§ 11. Загальна характеристика системи органів державної влади

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Президент України є главою держави і виступає від її імені. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципом територіальності та спеціалізації.

11.1. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні

Верховна Рада України розглядає та вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України, а також здійснює установчі та контрольні функції, передбачені Конституцією України. Вона приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією.

До повноважень Верховної Ради України належать:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбаченими розділом XIII Конституції України;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених ст. 73 Конституції;

3) прийняття законів;

4) визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;

5) призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією;

6) заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

7) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);

8) надання згоди про призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

9) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України і т. ін.

Конституція України встановлює також, що виключно законами визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина;

2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

3) права корінних народів і національних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) правовий режим власності;

6) правові засади і гарантії підприємництва;

7) засади зовнішніх зносин;

8) засади регулювання демографічних і міграційних процесів тощо.

Конституція передбачає, що виключно законами України встановлюються:

1) Державний бюджет України та бюджетна система України;

2) система оподаткування, податки і збори;

3) засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків тощо.

Отже, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Конституційний склад Верховної Ради України 450 народних депу-татів України, які обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням строком на чотири роки.

Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України має такі повноваження:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними й позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3) приймає рішення про визнання іноземних держав;

4) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією;

5) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

6) призначає, за згодою Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України;

7) припиняє повноваження Прем'єр-міністра України, приймає указ про його відставку та ін.

Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

У її складі, відповідно до Указу Президента “Питання Адміністрації Президента України” від 29 грудня 1999 р. функціонують:

1) Глава Адміністрації Президента України;

2) Перший заступник та заступник Глави Адміністрації Президента України, Прес-секретар Президента України;

3) Постійний Представник Президента України у Верховній Раді України;

4) Постійний Представник Президента України в Конституційному Суді України;

5) Постійний Представник Президента України в Кабінеті Міністрів України;

6) Апарат Президентської Ради;

7) Служба Президента України;

8) Секретаріат Адміністрації Президента України;

9) Головне управління організаційно-кадрової роботи та взаємодії з регіонами;

10) Головне контрольне управління;

11) Головне управління з питань внутрішньої політики;

12) Головне управління з питань економічної політики;

13) Головне управління з питань зовнішньої політики;

14) Головне державно-правове управління;

15) Управління з питань забезпечення зв'язків з Верховною Радою України, Конституційним Судом України та Кабінетом Міністрів України;

16) Управління документального забезпечення;

17) Управління справами; 18) Управління прес-служби Президента України;

18) Управління Протоколу Президента України;

19) Управління державних нагород і геральдики;

20) Управління з питань громадянства; 21) Управління з питань помилування;

22) Управління з питань звернень громадян.

Основними напрямками діяльності органів державної виконавчої влади в Україні є реалізація двох основних функцій: виконавчої та розпорядчої. Виконавча функція характеризується тим, що ці органи безпосередньо виконують нормативні приписи та інші акти законодавчої влади. Розпорядча функція характеризується тим, що для виконання актів законодавчої влади органи виконавчої влади від свого імені видають управлінські акти, дають відповідні розпорядження.

Кабінет Міністрів — вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності Кабінет Міністрів України керується Конституцією України і законами України, актами Президента України.

До складу Кабінету Міністрів входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-мі-ністри, міністри. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України на подання Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет та економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки та культури, охорони природи, екологічної безпеки та природокористування;

4) розробляє та здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

6) організовує та забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи тощо.

Кабінет Міністрів у межах своєї компетенції видає постанови й розпорядження, що є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Друге після Кабінету Міністрів місце у виконавчій вертикалі влади посідають центральні органи виконавчої влади. їх система передбачена Указом Президента України “Про систему центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 року.

Систему центральних органів виконавчої влади складають:

1) міністерства;

2) державні комітети (державні служби);

3) органи виконавчої влади із спеціальним статусом (Ан-тимонопольний комітет, Державний комітет з питань регулятивної політики і підприємництва, Фонд держмайна, Управління державної охорони, СБУ, Національна комісія регулювання електроенергетики).

Діючими міністерствами на сьогодні в Україні є:

1. Міністерство внутрішніх справ.

2. Міністерство екології і природних ресурсів.

3. Міністерство праці і соціальної політики.

4. Міністерство економіки.

5. Міністерство аграрної політики.

6. Міністерство транспорту.

7. Міністерство іноземних справ.

8. Міністерство оборони.

9. Міністерство юстиції.

10. Міністерство культури та мистецтв.

11. Міністерство освіти і науки.

12. Міністерство фінансів.

13. Міністерство палива і енергетики.

14. Міністерство охорони здоров'я.

15. Міністерство з питань надзвичайних ситуацій.

Державні комітети (державні служби) — центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-мі-ністрів чи міністрів. Державні комітети (державні служби) вносять пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечують їх реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснюють управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання питань, віднесених до їх відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.

Урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції) здійснюють:

а) управління окремими підгалузями або сферами діяльності;

б) контрольно-наглядові функції;

в) регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

• виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

• законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

• виконання державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин також програм їх національно-культурного розвитку;

• підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; “ звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;

• взаємодію з органами місцевого самоврядування;

• реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Необхідність реформування судової влади постала від часу проголошення суверенності й незалежності Української держави, початку процесу реального забезпечення прав і свобод людини і громадянина, затвердження верховенства права в суспільному житті. Саме на це зорієнтована Концепція судово-правової реформи, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 р. Цей процес поглиблюється і розвивається Конституцією України. Так, уже в ст. 6 Конституції України використано категорію “судова влада”, яка є частиною доктрини поділу влади у правовій державі. Це веде до реального поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову, а щодо останньої визнається самостійність і незалежність, неможливість для інших державних органів і посадових осіб виконувати функції й повноваження, які є компетенцією органів правосуддя.

Конституційний Суд України входить до судової влади як її самостійний суб'єкт, є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40-річного віку, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років і володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням лише на один трирічний строк.

Конституційний Суд має також повноваження офіційно тлумачити Конституцію України та закони України.

Рішення Конституційного Суду є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і таким, що не може бути оскарженим.

Конституцією та законами України гарантується незалежність і недоторканність суддів. Незалежність суддів означає, що вони підкоряються тільки законам і що будь-який вплив на суддів заборонений. Недоторканність суддів поширюється на листування, засоби зв'язку, документи, службові та приватні приміщення. Судді всіх рівнів без згоди Верховної Ради України не можуть бути затриманими та заарештованими до винесення обвинувального вироку судом.

Гарантії незалежності й недоторканності суддів вбачаються також у тому, що вони обіймають свої посади безстроково, крім судців Конституційного Суду України та суддів, призначуваних на посаду судді вперше. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Решта суддів, окрім судців Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законодавством про судоустрій.

Голова Верховного Суду України обирається на посаду і звільняється з посади таємним голосуванням Пленуму Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

До відання Вищої ради юстиції належать:

а) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

б) винесення рішення відносно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

в) здійснення дисциплінарного провадження стосовно до суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів і розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також прокурорів.

§ 12. Внесення змін і введення в дію Конституції України

Розділ XIII Конституції регламентує порядок внесення змін до Конституції України. Головним його призначенням є забезпечення стабільності конституційного устрою, що передбачає таке: Конституція може бути змінена лише в особливому, закріпленому нею порядку, який відрізняється від внесення змін до поточного законодавства, а також запровадження динаміки розвитку конституційного процесу, що дозволить своєчасно реагувати на конституційному рівні на об'єктивні потреби розвитку суспільства та держави.

Конституція України проголосила, що її не можна змінити, якщо зміни передбачають:

1) скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Це положення породжено тим, що в сучасних державах права і свободи людини і громадянина є непорушними і недоторканними, а тому якщо законопроект, що змінює Конституцію, передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, Верховна Рада зобов'язана його відхилити, а Конституцію залишити незмінною;

2) ліквідацію незалежності України. Остання проголошена ст. 1 Конституції, де сказано, що Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою;

3) порушення територіальної цілісності України, що, своєю чергою, суперечить ст. 2 Конституції, за якою територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Усі законопроекти про внесення змін до Конституції України розглядаються Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України. Останній повинен сформулювати вмотивований висновок щодо відповідності законопроекту такими вимогам:

1) чи не скасовуються або ж обмежуються права і свободи людини і громадянина;

2) чи не спрямований він на ліквідацію незалежності України;

3) чи не порушує територіальної цілісності України;

4) за яких умов передбачається внесення змін до Конституції України;

5) чи не розглядатиметься законопроект Верховною Радою України повторно, протягом року од дня винесення рішення щодо аналогічного законопроекту;

6) чи відповідає законопроект вимозі про те, що Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати ті самі положення Конституції України.