Зміст далі

Актуальні проблеми історичної ретроспективи законодавчого часу і правового простору

Здавна багато разів здійснювались спроби теоретичного вишукування таких рефлексивних еквівалентів буттєвому пізнанню, що, нетрансгресивно ідентифікуючи непротирічну сутність лінеаризованого знання та репрезентуючи аксіологічно споріднений з ментальними якостями суб’єктів пізнання вимір часо-просторової бутності як формозмістовний параметр її пізнавальних властивостей, можливостей та перспектив, істинно відбивали суттєві риси об’єктивного буття. За сучасних умов посттоталітарної розбудови української держави як правової, актуального значення набувають питання теоретико-практичного співвіднесення у методологічній взаємозумовленості філософськіх категорій “Простір”, “Час”, філософсько-правових категорій “правовий простір”, “правовий (законодавчий) час” з філософськими категоріями “форма”, “зміст” та філософсько-правовими категоріями “правова форма”, “правовий (законодавчий) зміст”, що інтравертно наближує потребу істинного осмислення контекстуальної проблеми до оптимальних шляхів її розв’язання на рівні конкретно-історичного циклу соціальної активності правової свідомості.

Малодослідженими є саме ті аспекти правових рефлексій як рефлексій правової свідомості, що презентуються у тривалості законодавчого часу і протяжності правового простору, які створюють часо-просторові константи правоідентифікаційного руху дійсності, що детерміновані статичним змістом конкретно-історичного циклу соціальної активності правової свідомості.

Раніше певною мірою досліджувались питання знаково-матеріальних проекцій девіантної правосвідомості як різновидів маргінального соціального відбиття (В.О.Чефранов), але ще недостатньо зроблений акцент на їх просторово-часових параметрах, зумовлених тривалістю законодавчого часу і протяжності правового простору, на що поки вітчизняна правова наукова думка слабо пригортає увагу [Див. 4-8].

Спробуємо розглянути деякі методологічні аспекти тривалості законодавчого часу і протяжності правового простору як єдиної часо-просторової константи правового і законодавчого руху у контексті виявлення загальнометодологічних розвиткових детермінант історичного право - і законоруху.

Відповідно будемо робити розгляд праворефлексивних проекцій сучасного правозаконоруху у плані еволюційно-трансформаційної динаміки сучасних посттоталітарних суспільств, їх законодавчоправової бази.

Думаємо, що наше дослідження будє оптимально сприяти раціональному розв'язанню важких проблем й завдань посттоталітарного правобудівництва й правовідбиття, а також слугувати певною теоретичною основою для подальших досліджень проблем посттоталітарних правови рефлексій як рефлексій правової свідомості.

Спробуємо розглянути деякі історико-ретроспективні позиції звісніх мислителів минулого, що засвідчують спадкоємні тенденції світової класичної думки з приводу розв’язання цього питання в зазначеному аспекті.

Не будемо залишати поза увагою, перш за все, дiалектичне розумiння сутностi простору i часу, зафiксоване, насамперед, у “Фiлософських зошитах” В.I.Ленiна. Пiсля пiсля них, вважаємо, грунтовно, це питання у радянському й пострадянському науково-теоретичному просторi-часi не розглядалось та не дослiджувалось. Нагадаймо, що В.І.Ленін серйозно пригорнув увагу сучасників на рух матерії як концептуальну її якість.

У “Фiлософських зошитах” говориться про те, що: 1) рух є атрибутивною с у т н i с т ю простору й часу; 2) внаслідок означеної специфіки виникає постійна потреба у застосуванні до спiввiдношення матерiї, що рухається i простору та часу д i а л е к т и к и з м i с т у i ф о р м и [Див. 2, с.46-47].

Здається, треба одразу пояснити що за нашим контекстом дiалектичне розумiння простору й часу у ракурсi дiалектики фiлософських категорiй з м i с т у як системи (сукупнiсть елементiв, iстотних процесiв, матерiальних зв'язкiв, утворюючих предмет, явище й процес) й ф о р м и як структури (принцип побудови, закон з'єднання, упорядкування зв'язкiв явища як закон побудови з м i с т у, закон взаємодiї процесiв, утворюючих дане я в и щ е), як одне з аргументовних пояснень, маючих конкретно - iсторично адаптоване теоретичне пiдгрунтя, науково-теоретичну концепцiю й iсторiю розвитку, є предметом дослiдження сфери нелiнiйної трансформацiї девiантної правосвiдомостi як парадигми девіантних пострадянських змін[Див.1] . Думаєо, в умовнй формi таке правове усвiдомлення, функцiонально не позбавлене смислу й за наших часiв, а відповідне перманентне, структуро-системне смислення права i закону є присутнім на iдейно-свiтоглядному рiвнi у сучасному юридично-правовому позитивiзмi.

Доволі старе, але, думаємо, актуальне дiалектичне положення про те, що рух матерiї є сутнiстю простору й часу будемо розумiти з точки зору винаходження за посттоталітарних умов позитивного структурного зв'язку [будь-яких] просторово - часових форм з загальними проявленнями руху [буттям] матерiї [об'єктивної реальностi] як динамікою її змісту. А саме: будемо акмеологiчно узгоджуватись з марксистською тезою як позитивною референцією про те, що специфічне буття об'єктивної реальностi, перш за все, репрезентується природньо втiленим у неї загальним протирiччям, яке розгортається у єдностi протилежностей постiйностi i змiнюваностi при домінуючому характерi нелінійного телеологічного руху, змiни, розвитку. Всi стани матерiї змiннi та минливi, але оскiльки вони iснують, остiльки вони стiйкi та зберiгаються. Про цю протирiчнiсть зазначає Ф.Енгельс: “ ... рiч знаходиться однiєю й тiєю ж, i на той час неперервно змiнюється, тому що мiстить у собi протилежнiсть мiж “стiйкiстю” й “змiнюванiстю”, утворюється протирiччя” [3,с.546-547]. Так ця рiзнорiднiсть станiв матерiї, яка рухається, знаходить своє безпосереднє вiдбиття у загальному характерi її iснування-р i з н о р о д н о с т i (рiзноякосностi й рiзнокiлькiсностi) станiв її iснуваннa. А саме: змiна станiв матерiї логiчно й онтологiчно зв'язана з їх збереженням, стiйкостю,причому саме з б е р е ж е н н я станiв призводить до їх iснування, а змiна - до їх полiфонiчностi.

Запропонована нами інтерпретація дiалектичного розумiння унiверсального протиррiччя буття матерiї,яка рухається, цiлепокладально знаходить своє безпосереднє проявлення й розвиток в збереженнi стiйкостi та змiнюваннi не тiльки кожного окремого явища, але й усiєї полiфонiчностi явищ у цiлому. Звiдси логiчно виходить, що як iснування у вiдносно стiйкому станi, так i змiнювання багатьох явищ повинно супроводжуватись будь-якою формою зв'язку (переходу, вiдношення, iдентифiкацiї, маркерування) мiж с п i в i с н у ю ч и м и станами матерiї. Iншими словами говорячи, можна виокремити деяку загальну зако-номiрнiсть, котрiй є пiдлеглою iснування явищ, а також загальну зако-номiрнiсть, за якою вiдбувається змiна явищ, змiнювання станiв. Цi закономiрностi (закони, юридичні закони), як аргументують експериментально-теоретичнi дослiдження й узагальнення i, дiйсно,знаходять свiй конкретний прояв у природнiй сутностi i властивостях простору й часу як фундаментальних умов спiвiснування та змiнювання полiфонiчних станiв динамiчної матерiї. Простiр (правовий простiр, право) як родова природа є саме такою структурною ф о р м о ю (структурою) буття правової iнформацiї, яка, як фундаментальна умова iснування матерiальних (правових матерiальних) явищ (законiв, текстiв законiв), вiдображає у своїй природнiй сутностi i властивостях деяку загальну закономiрнiсть спiвiснування явищ, станiв динамiчної iнформацiї ( правової iнформацiї). Час ( правовий час, закон) виступає як такий с и с т е м н и й зміст (система) буття правової матерiї, яка, як фундаментальна умова спiвiснування матерiальних (правових матерiальних) явищ, вiдображає у своїй сутностi та властивостях деяку загальну закономiрнiсть змiни станiв динамiчної матерiї (правової матерiї). На рівні правової свідомості означені параметри форми й змісту правової матерії (закону) методологічно репрезентують просторово-часову природу правових рефлексій як світоглядних маркерів конкретно-історичного її здійснення.

Думаємо, що відносно динамiчної правової iнформацiї - матерiї, яка рухається, озмiрковуючи за логiкою марксистської дiалектики як позитивною моделлю ідентифікаційних та онтологією синергетичної моделі пострадянських процесів, зазначимо, що загальне протирiччя руху правової iнформацiї-матерiї, що утворюється за єднiстю у них моментiв змiнювання i стiйкостi, знаходить конкретне існування у єдностi бокiв коеволюційного спiвiснування, змiнiв станiв правової iнформацiї-матерiї. Звiдси неважко було показати,що правовий простiр i час трансцендентно зв'язанi з традицiйним розв'язанням тих протирiч, якi були наслiдком спiвiснування та змiною правових, знаково-матерiальних станiв За умов змiни правових, законодавчих станiв утворюється вiдповiдне протирiччя: будь-яка частина правової iнформацiї-матерiї, будь-яке правозаконодавче явище у силу вiдповiдної закономiрностi ( закону) спроможнi мати рiзнi як гомогеннi, так й гетерогеннi правозаконодавчi стани. Спроможнiсть одного предмету чи явища у позитивній площині ідентифікаційних процесів мати полiфонiчнi стани, тобто спроможнiсть одного правового, законодавчого змісту мати полiфонiчнi стани як їх форми є протирiчною. Наприклад, єдине правове, законодавче поле виключає полiфонiчність, але на той час iснує поруч з різними полiфонiчнимi структурними звязками, іноді переходе у інший зміст, але він тоді буде неправовим, злочинним, кримінальним. Виходить, володарювання одним правовим, законодавчим явищем багатьма станами протирiчно, бо кожний стан виключає iнший, але у силу закону змiнюваностi як набуттям альтернативних можливостей переходе у iнше. За контекстом дiалектичного зняття цього протирiччя останнє можебути розв'язане л и ш е у законодавчому часi як фундаментальнiй умовi змiнювання, вiддзеркалюючему та знімаючему у своїй сутностi та властивостях (та зі своєї сутності й властивостей) деяку саме загальну закономiрнiсть, яка характеризує світоглядний п е- р е х i д (зв'язок, вiдношення) одного стану в iнший, змiну, чергування станiв, який формується як новий ідеальний (ідейний) структурний елемент правової свідомості.

Такі розмірковування парадигмально нагадують за деякими домінантними напрямками розвиткових тенденцій нелінійного правового усвідомлення посттоталітаризму сучасний синергетичний підхід, який телеологічно зумовлює певну тотожність векторних напрямків методологічного осмислення динаміки правових рефлексій сьогодення й трансформаційного руху правоусвідомлених відбитків, що ідентифіковані за законами діалектики.

Правомірно виникає правомiрно питання про історико-ретроспективну спадкоємність філософсько-методологічного підгрунтя найбільш розповсюджених концепцій простору й часу. Зазначимо, що, наприклад, Демокрiт, Декарт, Ньютон та iн. розуміли час як чисту т р и в а л і с т ь, а простір - як чисту п р о т я ж н і с т ь [Див. 4, с.31].

В цьому аспкті, зрозумiло, що має сенс філософсько-методологічного здiйснення у науково-екскурсивному аспектi с и с т е м н е, теоретико-порiвняльне, онтологiчно адаптоване аннотування звісних типових концепцiй простору й часу в контексті формі й змісту як з точки зору функціонального, так й з точки зору с т р у к т у р н о - гносеологiчного реконструкцiонування еволюцiйно-трансформаційної видозміни простору й часу як тривалостi часу й протяжностi простору.

Виходить, що традицiйно об'ємне розумiння правової системи рiвнiй законодавчiй структурi свідомості концептуально порушується, бо виходить, що у однiй правовiй системi відповідного рефлексивного знання може бути бiльш нiж одна законодавча структура, що робить систему нерефлексивного праворуху нерiвноважною, гетерогенною, нестiйкою. Справа полягає, вважаємо, у тiм, що за нашою логiкою й методологiєю дослiдження - право як трансцендентальне явище i феномен пiзнання, знання й мислення (але не пізнання), свiтової i правової культури, маючи в i д н о с- н у буттєву самостiйнiсть, внаслiдок правового усвiдомлення, вiдбиваючись у феноменi закону, законодавчих актiв, структури - теж має вiдносно самостiйну гносеологiчну процесуальну якість як еволюційний маркер її нелінійного статусу.

Відносна самостійність гносеологічної процесуальної якості права, підкреслюємо, має саме природу відносної самостійності правових рефлексій соціуму, сутність яких є у правовому усвідомленні тих чи інших конкретно-історичних соціальних реалій, репрезентованих у конкретно-історичному ціклі соціальної активності спадкоємності правової свідомості як еволюційної ф о р м и максимально ідентифікованих структурних просторових звязків системної проєкції ментального змісту права у національний закон, що функціонує у часі..

Правосвiдомість, девiантна правосвiдомість, як з м i с т о в н i фiлософсько-правовi категорiї рефлексивного правопізнання за своєю методологiчно-правовою функцiєю та як н а ч а л ь н ї причини перехідного (або девіантного) законотворення належать до родової правової природи та є, в свою чергу, пiдлеглими загальним закономiностям (законам) нелiнiйного правопiзнання (правомислення, правоiдентифiкацiї).

У концептуальному детермінінзмі просторово зворатнi (можливо iдейно не завершенi на лiнiйному рiвнi трансформацiйних змiн) архетипово-розвитковi напрямки позитивних нелiнiйних рухiв з а к о н у й законосвiдомості як о с т а т о ч н i н а с л i д- к и iсторичної, лiнiйної видозмiни права або його функцiонально-ролевантної iноформи ментальних проекцій i методично - “вiртуалiзованi” ф о р м и акмеологiчного здійснення законодавчого iнобуття (права), як за своїми функцiями, так й, у свою чергу, за видовими правовими наслiдками, правомiрно належить сфері лiнiйного пiзнання (мислення, iдентифiкацiї), набуваючи при цьому лiнiйно-типових рис, характеристик i функцiй. Можемо впевнено говорити про будь-яку закономiрнiсть та будь-який позитивний закон п р а в о в о г о плану як про лiнiйнi, традицiйно осмисленi та свiтоглядно вiдбитi у законодавчi норми конкретно-iсторичного юридичного закону та законодавства буттєві iстини права як пізнання (А.А.Козловський) первинних суб’єктів правової свідомості (фізичних осіб) певного етноментального буття.

Треба зупинитись на важливості мiждисциплiнарного, методологiчно-правового (фiлософсько - правового) окреслення сутнiсних рис й характеристик норм права i норм закону як концептуально н е т о т о ж н i х одиниць iдейно-свiтоглядного правозаконосвiтовимiру,якi мають полуфункцiональну цiлепокладенiсть трансгресивного контексту.

Таким чином, зауважуючи про iнформацiйно-знакову рефлексiю соцiального вiдбиття правової iдей у законодавчу iстину будемо зазначати, що рiвень законодавчої iстинностi буде репрезентативно вiдбивати ( свiтоглядно маркерувати) вiдповiдний рiвень цивiлiзацiйно озовнiшненої аксiологiчностi та акмеологiчностi ментальних претензiй як п о т р е б видової правової природи у контекст свiтових правових в и м о г як р о д о в и х кореляційно можливу легітимізацію вітчизняної правової i законодавчої культури. У цьому планi дистанцiйна свiтоглядна асиметрiя права i закону, що дефiнiцiює власно асиметрiю права у з а к о н i, а закону до права - методологiчно репрезентує соціологічну площину м е н т а л ь н и х цiнностей як процесуальну ак-сiологiчнiсть конкретно-iсторичної законодавчої iстини, інтерпретуючей н а ц i о н а л ь н у основу закону. Остання водночас iмперативно вiдбиває або вiдповiдний, або невiдповiдний свiтовим правозаконодавчоаксiологiчним вимогам та потребам конкретно-iсторичний ступiнь розвиткового пiзнання правової iдеї через законодавчу iстину, котра репрезентує певний цiкл соцiальної активностi правосвiдомостi.

Тоді саме за вiдповiднiстю просторової формі ментальних цiнностей суспiльства змістовним потребам конкретно-історичного, часового стану й трансформації національної держави, свiтового правозаконодавчого розвитку спроможна рефлексуватись цiннiсть нацiонального закону, його цивілізована істинність.

В цьому відношенні виникає багато нових проблем, пов'язаних з виробленням оптимальних механізмів завчасної кореляції маргіналізованих норм закону як актів девіантної законосвідомості - іншоформи девіантної правосвідомості.

Список використаних джерел:

  1. Дмитрієнко Ю.М. Проблема філософсько-правового твору в контексті девіантної правосвідомості. //Новая парадигма. Альманах наукових праць. Вип.24. – Запоріжжя, 2002. – С.14-19
  2. Ленин В.И. Философские тетради. – М., 1947. – С.46-47
  3. Маркс К. и Энгельс Ф. Соч. Изд.2-е. – Т.20. – С.546-547

4. Ньютон И. Математические начала натуральной философии. – СПБ, 1915. – с.31

5. Дмитрієнко Ю.М. Проблеми боротьби з економічною злочинністю як проблеми економічної та правової свідомості // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції Донецького інституту внутрішніх справ "Регіональні проблеми боротьби з економічною злочинністю", що відбулась 16 травня 2003. - Донецьк, 2003. - С. 63-71

6. Дмитрієнко Ю.М. Підвищення циклу соціальної активності правової свідомості працівників органів внутрішніх справ як проблема удосконалення їх

нормативно-правового забезпечення // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України "Удосконалення нормативно-правового та організаційного забезпечення оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ"що відбулась 15-16 травня 2003. - Киів, 2003. - С. 49-58

7. Дмитрієнко Ю.М. Проблема взаємодії різних служб оранів внутрішніх справ як проблема міждисциплінарної комунікації правової свідомості їх співробітників // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України "Проблеми взаємодії територіальних і транспортних органів внтурішніх справ у попередженні та розкритті злочинів", що відбулась 16 травня 2003. - Киів, 2003. - С. 19-28

8. Дмитрієнко Ю.М. Формування високого циклу правової свідомості як правової безпеки життєдіяльності // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції Львівського інституту внутрішніх справ "Економічна безпека України: стан, проблеми, перспективи", що відбулась 6 червня 2003. - Львів, 2003. - С. 23-31


Зміст далі
Hosted by uCoz