| назад | Зміст | далі |
Дмитрієнко Ю.М, канд.філос.наук, , 1971 р.н. м. Харків -4, пр. Степовий 22/12-9
Харківська державна зооветеринарна академія, ст. викладач, каф.історії та філософії
СВІТОВА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ
:ТЕОРЕТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ПОСТТОТАЛІТАРНОЇ ПРАВОВОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ СВІДОМОСТІ-
ЯК ПРОБЛЕМА ЕКОНОМІКО-ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ
Серед усіх проблем світової економічної інтеграції на рівні теоретичної соціалізації правової , економічної свідомості , що мають кризовий цикл соціальної активності або є девіантними у контексті соціологічної ідентифікації та інтерпретації оптимальної моделі правового супроводження українського менеджменту та маркетингу - проблеми теоретичної соціалізації девіантної посттоталітарної правової та економічної свідомості як проблеми економіко-правового виховання - найважчі та найважливіші.
Думаємо, що вони є тамим, що безпосереднньо виходять на завдання економіко-правового виховання школярів-студентів-керівників підприємств. Розв
'язання останніх методологічно сприятиме успішній адаптації та мультипрофільній соціалазаії цілісної української стратегії цивілізаційного входження України у існуючі правові інтеграційні конфігурації світової економічної глобалізації.Теоретико-методологічно легітимізуючи проблеми теоретичної соціалізації правової свідомості, зазначимо, що сучаснi нелiнiйно детермiнованi трансформацiйнi тенденцiї розвитку українського суспiльства, держави та права зумовленi низкою внутрiшнiх та зовнlшнiх чинникiв, які досліджені. але недостатньо, автором у попередніх роботах, але вимагають подальшого дослідження саме зазначених чинників як начальних причин, джерел й, можливо, критеріів певного пояснення нашої проблеми [Дмитрiєнко Ю.М., Дмитрiєнко I.В., Чефранов В.О., Орлов I.О., Оробець К.М. Журнал “Вiра i Розум” в духовному вiдродженнi України (до постановки питання) // Науково-теоретичнi здобутки Слобiдської України: про часопис “Вiра i Розум”, його проблематику. Х.:Курсор, 1999.- С.47-52.: У внутрiшньому аспектi процес утворення в Українi правової держави, заснованої на соцiально-демократичних началах, як однiєї з фундаментальних засад українського векторного правотрансформацiйного руху серед першочергових завдань нашої держави найактуальнiшим стає пiдвищення практичної ефективностi дiючого нацiонального законодавства. Одним iз головних засобiв досягнення цього, на наш погляд, є формування в українських громадян цивiлiзацiйно узгодженої правосвiдомостi, яке передбачає, зокрема, вироблення єдиної загальнодержавної наукової концепцiї економіко-правового виховання, заснованої на полiфонiчних методологiчних течiях вiтчизняних комплексних науково-теоретичних дослiджень, якi системно пояснюють будь-яке явище, процес, об`єкт, у тому числi й модель перехiдного суспiльства.
У такому контекстi слушним є зауваження академiка В.Я.Тацiя про те, що “одним з недолiкiв сучасних дослiджень є спроба описати функцiонування цiлого ряду державно-правових механiзмiв з позицiй правової держави, без врахування реалiй перехiдного перiоду та соцiально-правових вiдносин перехiдного суспiльства”[Оробець К.Н., Дмитриенко Ю.Н., Михайлова И.В. Я.Беме о метафизической бездне как первооснове девиантного правосознания (в контексте исследований философов права Национальной юридической академии им.Я.Мудрого)// Науково-теоретичнi здобутки Слобiдської України: фiлософiя, релiгiя, культура (досвiд ретроспективного аналiзу)..- Х.:Курсор,1999. С.45-47.
}На наш погляд, наукова розробка, практичне виконання комплексу завдань, що ставляться перед правовим вихованням, необхiдне для того, щоб на всiх ступенях усвiдомленого вiдношення до процесiв правотворення вiдбувався зворотний зв`язок, який би функцiонально забезпечував тi необхiднi втручання (з боку держави та суспiльства) у процеси правозаконного нормотворення, що не давали б можливостi розривати iсторично створену українську правову традицiю, яка завжди зберiгає функцiональну самодостатнiсть правової культури й iстини.
У планi загальноцивiлiзацiйних розвиткових тенденцiй вирiшальною детермiнантою еволюцiйного розвитку соцiальної природи людини є усвiдомлення того, що за зовнiшньою умовнiстю та узагальненiстю правових стандартiв стоять природно створенi унiверсалiї правової культури, без спирання на якi нацiональне самовизначення у свiтовому суспiльствi (в аспектi правової поведiнки) втрачає правовпорядкований, правоокультурений характер, - такi, як свобода i вiповiдальнiсть, справедливiсть i рiвнiсть, самореалiзацiя й солiдарнiсть. А такої правової розвиненостi та зрiлостi в органiзацiї нацiонального соцiуму неможливо досягти без засвоєння кожним членом суспiльства та законодавчого утвердження державою свiдомих вимог права як iмперативних велiнь власної людської природи. I, навпаки, тiльки на науково узгодженому iсторико-традицiйному етичному (правовому) грунтi функцiонування правового виховання можливе соцiально-природне i позитивне засвоєння i перебудова соцiальної (правової, економічної) дiйсностi.
Тож розглянемо деякi цiннi мiркування, що дають змогу з сучасних позицiй розглянути феномен правовиховного процесу як цiлiсну систему, визначитися з окремими теоретичними проблемами.
Так, Й.Васькович та iншi обмежуються визначенням економіко-правового виховання як систематичної i цiлеспрямованої дiяльностi державних органiв та громадських органiзацiй, спрямованої на формування у людини правової свiдомостi i свiдомого ставлення до законiв держави [Васькович Й. Правосвiдомiсть та її вплив на менталiтет українського народу // ПравоУкраїни. - 1998. - № 6. - С.108-111. Синюкова Т.В. Правосознание и правовое воспитание // Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. - М.: Юристъ, 2001. - С.6
11-625.]/Доктор юридичних наук, член-кореспондент АПрНУ О.Ф.Скакун пропонує доволi аргументоване (хоча, як здається, не достатньо чiтко окреслене) визначення правового виховання як цiлеспрямованої постiйної дiї на людину з метою формування у неї правової культури й активної правомiрної поведiнки [Скакун О.Ф. Теория государства и права.- Х.:Консум; Ун-т внутр.дел, 2000. - 704с
].У росiйському академiчному курсi загальної теорiї держави та права подiбнi вищезгаданим визначення дещо конкретизуються та доповнюються, адже тут, очевидно, чiткiше визначена виховна функцiя правотворення, яка здiйснюється не лише державними органами та громадськими органiзацiями, але й безпосередньо самою державою, її службовцями та трудовими колективами [Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х т. / Под ред. М.Н.Марченко. - Т.2. Теория права. - М.: Зерцало, 1998. - 656с
]На наш погляд, домiнантна проблема наукової трактовки феномена правового, економічного вивання феномену економіко-правової свідомості, що є предметом і об
'єктом економіко-правового виховання, полягає в тому, що до нього досить близьким є поняття економіко-правової, методологічно-економічної соцiалiзацiї. Тут важливо усвiдомити те, що, якщо пiд першим ми розумiємо систему конкретних заходiв, цiлеспрямованих, комплексних, звичайно, наукового характеру, впливiв на свiдомiсть людини, перш за все, її iдеологiю, що визначається, як правило, специфiкою конкретно-iсторичних умов iснування суспiльства, тобто є, певною мiрою, явищем об`єктивним, то друге поняття є бiльш нестiйким, динамiчним, визначає самоiдентифiкацiю iндивiда як родового правового суб`єкта певної соцiальної спiльностi i залежить у першу чергу вiд суб`єктивних чинникiв, психологiчного складу особи (спадковiсть тощо), а вже, як уявляється, в набагато меншому ступенi порiвняно з правовим вихованням - вiд об`єктивних умов, стану суспiльної (правової, моральної, економiчної, етичної, естетичної тощо) культури. Тому, визначаючись з теоретичною трактовкою поняття правового виховання в контекстi сучачного стану української правової культури та правосвiдомостi, будемо враховувати, що за умов сьогодення прiоритетним напрямком його функцiонування є трансформування соцiально-правової та полiтичної спрямованостi виховуємого через рiзновиди навчання. Останнi пов`язанi з формуванням певного виду правової поведiнки, переконання шляхом умовляння, корекцiї когнiтивної та психiчної сфер, соцiальних пастанов i т.iн.Отже, як уявляється, пiд економіко-правовим вихованням слiд розумiти цiлеспрямовану наукову систематичну комплексну дiяльнiсть держави та громадянського суспiльства, що має за свою мету формування узгодженої правосвiдомостi з некризовими циклами її соціальної активності та економічної свідомості з некризовими ціклами її соціальної активності за допомогою пiдвищення рiвня iндивiдуальної правоекономічної культури, а також усвiдомлення необхiдностi та високого призначення економіка та права в суспiльному та особистому життi.
УДК 159.922:316.64:165.242.2
Дмитрієнко Ю.М., член-кореспондент Міжнародної академії наук еко
-логії та безпеки життєдіяльності, канд. філос. наук, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Національної юридичної академії ім. Я.Мудрого
Відомо здавна з історико-філософської та філософсько-правової думці, що з глибокої давнини багато разів здійснювались спроби теоретичного вишукування таких рефлексивних еквівалентів буттєвому пізнанню, що, нетрансгресивно ідентифікуючи непротирічну сутність лінеаризованого знання та репрезентуючи аксіологічно споріднений з ментальними якостями суб’єктів пізнання вимір часо-просторової бутності як формозмістовний параметр її пізнавальних властивостей, можливостей та перспектив, істинно відбивали суттєві риси об’єктивного буття. За сучасних умов посттоталітарної розбудови української держави як правової, актуального значення набувають питання теоретико-практичного співвіднесення у методологічній взаємозумовленості філософськіх категорій “Простір”, “Час”, філософсько-правових категорій “правовий простір”, “правовий (законодавчий) час” з філософськими категоріями “форма”, “зміст” та філософсько-правовими категоріями “правова форма”, “правовий (законодавчий) зміст”, що інтравертно наближує потребу істинного осмислення контекстуальної проблеми до оптимальних шляхів її розв’язання на рівні конкретно-історичного циклу соціальної активності правової свідомості.
В цьому аспекті малодослідженими є саме ті аспекти правових рефлексій як рефлексій правової свідомості, що презентуються у тривалості законодавчого часу і протяжності правового простору, які створюють часо-просторові константи правоідентифікаційного руху дійсності, що детерміновані статичним
змістом конкретно-історичного циклу соціальної активності правової свідомості.У попередніх роботах нами досліджувались питання знаково-матеріальних проекцій девіантної правосвідомості як різновидів маргінального соціального відбиття (В.О.Чефранов), але ще недостатньо зроблений акцент на їх просторово-часових параметрах, зумовлених тривалістю законодавчого часу і протяжності правового простору, на що поки вітчизняна правова наукова думка слабо пригортає увагу
[Див. 4-8].Давайте ж спробуємо розглянути деякі методологічні аспекти тривалості законодавчого часу і протяжності правового простору як єдиної часо-просторової константи правового і законодавчого руху у контексті виявлення загальнометодологічних розвиткових детермінант історичного право - і законоруху.
Відповідно будемо робити розгляд праворефлексивних проекцій сучасного правозаконоруху у плані еволюційно-трансформаційної динаміки сучасних посттоталітарних суспільств, їх законодавчоправової бази.
Думаємо, що наше дослідження будє оптимально сприяти раціональному розв
'язанню важких проблем й завдань посттоталітарного правобудівництва й правовідбиття, а також слугувати певною теоретичною основою для подальших досліджень проблем посттоталітарних правови рефлексій як рефлексій правової свідомості.Виникає правомiрно питання про історико-ретроспективну спадкоємність філософсько-методологічного підгрунтя найбільш розповсюджених концепцій простору й часу. Зазначимо, що, наприклад, Демокрiт, Декарт, Ньютон та iн. розуміли час як чисту т р и в а л і с т ь, а простір - як чисту п р о т я ж н і с т ь.
В цьому аспкті, зрозумiло, що має сенс філософсько-методологічного здiйснення у науково-екскурсивному аспектi с и с т е м н е, теоретико-порiвняльне, онтологiчно адаптоване аннотування звісних типових концепцiй простору й часу в контексті формі й змісту як з точки зору функціонального, так й з точки зору с т р у к т у р н о - гносеологiчного реконструкцiонування еволюцiйно-трансформаційної видозміни простору й часу як тривалостi часу й протяжностi простору.
Виходить, що традицiйно об'ємне розумiння правової системи рiвнiй законодавчiй структурi свідомості концептуально порушується, бо виходить, що у однiй правовiй системi відповідного рефлексивного знання може бути бiльш нiж одна законодавча структура, що робить систему нерефлексивного праворуху нерiвноважною, гетерогенною, нестiйкою. Справа полягає, вважаємо, у тiм, що за нашою логiкою й методологiєю дослiдження - право як трансцендентальне явище i феномен пiзнання, знання й мислення (але не пізнання), свiтової i правової культури, маючи в i д н о с- н у буттєву самостiйнiсть, внаслiдок правового усвiдомлення, вiдбиваючись у феноменi закону, законодавчих актiв, структури - теж має вiдносно самостiйну гносеологiчну процесуальну якість як еволюційний маркер її нелінійного статусу.
Відносна самостійність гносеологічної процесуальної якості права, підкреслюємо, має саме природу відносної самостійності правових рефлексій соціуму, сутність яких є у правовому усвідомленні тих чи інших конкретно-історичних соціальних реалій, репрезентованих у конкретно-історичному ціклі соціальної активності спадкоємності правової свідомості як еволюційної ф о р м и максимально ідентифікованих структурних просторових зв
’язків системної проєкції ментального змісту права у національний закон, що функціонує у часі..Правосвiдомість, девiантна правосвiдомість, як з м i с т о в н i фiлософсько-правовi категорiї рефлексивного правопізнання за своєю методологiчно-правовою функцiєю та як н а ч а л ь н ї причини перехідного (або девіантного) законотворення належать до родової правової природи та є, в свою чергу, пiдлеглими загальним закономiностям (законам) нелiнiйного правопiзнання (правомислення, правоiдентифiкацiї).
У концептуальному детермінінзмі просторово зворатнi (можливо iдейно не завершенi на лiнiйному рiвнi трансформацiйних змiн) архетипово-розвитковi напрямки позитивних нелiнiйних рухiв з а к о н у й законосвiдомості як о с т а т о ч н i н а с л i д- к и iсторичної, лiнiйної видозмiни права або його функцiонально-ролевантної iноформи ментальних проекцій i методично - “вiртуалiзованi” ф о р м и акмеологiчного здійснення законодавчого iнобуття (права), як за своїми функцiями, так й, у свою чергу, за видовими правовими наслiдками, правомiрно належить сфері лiнiйного пiзнання (мислення, iдентифiкацiї), набуваючи при цьому лiнiйно-типових рис, характеристик i функцiй. Можемо впевнено говорити про будь-яку закономiрнiсть та будь-який позитивний закон п р а в о в о г о плану як про лiнiйнi, традицiйно осмисленi та свiтоглядно вiдбитi у законодавчi норми конкретно-iсторичного юридичного закону та законодавства буттєві iстини права як пізнання (А.А.Козловський) первинних суб’єктів правової свідомості (фізичних осіб) певного етноментального буття.
Правове виховання, як звісно, функцiонує через систему правовиховного процесу, механiзм, режим та стадiї правового виховання.
За нашою думкою, система правового виховання являє собою взаємопов`язаних та структурованих функцiональних елементiв та умов правовиховного процесу, що можна ідентифікаційно легітимізувати за декiлькома соціологічно трансформованими критеріями, виявляючими суб
'єкт-об'єктний склад правовиховного процесу:1. суб`єкти (iнститути правового виховання) - держава як функцiональна система в цiлому, державнi органи та службовцi, громадськi органiзацiї, трудовi, навчальнi, вiйськовi колективи, засоби масової iнформацiї, полiтичнi партiї, сiм`я, церква, окремi громадяни, якi цiлеспрямовано здiйснюють правовиховний вплив;
За нашою логікою, потрiбно конкретнiше розглянути певнi аспекти сучасного розумiння об`єктiв i об`єктивного боку правового виховання у контекстi формування високого ціклу соціальної активності, що має джерельними коріннями неформальну спадкоємність у правосвiдомостi українського суспiльства, те, як має осмислюватись за умов сучасного трансформацiйного руху українського суспiльства, права та держави суб`єктивний бiк правовиховного процесу.
Цiлi правового виховання можна в залежностi вiд того, на що саме в об`єктi згiдно з ними має бути спрямована правовиховна дiя, подiлити на пiзнавальнi (когнiтивнi), емоцiйнi, поведiнковi (або мотивацiйно - вольовi) [8,с.169]. Згiдно з пiзнавальними цiлями правове виховання повинно бути нацiлене на розвиток правосвiдомостi, правового (категорiального) мислення, а саме: генезис та трансформацiю правової iдеологiї як системи правових усвiдомлень, понять, категорiй, принципiв, теорiй та концепцiй, що складають знання права, розумiння права та його цiнностi i самоцiнностi та юридичну оцiнку соцiальних фактiв. У емоцiйному аспектi правовиховний вплив має за мету домогтися зацiкавленостi, позитивного психологiчного вiдношення об`єкта правового виховання до права й, у певнiй мiрi, закону як природних вимог об`єктивного iснування людини, власної та сторонньої активно правомiрної поведiнки й негативного - до випадкiв правопорушення. Деякi науковцi зауважують, що емоцiйна виховна дiя виражається у формуваннi вмiння самостiйно виробляти критерiї правових оцiнок до законодавчо-правових явищ, правової дiяльностi та поведiнки, соцiальних (правових) цiнностей [8,с.174]. Поведiнкова цiль правового виховання, на наш погляд, - передавання нацiонального досвiду соцiально-правової поведiнки (дiяльностi), становлення в iндивiдiв навичок та вмiнь поведiнки в юридично значующих ситуацiях, активна соцiальна, громадянська, полiтична позицiя, боротьба з антисоцiальними (антикультурними) мотивами тощо.
Вважаємо, засоби (форми) правового виховання повиннi мати комплексний характер, сприяючи досягненню вищезгаданих цiлей у їх єдностi. До головних форм правовиховного процесу вiдносимо наступнi: правову освiту, самовиховання, законодавчо - правову та судову пропаганду, ефективну та вiдкриту для громадськостi юридичну практику державних органiв та iн. органiзацiй (у тому числi правотворча, правореалiзацiйна дiяльнiсть).
Систему заходiв та методiв, видимо, традиційно, складають такi елементи: засоби масової iнформацiї; засоби масової культури; публiчнi конференцiї, зустрiчi, лекцiї, бесiди, семiнари, дискусiї; правова та соцiальна лiтература; коментарi законодавства; консультацiї уповноважених органiзацiй та осiб; iнтелектуальнi змагання з питань права рiзного рiвня; психотерапевтичний вплив на особистiсть; залучення до рiзноманiтних правознавчих гурткiв, громадських органiзацiй та колективiв, полiтичних партiй та iн.
Механiзм правового виховання, в цьому відношенні, характеризує правовиховний процес у його динамiцi, розкриває його функцiональну сутнiсть i складається з правосвiдомостi та правової культури iндивiда - соцiальної спiльностi - суспiльства, нацiональної правової системи в цiлому та конкретних iнструментiв правовиховного впливу.
Серед актуальних механiзмiв правового виховання режим правового виховання - домінантний елемент формування високого циклу соціальної активності правової свідомості і як філософсько-правова (методологічно-правова) та правова категорiя має концептуальне значення у структурi законодавчих заходiв правового виховання. Спробуємо виявити його природу.
Режим правового виховання - це нормативно-органiзацiйна, процесуально-законодавча процедура виховної соціалізації правової свідомості особи, нацiї, суспiльства в цiлому у виглядi правовиховної соціалізації та реалiзацiї певних принципiв (цiлей), засобiв, заходiв, методiв досягнення та створення гарантiй отримання бажаного правовиховного ціклу соціальної активності правової свідомості як кінцевого результату правовиховної соціалізації свідомості.
Режим правового виховання, вважаємо, передбачає:
Режим правового виховання, за проведеними дослідженнями, може мати, як процесуальне дійство, стадії правового виховання [Див. 2-8].
Стадiї (етапи) правового виховання - це часо-просторово дискретні характеристики динамики правовиховного процесу, що вiдображають комплекс взаємопов`язаних умов, причин та обставин, якi дiють у правовому часi й просторово адекватно орiєнтованi на досягнення цiлей правового виховання. За проведеними дослiдженнями, у правовиховному процесi можна окреслити такi основнi стадiї (вiдповiдно до цiлей) [див.8,169]:
(але водночас найпростішими, але дієво функціональними здобутками правової культури, з нацiональним законодавством i юридичною дiяльнiстю.
2. Емоцiйна стадiя. Формування позитивного психологiчного ставлення до права i правомiрної поведiнки (дiяльностi).
3. Поведiнкова стадiя. Корекцiя соцiальної поведiнки за допомогою правових стимулiв i правових обмежень.
Думаємо, що основним призначенням правовиховної дiяльностi суспiльства як засобу дієво функціонального впливу на формування високого ціклу соціальної активності правосвiдомості та на відповідне правоусвідомлене (а не ліше законоусвідомлене) ставлення до власної та іншої соціальної поведінки слiд вважати завчавсну теоретично змодельовану, досліджену та часо-просторово зкорельовану передачу кожному новому поколiнню спадкоємного нацiонального та свiтового правового соцiокультурного досвiду, що заснований на природнiй ментально-правовiй етнотрадицiї ( = національній самосвідомості), а також ураховує прiоритетнi як внутрiшнi, так i зовнiшнi, як суб`єктивнi, так i об`єктивнi детермiнанти конкретно-історичного векторного руху українського суспiльства на пострадянському етапi iсторичних правових рефлексій, відбиваючих прогресивні вимоги i критерiї соцiальної еволюцiї, що домiнує у свiтi.
Список використаних джерел:
| назад | Зміст | далі |