| назад | Зміст | далі |
Конституцiя як Основний Закон i основний фiлософсько-правовий (методологічно-правовий, філософсько-методологічний) т в i р, відбиваючий у своєму змісті усталені риси конкретно-історичної парадигми певного циклу соціальної активності правової свідомості як конкретно-історичної її спадкоємності, репрезентує собою головний, еволюцiйно зорiєнтований Основний Закон або конкретно-історичний з м i с т правової ідеї, головної родової правової структурної ф о р м и (як правової потенцiї серії можливих дальших видових форм), документ i, власне, звичайний законодавчий акт, вимагаючий з часом нового, конкретно-історичного вдосконалення. Одже, виходить, будь-яка первинна, нова правова форма (правовий структурний зв'язок, структурне відношення) як первинно фiлософiчно пiзнана (мислима), еволюцiйно синергетизована законодавча о н т о л о г i я права у праворефлексивниих проекціях свідомості є головним, т р а н с ц е н д е н т а л ь н и м, а звiдси п е р в и н н и м гносеологiчним, соціологічно налаштованим кроком оцінки правової внутрішньої та зовнішньої реальності, начальним м а с ш т а б о м i елементом правотворення, законобудування i правозаконоосмислення за фiлософсько-методологічним маркером наукового пізнання як теоретичного права за кризових часiв правобуття зокрема, визначаючi розвитковi вектори праворухiв [1].
В цьому аспекті малодослідженими є саме ті аспекти конституційно-правового розвитку не лише української посттоталітарної правосвідомості, яка є девіантною, але й загалом України як суверенної держави, народу та етносу, які створюють базові константи правоідентифікаційного руху дійсності на рівні парадигми, що детерміновані статичним змістом конкретно-історичного циклу соціальної активності правової свідомості, знаково-матеріально відбитому у текстовому змісті сучасної української Конституції як конкретно-історичної формальної спадкоємності української правової свідомості у формі традиційного лінійного книжного тексту.
У попередніх роботах нами досліджувались певні питання знаково-матеріальних проекцій девіантної правосвідомості як різновидів маргінального соціального відбиття (В.О.Чефранов), маргінальних правових норм як актів девіантної правосвідомості, але ще недостатньо зроблений акцент на її формозмістовні проекції знаково-матеріального відбиття української правової ідеї у конституційну законодавчу норму як конкретно-історично пізнану істину права, на що поки вітчизняна правова наукова думка слабо пригортає увагу [2].
Давайте ж спробуємо розглянути деякі методологічні і методичні аспекти поліфонічного відбиття правової ідеї у знаково-матеріальній проекції українського права за відомими зразками праворефлексивних традицій та новацій історично пізнаної української правової реальності (С.І.Максимов), правокультурного соціуму як середовищної базової константи вітчизняного правового і законодавчого руху у контексті виявлення типових загальнометодологічних розвиткових детермінант посттоталітарного історичного право - і законоруху. Відповідно будемо робити розгляд середовищних констант посттоталітарного правозаконоруху як синергетично налаштованих і домінантних у плані творення суто еволюційно-трансформаційної динаміки сучасних посттоталітарних суспільств, їх правових систем [3].
Думаємо, що оптимальне визначення парадигмальних можливостей формозмістовних матеріальних проекцій девіантної правосвідомості, що законодавчо легітимізовані у сучасній українській Конституції як проблеми істинності знакового відбиття правових рефлексій соціуму, будуть оптимально сприяти раціональному розв'язанню важких проблем й завдань посттоталітарного правобудівництва й правовідбиття, а також слугувати певною теоретичною основою для подальших досліджень проблем посттоталітарних правових рефлексій як рефлексій правової свідомості, правовою свідомістю та власне як соціальної динаміки правової свідомості.
Висвiтлюючи, таким чином, формозмiстовнi якостi нелiнiйного розвитку права як домінантно пріоритетні, архетипові та корелятивні у аутентичних властивостях правосвiдомостi, соціологічно адаптовані у домінантах структурних елементів правової свідомості як пріоритету ментальних прав первинних суб'єктів правосвідомості (фізичних осіб) над ідеологічними правами вторинних суб'єктів, формуючими відповідну асиметрію і опозицію ментальних і ідеологічних прав як еволюційний розвитковий принцип права і правосвідомості, сучасні еволюцiйнi правоорiєнтацiї надають можливiсть унiкального використання є д и н и х праворефлексивних і неправорефлексивних джерел та витокiв нелiнiйного розвитку та розуміння маргінального посттоталітарного права i вiдповiдної девiантної правосвiдомостi на прикладi девiантної правосвiдомостi, девiантного правоусвiдомлення, праворозумiння, нормотворення пізнання як права (А.А.Козловський), а звiдси - девiантного законоусвiдомлення, законорозумiння i законотворення як соцiальних, соцiально - правових р о д о в и х в и д о з м i н перехідної правової реальності i створення функцiональної диспозицiї нефiлософського, фiлософсько-правового осмислення та методологiчної моделі перманентної iдеологiзацiї-менталізації правової iдеї за соціологічними кореляціями законодавчих iстин права i закону (в контексті рівнозалежно-детермінантних вимог і потреб актуального праворозвитку) у процесуальних актах девіантної правосвідомості, створюючих маргінальні норми права [4].
Думаємо, за формозмiстовною природою традиційної, ментально структурованої правосвiдомостi усталеного традиційного суспільства, її методологопокладальною домiнантною у можливих рефлексiях правового пiзнання (мислення) перехiдної соцiально-правової реальностi, яка репрезентує ф о р м о з м i с т о в н i протирiччя, колiзiї, антагонiзми та патологiї г о л о в н и м и причинами девіацій правосвідомості за перехiдних умов кризового правобуття у нетрадиціному суспільстві за зразком пострадянського, можемо створити реальну картину виникнення феномену перехiдного або девiантного права i закону, їх парадигмальнi якостi, процесуальнi характеристики, загальнi та специфiчнi риси, iсторiю, міждисциплінарну перспективу, можливi корелятивнi заходи i засоби наукового керування процесами трансформацiї перехiдного, девiантного права i закону. Одже, за корелятивнми можливостями комплексного, мiждисциплiнарного методологiчно-правового дослiдження девiантної правосвiдомостi можемо відтворити начальну орієнтовну структуро-системну модель правових рефлексій у iсторико-ретроспективній схемі еволюцiйної моделi право - i законотрансформацiй за будь-яких перехiдних часiв правобуття, а також i всього посттоталiтарного соцiального, соцiально-правового, правозаконного, законодавчого буття, що вiдбувається, за проведеними дослідженнями, за нелiнiйними закономірностями с и н е р г е т и к и [5]. Пiдкреслюємо, що концептуальні закони (принциповi характеристики, закономірності або риси) перехiдного правобуття соціологічно інтерпретують та легітимно ідентифікують синергетичні закономірності (закони) здійснення правових рефлексій як рефлексій правової свідомості як г о л о в н i, конститутивно-процесуальні, середовищно залежні закони, якi типово зрефлексованi насамперед у структурній побудові сучасної Конституцiї як перехiдному, маргiнальному, нелiнiйно-лiнiйному за своєю природою фiлософсько-правовому (методологічно-правовому) творі, документі i, відповідній, трансцендентальній методологiї здійснення правової регуляції соцiального буття. Це, в свою чергу, призводить до певної дизфункціональності Конституції, її внутрішньоструктурній напруженості як критерієв можливих криз, патологій, маргіналій.
Думаємо, що така Конституцiя перехiдного правобуття й з а к о н о б у т т я, віддзеркалююча у своєму синергетично налаштованому змісті парадигмальні властивості конкретно-історичного циклу соціальної активності української правової свідомості, створюючого посттоталітарну конкретно-історичну її спадкоємність як кризову, повинна бути особливою i нетрадицiйною як за формою, так й за змiстом, якi не можуть свiтоглядно не вiдбивати iдейних, подвiйних, лiнiйних реальних i нелiнiйних вiртуальних право - i законозмiн. Пiдкреслимо, що внаслiдок створення подвiйних, фактично, взаємно в i р т у а л- ь н и х функцiй права i закону (права - не-права i закону - не-закону) як "речей-у-собi" й водночас "речей-для-себе", а не навпаки, реальних - права як "речi-у-собi" (правової iдеї - правового ноумену) для закону як "речi-для-інших" ( правового феномену, лiнiйно реалiзованої частини права - законодавчiй iстинi як частинi пiзнаної (мислимої) правової iдеї, коли у маргiнальнiй законодавчiй iстинi права як ментально пiзнаної на конкретно-iсторичному щаблi правостановлення законотрадицiй принципово порушується принцип iдейного правоцiлепокладання i утворюються домiнанти каузальних правозаконорухiв, не дефінiцiйованi у ментально структурованiй правовiй традицiї як пiдсистемо - пiдструктурi етнотрадицiї ( = нацiональної самосвiдомостi), формується свiтоглядний комплекс i л ю з о р н о ї рефлексивної соцiально - правової дiйсностi за аналогiєю подвоєного релiгiйного свiтогляду i свiтопiзнання (мислення), показниками чого є маргінальна криза закону, законоосмислення, загалом законодавчої гiлки влади. Наслiдком чого, вважаємо, є виникнення соцiального феномену багатьох нелiнiйних, синергетично легітимізованих подвiйних, або неєдиноiдейних, неєдиноусвiдомлених i неєдинофункцiональних законодавчих смислiв, змiстiв, форм, iстин, а к с i о л о г i й та стандартiв, якi не могли не зрефлексувати у iсторичному правоосмисленнi, правоусвідомленні та правокорелятивному процесі розвиткову модель нелiнiйних свiтоглядних правозмiн як домінантну, але не тільки завчасно не запропоновану і не реалізовану, а й будь-коли. Вiдбувся розпад функцiї права i функцiї закону (який маргінально ніколи не зможе повнозавершитись) за тотально-ідеологічним р о з п а д о м ментально структурованої iдеї права та її осмисленням i правоосмисленням, iдеї закону та його правовим i законодавчим осмисленням i правоосмисленням, а разом з цим, вважаємо, i розпад принципу лiнiйностi руху права i закону, правосвідомості та законосвідомості, природної асиметрії ментальних прав первинних суб'єктів (фізичних осіб) правосвідомості та ідеологічних прав вторинних (юридичних осівб) як пріоритет ментальних прав первинних суб'єктів правової свідомості, відповідної нерівноважної опозиції ментальних прав первинних та ідеологічних прав вторинних як традиційно функціональної, що, знову ж таки, реалiзувалось у наступних нових рiзнопланових колiзiях, антагонiзмах i патологiях. Маємо на увазi у тотально iдеологiчному осмисленні, яке, за нашою думкою, може репрезентувати тотальну домiнанту штучно - формальної спадкоємності радянської духовностi або етнотрадицiї (= "iдеологiчної" самосвiдомостi), а звідси - формальної, ідеологічної спадкоємності у правовій свідомості у радянських правотрансформацiях i духовному правобуттi.
Самим iстотним, т р а н с ц е н д е н т а л ь н о г о плану i масштабу наслiдком розпаду принципу лiнiйностi руху права, конвергенцiї i ротацiї права i закону, окремо закону, вважаємо, став розпад звичайної, традицiйної, лiнiйної а к с i о л о г i ї та а к м е о л о г i ї права i закону. Старi, iсторико-лiнiйнi правовi цiнностi, структурованi за логiкою створення правової традицiї як пiдсистемо-пiдструктури етнотрадицiї, стали зазнавати нелiнiйних,синергетично зорiєнтованих деструктивних впливiв бiльш мiцних, онтологiчно i гносеологiчно первинних, але ментально чужих чинникiв еволюцiйного походження, якi i с т о р и к о - методологiчно (але не методично) р о з в и в а ю т ь та свiтоглядно поширюють іншоментально-правове поле й вiдповiдний ментально-правовий простiр свiтових, цивiлiзацiйно опосередкованих i структурованих домiнант та детермiнант на вітчизняне ментально-правове, ментально - законодавче с е р е д о в и щ е перехідного посттоталітарного деструктивного соцiуму, конвенцiйно та iдейно-трансформацiйно зорiєнтованого на засвоєння максимально п р о с т о ї, альтернативно-припустимої деструктурної, синергетично-нелiнiйної моделі свiтового правозаконорухуя - легко доступної зразкової автокорелятивної.
У цьому вiдношеннi як нiколи актуально збiльшується онтологiчна потреба у знаходженнi приблизно адекватної гносеологiчно-к о н с т р у к т и в н о ї методологiї корелятивних впливiв на соцiально-правовi деструктивнi процеси синергетичного право - i законорозвитку, репрезентованому у кризовому циклi соцiальної активностi правосвiдомостi та правової культури, якi б (процеси) цивiлiзацiйно нестохастично (що принципово одразу не можливо) озовнiшнили кризову рефлексивну правозаконотрансформацiю насамперед на iдейно-свiтоглядному, аксiологiчно - акмеологiчному рiвнi. Цей рiвень i є початковим, хаотично-бiфуркацiйним к р о к о м деструктивно-деструктурних, синергетично структурованих правозаконотрансформацiй на посттоталiтарному теренi кризового правозаконобуття, яке "будує" (починає будувати) свою природну, ментально структуровану iдейно-свiтоглядну парадигму правозаконопiзнавальних змiн за логiкою, онтологiєю, гносеологiєю та аксiологiєю зовнiшнiх як досвiдних, так i реальних орiєнтирiв законорефлексивних змiн у контекстi здiйснення потреб правової iдеї, реалiзованої через правову традицiю i за еволюційними законами "збереження" розвиткових вимог родової правової природи [6]. Зазначимо, за умов вiдсутностi вітчизняного функцiонального досвiду й практики цивiлiзацiйного, р о д о в о г о за онтологiчною домiнантною природного походження й правоцiлепокладального призначення, озовнiшнення видових, ментально-законодавчих етнотериторiальних рухiв й трансформацiй на певному ментально - структурованому просторi, набуває фундаментально-теоретичного значення п о т р е б а принципового науково-рацiонального пояснення тих концептуальних еволюцiйно-розвиткових в и м о г, якi на теренi практичних правозаконозмiн спроможнi функцiонально дефiнiцiювати, iдентифiкувати та легалiзувати начальнi теоретичнi (а також будь-якi) заходи здiйснення кореляцiйних методологiчно-правових усвiдомлень (а разом з цим й кореляцiй) тих необхiдних пошукiв (змiн, осмислень, пропозицiй), що формують начальнi зв'язкові трансформацiї права i закону, виходячи з сутнiсної природи структурних якостей права як феномена родової, а закону - видової еволюцiйної належностi. Як знаємо, серед усiх теоретико-наукових засобiв, методик i теорiй осягнення природної сутностi речей, процесiв та явищ як ідеально-істинної, у нашому контекстi девiантної правосвiдомостi як процесуально-якiсної характеристики бiфуркацiйної природи девiантного праворозвитку i фiлософсько-правової (методологічно-правової) категорiї за кризових часiв правобуття, яка (правосвiдомiсть) утворює iдейно-свiтоглядну девiантну парадигму кризового буття посттоталiтарного права i закону, л и ш е фiлософiя права як методологія права, як зазначають провідні фахівці, спроможна виконати iнструментально-методологiчну мiсiю істинного науково - теоретичного осмислення н а ч а л ь н и х правозаконоперетворень як принципових або принципопокладених, виходячи з правової iдеї [7], що традиційно дефiнiцiює начальну сутнiсть права, закону та правозаконотрансформацiй за часiв посттоталiтаризму на л i н i й н о м у, iсторично опосередкованому щаблi правоусвiдомлених процесiв соцiального вiдбиття правової iдеї у законодавчу норму як певну, конкретно-iсторично пiзнану (мислиму) законодавчу позитивну iстину. Додамо: на нелiнiйному рiвнi н а ч а л ь н и м iнструментально - методологiчним м е х а н i з м о м здійснення еволюцiйно-трансформацiйних змiн, а також їх пояснень, як ми доказово аргументувала, є синергетична модель самоорганiзацiйного розвитку того ментально-правового середовища, де традицiйно здiйснюються iсторико - правовi рухи та рефлексивно створюються через єдину спадкоємнiсть етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi) нацiонально - iсторичнi лiнiйнi з а к о н о п о т р е б и i еволюцiйно-свiтовi нелiнiйнi п р а в о в и м о г и.
Саме у девiантнiй правосвiдомостi як пiдструктуро-пiдсистемi свiдомостi через єдину спадкоємнiсть етнотрадицiї ( = нацiональної самосвiдомостi), яка (девiантна правосвiдомiсть) т и п о в о характерна для перехiдного, девiантного суспiльства, соцiуму та на начальнiй стадiї праворефлексивного нацiонального державотворення, за нашою думкою з' є д н у ю т ь с я, легiтимiзуються та iдейно розвиваються тi свiтоглядно-iсторичнi та свiтоглядно - еволюцiйнi принципи, критерiї, гносеологiї, логiки, онтологiї i аксiологiї правової свідомості як форми державотворення (П.І.Новгородцев, І.Ільїн, Г.Гегель), що ассоцiативно ассимiлюються, легалiзуються та репрезентуються у девiантнiй iдейно-свiтогляднiй парадигмi кризового посттоталiтарного право - i законобуття, зорiєнтованiй на прiоритетне використання у сучасних правозаконодавчих трансформацiях еволюцiйно-синергетичної моделї методологічного правомислення, її домiнантно-iндетермiнантних цiлепокладань у розвитковiй трансформацiї права i закону на тлi фiлософсько-правового їх осмислення як методологічно-правового [8].
Саме у спадкоємностi етнотрадицiї ( = нацiональної самосвiдомостi) як базової с и н т е- т и ч н о ї категорiї, онтологiї та комунiкативно-аксiологiчної iдеологiї правозаконодавчих моделювань та державнотворчих трансформацiй, гадаємо, трансцендентно визначенi граничнi потреби її правового розвитку у контекстi досвiдно адаптованого ментального становлення конфігураційного поля законодавчих вимог як у свiтовому, загальноцивiлiзацiйному, так i у конкретно-iсторичному, ментально-право-законодавчому планi, що фокусує у своїй архетиповiй iдiомi трансформацiйних видозмiн в залежностi вiд тих чи iнших розвиткових потреб ( вимог) або синергетично-еволюцiйнi, або позитивно-правовi, історичні, або методологічно-правові (філософсько-правові) орiєнтири. Цi різнополюсні орiєнтири лiнiйно структурованi у в у з л о в и х проблемах розвитку права i закону, якi якiсно й трансгресивно водночас характеризують потреби i вимоги у певних змiнах, без обов'язкового з д i й с н е н н я котрих не iснує можливостi подальшого прогресивного правозаконоруху або використання тих чи інших власних або зарубіжних прогресивних трансформацiйних динамiк.
У цьому планi девiантна правосвiдомiсть i девiантнi рефлексії правозаконобiфуркацiї як природно-каузальнi я в и щ а процесiйно - якiсних (синергетично-еволюцiйного зразка) руху перехiдного права i закону спроможнi за своїми функцiональними характеристиками та статусним призначенням у посттоталiтарному правозаконобуттi (просторi) методологiчно схарактеризувати (схематизувати) за циклом своєї соцiальної активностi у правовiй культурi як типово синергетичному середовищі творення правових рефлексій як рефлексій правової свідомості за тих або iнших дискретно - локальних трансформацiйних моментiв чи часо - просторових iсторико - еволюцiйних з а в д а н ь тi вiдповiднi домiнантнi розвитковi потреби, якi свiтоглядно детермiнованi актуальними iдейними вимогами, цiлепокладеними с в i т о в и м компендіумом просторових характеристик соцiально-правового буття.
В залежностi вiд структурного i системного потенцiалу девiантної правосвiдомостi, а також конкретно-історичної істинності репрезентативного вiдбиття дистанцiйної асиметрiї права i закону, права у законi за рiзними циклами її соцiальної активностi, "вірності" головим напрямикам світового праворуху, методологiчно-iнструментального спiввiднесення права i закону пiд час створення i здiйснення опозицiї останнiх як формування ентропiї девiантної правосвiдомостi i мiри її зовнiшньої стохастизацiї, насамперед за тими її (девiантної правосвiдомостi) реально соцiалiзованими функцiями, якi правоiсторично каузалiзованi у домiнантних стереотипах резонансних свiтових детермiнацiй, ментально цiлепокладенi ті чи інші напрямки руху пострадянських правових рефлексій у законодавчих потребах нацiональної соцiалiзацiї правової iдеї як певнiй, конкретно-iсторично мислимої (пiзнаної) iстинi (права) у конституційній правовій нормі.
Тодi, здiйснюючи мiждисциплiнарний методологiчно-правовий зріз девiантної правосвiдомостi, будемо виокремлювати її функцiонально-iсторичнi розвитковi домiнанти, системно iдентифiкованi на вiртуально-синергетичному рiвнi правозаконодавчих трансформацiй за часiв посттоталiтаризму у ментальнiй структурi правового поля соцiуму, вiдповiдного правозаконодавчого с е р е д о в и щ а як середовища правової культури, резонансного з ментальним полем девiантної правосвiдомостi, її ментально-правовим середовищем, рефлексуючих певнi структурнi елементи (одиницi) останньої, дiєво функцiонально затребуванi конкретним часо-простором як н е о б х i д н i методологiчнi критерії i як атрибутивнi еволюцiйнi чинники. Думаємо, що останні ідентифікуються також і як певні світоглядні константи та прiоритети для певного iсторичного часо-простору, спроможними легітимізувати потреби саме у конкретних тих чи інших правозаконодавчих в и д о з м i н а х, поширюючих еволюцiйнi напрямки правового свiтопiзнання (свiтовимiру, свiтоаналiзу) у ментально-законодавчi референцiї як лiнiйно-розвитковi моделi трансформацiйних змiн.
В залежностi вiд того, якi структурнi компоненти (елементи, одиницi, частини) або функцiї девiантної правосвiдомостi будуть найбiльш рухомими, лабiльними, онтологiчно міжфункціональними, а звідси міжструктурно-дiєвими та найбiльш актуально поширеними серед iнших або детермiнантно щiльними (iдейно пролонгованими) у певнiй розвитковiй ситуацiї ментального етночасопростору, будемо судити про їх домiнантнiсть, прiоритетнiсть, iсторичнiсть чи еволюцiйнiсть.
Контекстуально використовуючи нечисленні концепцiї про побудову (просторову, формову структуру) традиційної, ментально структурованої свiдомостi як родового правового феномену по вiдношенню до видового правового феномену девiантної правосвiдомостi (у позитивній площині розуміння права), у нашому контекстi як в и д о- в о ї пiдструктуро - пiдсистеми етнотрадиції ( = національної самосвідомості) i на прикладi мiждисциплiнарного методологiчно-правового розгляду (аналiзу) правосвідомості як методичного інструментарія виявлення її міждисциплінарних парадигмальних властивостей, є можливим логiко-синергетично дефiнiцiювати, iдентифiкувати та легiтимiзувати не тiльки структурнi компоненти (елементи) девiантної правосвiдомостi як пріоритетні, домінантні, але i визначити серед усiх компонентiв (елементів) головні, якi правоiдеологiчно структурованi за розвитковими вимогами того правозаконодавчого с е р е д о в и щ а, яке свiтоглядно детермiнує та переутворює їх за умов домiнування еволюцiйних деструктурно-деструктивних трансформацiйних потреб посттоталітаризму у i д е й н i, парадигмальнi граничностi соцiальних рефлексiй права за зразками правових норм Конституції України - правових норм прямої дії як правових норм пізнання формальної спадкоємності правової свідомості кризового циклу соціальної активності або девіантної правосвідомості.
Завдання фiлософiї права як iдейної методологiї перетворень права (думаємо i закону теж: за нашою логiкою закон - пiзнана (мислима), але конкретна, знаково вiдбита iстина правової iдеї за певну епоху) за часiв кризових правозмiн i нашого мiждисциплiнарного методологiчно-правового зрiзу девiантної правосвiдомостi як праворефлексиваної свiтоглядно-аксiологiчної парадигми перехiдного праворозвитку п о л я г а є у виробленнi науково-теоретичної методологiї (філософія права) та методики (міждисциплінарний методологічно-правовий зріз девіантної правосвідомості) кореляцiйного, синергетично опосередкованого п о д о л а н н я i попередження ситуацiї створення подвiйної праворефлексивної соцiально-правової аксiологiї i нефункцiональних, напiвфункцiональних i дизфункцiональних лiнiйних маргiнальних методiв, методик i методологiй осмислення й здiйснення перехiдних правоперетворень, якi не спроможнi суттєво подолати проблеми i завдання посттоталiтарного свiтоглядного правовимiру, правоздiйснення i правозаконотворення.
Позитивне право, за своєю iдейно-свiтоглядною природою та гносеологічним проходженням, нерізноджерельною правовою сутністю, не в змозi цього осмислити.
Пропонуємо у якостi орiєнтованого зразка теоретичного усвiдомлення i наукового осмислення перехiдних, рефлексивних девiантних правозмiн, правоосмислень i правотворень у мiждисциплiнарнму методологiчно-правовому вивченні девiантної правосвiдомостi, iдейно-свiтоглядну базу методичного iнструментарiю, наприклад, "Грамматологiї" Ж. Деррiди. Разом з цим, будемо "корпоративно" iдентифiкувати фiлософськi, фiлософсько-правовi i правовi риси структурного пiзнання (мислення), використовуючi аксiологiчнi характеристики та особливостi лiнiйного i нелiнiйного письма та тексту, iнституцiйованi у системному класичному варiантi, перш за все Ж.Деррiдою, iншими його попередниками, послiдовниками та дослiдниками [9].
Так, фiлософськi трансценденцiї Ж.Деррiди у контекстi нашого дослiдження стосовно узагальнених рис нелiнiйного письма i тексту, якi iдейно за змiстом науково-пропедевтичних розвиткових iнiцiатив посттоталітарного мислення теж як типово маргінального (за маргінальною парадигмаою правової свідомості як підструктуро-підсистеми посттоталітарної свідомості), мають синергетичнi якостi та парадигми не тiльки нелiнiйної, вiртуальної, комп'ютерної форми, а й загального пiзнавального розвиткового з м i с т у протирiччя iсторичної, лiнiйної, ментально структурованої форми загального позитивного правового м и с л е н н я з лінійною формою законодавчого, ідеологічно структурованого п и с ь м а (законодавчого тексту) як мiрою правової д и с к р е т н о с т i останнього.
Так Ж.Деррiда, спадкоємно продовжуючи розвивати стару iдеографiчну теорiю дiалогiчного свiтогляду, намагається, гадаємо, дещо по-іншому принципово ототожнити лiнiйне мислення, сам принцип лiнiйностi традиційно з к н и г о ю, але при цьому зазначає, що сучасне мислення (його епохи), становлячись бiльш н е л i н i й н и м (різноідейним, різноджерельним, різнополюсним, різнозмістовним і різноформовим), не може все більш і більш свiтоглядно-повнозавершено i унiверсально-аксiологiчно бути у я в л е н о назавжди тільки у формi книги як універсальної традицiйної моделi або маркера знаково-матеріальної фiксацiї будь-якої лiнiйної iнформацiї, у тому числi й правової, а навпаки, з розвитком нетрадиційного наукового пізнання як форми нового некласичного знання поширеного значення набуває відповідно нова нетрадиційна форма комп'ютерно-віртуальної фіксації позитивної лінійної інформації як еволюційно перспективна [10]. У нашому контексті, використовуючі деякі інші пролонгуючі ідеї дослідника, вважаємо за конче необхiдне методологiчно надати феноменам нелiнiйного i лiнiйного правового письма з н а н н я двох п о л ю с i в маятникового коливання правової iнформацiї як правової речовини i правової матерiї як знакового змiсту закону, що суспiльно вiдбивається у рiзних циклах соцiальної активностi правосвiдомостi та законосвiдомостi, на iндивiдуальному рiвнi - правосамосвiдомостi та законосамосвiдомостi, за кризових умов правобуття - девiантнiй правосвiдомостi, правосамосвiдомостi, девiантнiй законосвiдомостi.
Будемо теоретично підкреслювати, за проведеними дослідженнями, пріоритет циклiчного, хвильоподібного розвитку права i закону, правової речовини i правової матерiї як за схемою нелiнiйного, синергетичного, міждисциплінарного, так й лiнiйного, позитивного руху правової матерiї та речовини за перехiдних iсторико-еволюцiйних умов та обставин або до нелiнiйного, або до лiнiйного розвиткових полюсiв еволюцiйного маятникового коливання правової iнформацiї та правової матерiї правової свідомості.
Феномен девiантної правосвiдомостi при цьому з а в ж д и буде зберiгати спадкоємну кiнетичну (рухому, активну) правову енергiю ( iнформацiю, пам'ять) усiх з в о р о т н и х минулих, (позитивних i негативних) зв'язкiв за еволюційними законами "збереження" достатнього історичного досвіду як універсального (І.Перелигін) багатьох конкретно-історичних правових епох, існуючих у правовому полі історичних законів "повернення", здійснюючих кожен раз "повернення" суспільств, держав, систем і структур до тих пір, поки не буде здійснення напрацювання того необхідного функціонального досвіду буття, достатнього для розвиткового здійснення еволюційної моделі трансформації (Г.Хакен) правової енергії (синергії), як типово структурних маятникових, еволюцiйних рухів правової iнформацiї, матерiї, реальності, методології.
Таким чином, уявляючи Конституцію України як статичну формальну спадкоємність конкретно-історичного циклу соціальної активності правової свідомості, в залежності від текстуально ідентифікованого пріоритетного домінування або процесів менталізації (домінанти прав первинних суб'єктів правосвідомості - як найвищої соціальної цінності), або процесів ідеологізації у історично зформованому її змісті (домінанти прав вторинних суб'єктів правосвідомості), що можна доступно соціологічно верифікувати, будемо говорити про те, чи істинно правові конституційні норми відбивають історико-сучасні соціально-правові реалії, чі ні, а звідси - за звісними закономірностями (законами) синергетичної трансформації посттолталітарного буття і права вносити необхідні теоретичні втручання з боку сучасної правової науки, які виведуть конституціний процес на цивілізаційний розвитковий шлях, при чому постійно здійснюючи соціологічні та інші перевірки ефективності цих втручань.
1. Дмитрієнко Ю.М. Формування правової свідомості студентів спеціальностей з інформативного управління як майбутньої правової безпеки інформації" // Матерали I Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Технології безпеки інформації" Національного технічного університету "Киівський політехнічний університет", що відбулась 16-18 квітня 2003 р. - Киів, 2003. - С.73-80; Дмитрієнко Ю.М. Сучасна політична реформа: проблема віртуального моделювання змін і доповнень у Конституцію України // Матерали I Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Проблеми програмного забезпечення навчального процесу у вищих навчальних закладах України" Національного технічного університету "Киівський політехнічний університет", що відбулась 21-23 квітня 2003 р. - Киів, 2003. - С.16-27
2. Деррида Ж. Отобиографии. // Ad Marginem '93:Ежегодник.- М.,1994.- С. 179-182; Ильин И.А. О сущности правосознания // Собр. соч. в 10-ти томах. - Т.4. - М.: Русская книга, 1994. - С.149-414; Ильин И.А. Понятие права и силы (Опыт методологического анализа) // Собр. соч. в 10 т. Т.4. - М.: Русская книга, 1994. - C. 620-624;
Новгородцев П.И. Историческая школа юристов, ее происхождение и судьба. Опыт характеристики основ школы Савиньи в их последовательном развитии. - М., 1896. - C. 220-226; Новгородцев П.И. Кант и Гегель в их учениях о праве и государстве. Два типических построения в области философии права. - М., 1901. - C. 241-245
3. Дмитрієнко Ю.М. Сучасна політична реформа: проблема віртуального моделювання змін і доповнень у Конституцію України // Матерали I Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Проблеми програмного забезпечення навчального процесу у вищих навчальних закладах України" Національного технічного університету "Киівський політехнічний університет", що відбулась 21-23 квітня 2003 р. - Киів, 2003. - С.16-27; Яковленко С.И. Внешняя стохастизация макросистемы и дискретность состояний микрообъектов // Вопросы философии. - 1993. - N 11. - С.152-158
4. Дмитрієнко Ю.М. Маргінальна норма права як акт девіантної правосвідомості. Вип.18.- Киів, 2002 . - С. 12-18
5. Пригожин И. Переоткрытие времени.//Вопросы философии.-1989.- N 8. - С.3-19; Пригожин И. Философия нестабильности. //Вопросы философии.- 1991. - N 6. - С. 46-52; Пригожин И. От существующего к возникающему. Время и сложность в физических науках.- М.,1985 -238-239; Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаосу. Новый диалог человека с природой. - М., 1986. - C. 38-56; Проблемы методологии и методики правоведения. - М.: Мысль, 1974. - 205 с.
6. Дмитрієнко Ю.М. До методологічно-правової проблеми ідентифікації домінанти структурно-системних елементів правосвідомості як принципових моделей її посттоталітарного розвитку // Філософські науки. Збірник наукових праць. - Суми: СДПУ ім. А.С.Макаренка, 2003. - С.99-106
7. Дмитрієнко Ю.М. Про природу правосвідомості та її девіацій: теоретичний дискурс другої половини XX - початку XXI ет. /Наукова вісник Чернівецького університету. Внп.147. Правознавство.- Чернівці,2002. - С.10-14; Дмитрієнко Ю.М. Параметрально-процесуальна динаміка гносеологічного підґрунтя девіантної правосвідомості//Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Вип.28. - Запоріжжя, 2002. - С. 170-180; Дмитрієнко Ю.М. Маргінальна правова норма як акт девіантної правосвідомості // Державо і право. Збірник наукових праць.Вип.18 Киів, 2002.-С. 12-17; Дмитрієнко Ю.М. Про нетрадиційну природу посттоталітарних правових рефлекеій як правової свідомості: теоретико-методологічні підходи до ідентифікації П актуального стану та проблем // Науковий вісник. Серія Філософія". Вип. 13. - Харків: "ОВС", 2002. - С. 23-29
8. Гегель Г.В.Ф. Философия права./ Пер. с нем. - М., 1990. - С.59; Ильин И.А. О сущности правосознания // Собр. соч. в 10-ти томах. - Т.4. - М.: Русская книга, 1994. - С.149-414; Новгородцев П.И. Историческая школа юристов, ее происхождение и судьба. Опыт характеристики основ школы Савиньи в их последовательном развитии. - М., 1896. - 224-226
9. Деррида Ж. Отобиографии. // Ad Marginem '93:Ежегодник.- М.,1994.- С. 179-182
10. Анищенко В.С. Сложные колебания в системах: механизмы возникновения, структура и свойства динамического хаоса в радиофизических системах. - М.:Наука, 1990. - C. 157-168; Аннерс З. История европейского права: Пер. с швед.- М.:Наука,1994. - C. 258-259; Дмитрієнко Ю.М. Маргінальна правова норма як акт девіантної правосвідомості // Державо і право. Збірник наукових праць.Вип.18 Киів,2002.-С. 12-17
| назад | Зміст | далі |