зант≥йського ’ерсонеса, де на той час ≥снувала найб≥льша на територ≥њ майбутньоњ ”крањни христи¤нська сп≥льнота, до п≥двладного кн¤ж≥й вол≥ иЇва. ƒес¤тинна церква мала стати ≥ моральною, ≥ матер≥альною наступницею ’ерсонеса. «≥ з'¤вленн¤ рел≥г≥йного права н≥коли б≥льш норми кн¤жого права не могли суперечити, скасовувати чи протид≥¤ти нормам церковного права ¤к метаправовими арrор≥.
“аким чином, здаЇтьс¤ буде правом≥рним припущенн¤ про те, що до процедури прийн¤тт¤ нормативного акта кн¤жого права, ¤ка були н≥чим ≥ншим ¤к процесуальним формуванн¤м певного циклу соц≥альноњ активност≥ традиц≥йноњ украњнськоњ правосв≥домост≥, могла входити й обов'¤зкова "консультац≥¤" представник≥в св≥тського права з посадовою особою церковноњ ≥Їрарх≥њ з метою уникненн¤ суперечок з церковним правом щодо кожного окремого випадку - можливоњ дев≥ац≥њ св≥тського п≥знанн¤ ¤к рел≥г≥йного права, ¤коњ намагались у такий спос≥б уникнути (ј.ј. озловський). якщо це припущенн¤ згодом п≥дтвердитьс¤, в ≥стор≥њ вивченн¤ розвитку держави ≥ права ињвськоњ –ус≥ буде п≥дн≥матис¤ питанн¤ не про '"взаЇмовплив св≥тського та церковного права", а про "шл¤хи впливу церковного права на розвиток св≥тського", стратег≥чну дом≥нанту рел≥г≥йноњ правовоњ св≥домост≥ у будь-¤к≥й св≥тськ≥й правов≥й св≥домост≥, початково й остаточно з'¤влену на генетичному р≥вн≥ творенн¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ ¤к духовноњ етнотрадиц≥њ. ѕерш≥ митрополити, ¤к≥ з'¤вилис¤ на –ус≥, були в≥зант≥йського походженн¤. ¬они принесли ≥з собою правов≥, законодавч≥ звичањ та принципи створенн¤ ≥ фу нкц≥онуванн¤ церкви ¤к типово правовоњ орган≥зац≥њ, ¤к≥ стали насл≥дком еволюц≥йного розвитку христи¤нства у ¬≥зант≥њ та мали п≥дірунт¤м видозм≥нене у в≥зант≥йське римське право ѕравова система ињвськоњ –ус≥, зовс≥м не п≥дготовлена дл¤ по¤ви в межах њњ територ≥альноњ юрисдикц≥њ такоњ високоорган≥зованоњ правовоњ структури ¤к закону правових структур (або типово юридичного закону) з власними принципами, вимогами та ц≥л¤ми, ан≥ практично, ан≥ теоретично не була в змоз≥ задов≥льнити потреби њњ ≥снуванн¤.
ѕерспектива отримати рел≥г≥йний вплив на цього сус≥да ¤к типово правовий, значила дл¤ ¬≥зант≥њ не т≥льки спок≥й на одному з кордон≥в, але й майбутн≥ спод≥ванн¤, ¤к м≥н≥мум, на отриманн¤ протекторату над ц≥Їю територ≥Їю.
«араз дуже важко ≥дентиф≥кувати, чи добре розум≥в усе це кн¤зь ¬олодимир, але безперечно, що ц≥ перспективи побачив його син, ярослав ћудрий. ”же до його правл≥нн¤ церква отримала фактичний правовий статус "держави у держав≥', а на чол≥ з в≥зант≥йськими митрополитами, що захищали ≥нтереси онстантинопольського базилевса, ц¤ структура в критичних обставинах могла повернутис¤ проти вол≥ та ≥нтерес≥в ињвськоњ –ус≥ ≥ кн¤з¤ ¤к њњ уособленн¤. ѕол≥тична боротьба ¤к правова знайшла своЇ в≥дображенн¤ в традиц≥йно пол≥тико-правовому р≥шенн≥ ярослава призначити без згоди константинопольського патр≥арха на митрополичу кафедру в иЇв≥ першого митрополита, руського за походженн¤м ≤ларюна. —обор Їпископ≥в ус≥х Їпископ≥й ињвськоњ –ус≥, що в≥дбувс¤ 1051 р. в иЇв≥ ≥ на ¤кому митрополитом ус≥Їњ земл≥ –уськоњ був обраний ≥Їрей Ѕерестовськоњ церкви —в¤тих јпостол≥в ≤лар≥он, в≥дкриваЇ в ≥стор≥њ православноњ церкви на територ≥њ майбутньоњ ”крањни нову стор≥нку - етап руських митрополит≥в, ¤кий у нашому контекст≥ презентуЇ новий конкретно-≥сторичний цикл соц≥альноњ активност≥ украњнськоњ правовоњ св≥домост≥, що мав високу соц≥альну активн≥сть. Ѕ≥льш≥сть населенн¤ ињвськоњ –ус≥ повинно було позитивно сприйн¤ти р≥шенн¤ ярослава через на¤вн≥сть певних антив≥зан-т≥йських настроњв. ѓх ≥снуванн¤ можна по¤снити тим, що, по-перше, п≥сл¤ поразки дружини ¬ишати (воЇводи ¬олодимира ярославича) у 1043 р. п≥д ¬арною близько тис¤ч≥ руських в≥йськовополонених були осл≥плен≥ за наказом базилевса ост¤нтина ћономаха. ѕо-друге, христи¤н≥зац≥¤ ињвськоњ –ус≥ ¤к правова процедура св≥товоњ соц≥л≥зац≥њ украњнського права проходила не наст≥льки мирно, ¤к хот≥лос¤ б кн¤з¤м та церковним ≥Їрархам. Ѕагато людей не хот≥ли в≥дмовл¤тис¤ в≥д в≥ри батьк≥в, своњх традиц≥й та звичањв, ¤к≥, безперечно, мали дл¤ них правове значенн¤ та в≥дпов≥дний правовий ≥нтерес ¤к рел≥г≥йний. —анкц≥њ в≥зант≥йських кодекс≥в, за суттю, ¤к типово правов≥, за злочини проти христи¤нськоњ морал≥ та хрис ти¤нських ц≥нностей, з погл¤ду слов'¤н, були надто жорстокими - уже тривалий час смертна кара та членоушкодженн¤ в руському звичаЇвому та кн¤жому прав≥ застосовувалис¤ - пльки за найт¤жч≥ злочини, а, наприклад, дл¤ в≥зант≥йськоњ ≈клоги це були ледь не найпоширен≥ш≥ санкц≥њ. «даЇтьс¤ сумн≥вним, що п≥д час церковних суд≥в вих≥дц≥ з ¬≥зант≥њ враховували ц≥ обставини у своњх вироках. ƒумаЇмо, що так≥ саме моменти спроможн≥ ≥дентиф≥кувати ≥сторичну трансгресивну видозм≥ну рел≥г≥йного права у св≥тське, ментально опосередковане, а разом з цим першу зм≥ну рел≥г≥йного л≥н≥йного, теолог≥чного й телеолог≥чного принципу украњнського правового нормотворенн¤ на нел≥н≥йний, в≥зант≥йський, позитивний, б≥льшою м≥рою св≥тський.
ƒоказом ≥снуванн¤ традиц≥йно актуальних проблем, маючих вих≥д на соц≥льно-правову поверхню сьогоденн¤, що виникали з типово законодавчо-правових розб≥жностей руського та в≥зант≥йського (¤к й будь-¤кого ≥ноземного) права, можна нагадати добре в≥дому ≥стор≥ю, що була переказана Ќестором [3, 36]. ’ристи¤нськ≥ Їпископи прийшли до кн¤з¤ ¬олодимира ≥ стали запевн¤ти його зам≥нити розповсюджен≥ ще з дохристи¤нських час≥в у законодавств≥ ињвськоњ –ус≥ вири (штрафи) за розб≥йн≥ напади прийн¤тою у в≥зант≥йському законодавств≥ смертною карою (Ќестор згадуЇ саме розб≥й, але багато досл≥дник≥в вважають, що йшлос¤ про ц≥ле коло злочин≥в, пов ¤заних ≥з замахами на житт¤ людини). ¬олодимир, що т≥льки перейшов у христи¤нську в≥ру, де в запов≥д¤х проголошувавс¤ принцип "не вбивай", в≥дмовивс¤ в≥д ц≥Їњ пропозиц≥њ, кажучи, що не хоче гр≥шити. «а допомогою богословських тонкощ≥в, Їпископи, що, звичайно, робили все це з дозволу та згодою митрополита, змогли переконати кн¤з¤ зм≥нити руське право. јле пот≥м таке р≥шенн¤ теж неодноразово зм≥нювалось. јдже, ярослава не могла не приваблювати проголошена ще за ≥мператора ёстин≥ана ≥де¤ "симфон≥њ церковноњ та св≥тськоњ влади'' - де оптимальною дл¤ правового розвитку держави та благополучч¤ п≥дданих Ї законодавчо-правова сп≥вдружн≥сть голови св≥тськоњ та голови церковноњ влади в крањн≥, де перший царюЇ над т≥лами, а другий - над душами народу. ƒл¤ ¬≥зант≥њ ж, до реч≥, це гасло так гаслом ≥ залишилос¤. ќдин ≥мператор за ≥ншим пост≥йно втручалис¤ не т≥льки у внутр≥шн≥ правов≥ справи церкви, але й у питанн¤ правових догм, не зупин¤ючись перед скасуванн¤м правових повноважень представник≥в церковноњ адм≥н≥страц≥њ, њх вигнанн¤м, ≥ нав≥ть стратою. ≤ларюн вдало поЇднував у соб≥ патр≥отизм, вв≥чливу повагу до онстантинопольського патр≥арха, ≥нтелект та здоровий глузд. ѕо¤ва ормчих книг на територ≥њ ињвськоњ –ус≥ була законом≥рним процесом, ¤кий безперечно випливав з ≥снуючоњ ситуац≥њ на пол≥тичн≥й арен≥ тих час≥в. —ам факт створенн¤ зб≥рок ормчих переводив ≥стор≥ю держави ≥ права ”крањни на новий еволюц≥йний виток.
“аким чином, проведений нами методолог≥чно-правовий зр≥з р≥зночасово-просторових передумов з'¤вленн¤ на територ≥њ ињвськоњ –ус≥ ормчих книг ¤к законодавчих документ≥в св≥тового зразка - за парадигмальними ознаками типових писемних правових систем, ¤к≥ мали р≥зноциклов≥ характеристики правового усв≥домленн¤ конкретно-≥сторичних вимог ≥ потреб украњноментального праворефлексивного п≥знанн¤ у власн≥й соц≥альн≥й активност≥, надаЇ змогу ≥дентиф≥кувати њх ¤к законодавч≥ знаково-матер≥альн≥ в≥дбитки в≥зант≥йсько-римського права ¤к св≥товоњ писемноњ правовоњ системи, що св≥дчать про цикловий характер розвитку украњнськоњ правовоњ св≥домост≥ ¤к соц≥олог≥чного(оњ) украњнського(оњ) права (правовоњ системи).
ƒумаЇмо, що, наприклад, досл≥дженн¤ в≥ртуальних можливостей тексту ормчих книг допомоголо б швилче визначити њх м≥ждисципл≥нарно-синерегтичн≥ зв'¤зки з ≥ншими сферами процесуального, соц≥олог≥чно опосередкованого правового бутт¤ тогоденн¤, а це, в свою чергу, дозволило б ширше визначити ≥стинну ≥сторичну джерельну базу хвильопод≥ного формуванн¤ правових рефлекс≥й ¤к циклового конкретно-≥сторичного тарнсформативного руху правовоњ св≥домост≥, створюючого здавна традиц≥йн≥ риси сучасного статичного украњнського права.
1. Ћипшиц ≈.«. ќчерки истории ¬изантийского общества й культурн. (VIII - перва¤ половина IX в.) - ћосква: Ћенинград, 1961. - —.229.
2. —околовъ Ќ. ќ вл≥¤н≥и церкви на историческое развит≥е права. - Ѕ\м. - —.112
3. –огожин ј.…. —тановленн¤ ≥ розвиток держави ≥ права ињвськоњ –ус≥. (V≤ - початок XII ст.) // ≤стор≥¤ держави ≥ права ”крањни. - ., 1996. - —.37.
4. ўапов я.Ќ. √осударство й церковь ƒревнЇй –уси. - ћ , 1989 - —.≤4.
5. ѕов≥сть врем¤них л≥т. Ћ≥топис (за ≤патським списком): ѕер. ¬.¬.яременка. - ., !990 - 654 с.
6. ƒмитр≥Їнко ё.ћ. ћарг≥нальна правова норма ¤к акт дев≥антноњ правосв≥домост≥ // ƒержаво ≥ право. «б≥рник наукових праць.¬ип.18 и≥в,2002.-—. 12-17
7. ƒмитр≥Їнко ё.ћ. ѕро нетрадиц≥йну природу посттотал≥тарних правових рефлеке≥й ¤к правовоњ св≥домост≥: теоретико-методолог≥чн≥ п≥дходи до ≥дентиф≥кац≥њ ѕ актуального стану та проблем // Ќауковий в≥сник. —ер≥¤ "‘≥лософ≥¤". ¬ип. 13. - ’арек≥в: "ќ¬—", 2002.
| назад | «м≥ст | дал≥ |