| Зміст | далі |
З моменту винаходу людством механічних засобів пересування і по наш час у всіх країнах світу транспорт є однією з важливих галузей господарства та складовою частиною міжлюдеьких стосунків. Сам процес перевезень не виробляє нового продукту, але виступає як сполучна ланка між підприємствами, сприяючи функціонуванню інших галузей економіки, розв'язанню соціальних задач, раціональному та гнучкому використанню виробничих сил, забезпечуючи обороноздатність країни.
Роль і значення транспорту закріплено статтею 1 Закону України "Про транспорте від 10 листопада 1994 р.(Відомості Верховної Ради України.-1994-№51.-ст.446), в якій визначається, що транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва, яка покликана задовольнити потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях. Отже, законодавець визначає транспорт як важливу галузь суспільного виробництва, що перебуває у тісній взаємодії з промисловістю; енергетичним, агропромисловим, будівель ним і торговельним комплексом; зв'язком; житловим госпо дарством, побутовим обслуговуванням населення; сферок використання й охорони природних ресурсів тощо. У кожній з перерахованих галузей є окремі специфічні матеріальні умови виробництва, технологічні процеси, структура підприємств, особовий склад працівників і т. ін.
Для задоволення потреб у перевезенні пасажирів і вантажів необхідні транспортні засоби й комплекси, які мають бути побудовані й повинні перебувати у відповідному технічному стані, своєчасне впровадження заходів технічного переозброєння і передових методів з С. С. Алєксєєв відокремлює структуру логічної норми від структури норми-припису, остання з яких складається з двох елементів - гіпотези та диспозиції або санкції. На існування двочленної структури правових норм звертає увагу і А. М. Колодій. Він зазначає, що коли норма права реалізується у правовідносинах, то мають реалізуватися всі три її елементи. Проте, якщо правовідносини розвиваються без порушень, то санкція не реалізується, що дає підстави зробити висновок про можливість існування двочленної структури норми, яка складається з гіпотези і диспозиції. Причому те, що називають санкцією, є диспозицією особливого виду правових норм (охоронних) (Див.: Колодій А.М. Принципи права України-К.:Юрінком Інтер, 1998.-С.73).
Гіпотеза - це частина транспортної правової норми, в якій міститься вказівка на ті умови, за яких наступає чинність правил, що встановлені в диспозиції.Диспозищя - це частина транспортної правової норми, в якій у вигляді владного примусу визначається те, як повинн (чи можуть) вести себе суб'єкти - учасники транспортник Суспільних відносин.
Санкція - це частина транспортної правової норми, як містить вказівку на ті правові наслідки, що наступають чере порушення правила, зафіксованого в диспозиції, чи умови зазначеної в гіпотезі.
Для прикладу відносно структури транспортної правової норми можна зазначити таке: згідно з діючими правилами пасажир при проїзді в пасажирському потязі зобов'язали сплатити вартість проїзду - придбати квиток. Якщо він їде без квитка, то з нього стягується штраф.
Гіпотезою в цьому разі буде вказівка на ті обставини, за якими з'являється обов'язок пасажира сплатити проїзд і придбати квиток при проїзді в пасажирському потязі.
Диспозиція в даному випадку - це вказівка на відповідний обов"язок пасажира.
Санкція - цє встановлені правовою нормою заходи стягнення що застосовуються до пасажира, який не сплатив свій проїзд (штраф за безквитковий проїзд).
Зміст зазначених структурних елементів може бути цілком визначений, частково визначений або відносно визначений.
Транспортному праву притаманна також класифікація правових норм, яку можна диференціювати за такими напрямами:
а) за функціональною спрямованістю - регулятивні й охоронні;
б) за предметом регулювання - матеріальні та процесуальні;
в) за формою (характером) припису - зобов'язуючі, забороняючі, дозволяючі, заохочувальні, рекомендаційні;
г) за метою дії - за простором, часом, суб'єктами.
Регулятивні норми - це певна сукупність норм, які встановлюють юридичні права і обов'язки суб'єктів транспортних відносин, розрахованих на правомірну поведінку і, як правило, не містять у собі санкцій. Наприклад, Законом України "Про автомобільний транспорт" (ВВР України. - 2000. - № 22. - Ст. 105) (ст. 9) закріплюється, що надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню відповідно до закону.
Охоронні норми - це певна сукупність норм, які передбачають державний припис за вчинення правопорушення і містять відповідні санкції. Наприклад, ст. 93 Повітряного кодексу України (ВВР України.-1993.-№ 23.-Сг. 274.) встановлюється відповідальність перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу і багажу в розмірі його оголошеної цінності або в розмірі дійсної вартості.
Матеріальні норми - це певна сукупність норм, з допомогою яких здійснюється вплив на суспільні відносини шляхом прямого і безпосереднього закріплення порядку утворення транспортних органів, їх діяльності та встановлення правового статусу, прав і обов'язків суб'єктів транспортних правовідносин. Наприклад, Законом України "Про дорожній рух" (ВВР України.-1993.-№ Зі.-Сг. 339.) (ст. 34) встановлюється обов'язкова реєстрація та облік усіх вища транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування.
Процесуальні норми - це певна сукупність норм, які встановлюють процедуру здійснення прав і обов'язків учасників транспортних відносин. Наприклад, Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, могоД циклів усіх типів, марок і моделей, причепів і мотоколясок^ встановлюється єдиний на території України порядок реєст- ^ рації і обліку та видачі реєстраційних документів і номерних^ знаків зазначених транспортних засобів, строки і послідовність подання і проходження необхідних документів, а також ^ органи, правомочні розглядати питання реєстрації (Постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 ^ Офіційний вісник України. - 1998. - № 36 - Ст. 6.). Справа в тому, що процесуальні норми - це не тільки норми передба- ю чені кримінально-процесуапьним, цивільно-процесуальним,^ адміністративно-процесуальним правом, а й норми, не пов'я зані з примусовою реалізацією відповідних норм матеріально-^ го права. У цьому зв'язку слід погодитися з думкою А. М. Колодія про наявність у сучасному українському праві різноманітних процесуальних галузей права (Див.: Колодій А. М. Принципи права України. - К.: Юрінком Інтер, 1998.-С. 79-83).
Регулятивні і правоохоронні норми, матеріальні і процесуальні норми діалектичне пов'язані між собою. Внутрішній^ структурний взаємозв'язок між ними грунтується на принци пі їх рівновеликого співвідношення у правовій системі. Вони існують у вигляді єдиної системи законодавства, поділяються на певні види і підлягають систематизації.
Зобов"язуючі, які містять юридичне владний припис щодо обов'язкового вчинення відповідних дій, передбачених тієк чи іншою нормою. Наприклад, цивільні повітряні судна під лягають обов'язковій реєстрації і можуть бути зареєстрован тільки в одній державі (ст. 25 Повітряного кодексу України);
забороняючі, які містять юридичне владні приписи щодо заборони вчинення тих чи інших дій, передбачених відповід ною нормою. Наприклад, забороняється водієві керувати транспортним засобом, не зареєстрованим у Державтоінспекції без номерного знака або талону про проходження державного технічного огляду (п. 2.8 Правил дорожнього руху);
дозволяючі, які надають право діяти на власний розсуд у межах юридичного владного припису. Наприклад, начальник залізниці та уповноважені ним посадові особи за заявою вантажовідправника без додаткової оплати дозволяють завантаження понад план і поза планом, дозволяють внутрішньо-станційні перевезення вантажів, змінюють передбачені планом залізниці та станції призначення в порядку та розмірах^ установлених Правилами (ст. 2! Статуту залізниць України);
зоахочувальні, які стимулюють відповідні дії суб'єктів транспортних відносин. Наприклад, будь-яка з корисним результатом дія щодо рятування судна дає право на отримання певної винагороди (статті 328 і 333 Кодексу торговельного мореплавства України;
рекомендаційні, які містять поради відносно доцільності окремих дій при певних умовах транспортних відносин. Наприклад, рекомендації щодо поліпшення взаємовідносин міліції з учасниками дорожнього руху та власниками транспортних засобів (наказ МВС України від ЗО червня Ї998 р. № 482).
Транспортні норми можна класифікувати й за межею дій:
- за простором - загальнодержавні, регіональні, місцеві;
- за часом - безстрокові, строкові, разові;
- за суб'єктами - регулюють діяльність у сфері транспортних відносин фізичних осіб, юридичних осіб, соціальних спільнот.
Можна зазначити й інші підходи до класифікації норм транспортного права, що вказує як на творчий процес у цій сфері, так і на значний масив даних, який потрібно охопити.
Визначаючи категорію норми транспортного права, слід зазначити те, що вона не є якимось абстрактним поняттям, а має свій зовнішній вираз у статті нормативно-правового акта (транспортного) або у договорі. Залежно від того, як у статті викладено елементи норми транспортного права (всі або їх частина), можна визначити способи викладання норми у статті транспортного нормативно-правового акта.
Традиційно правова наука визначає такі способи викладання норми у статті: прямий, посильний, бланкетний, Так, за прямим способом усі елементи норми транспортного права містяться у статті нормативно-правового актаі посильним - здійснюється посилання на іншу статтю (статті); за бланкетним - стаття транспортного нормативно-правового акта відсилає до іншого акта.
Наявність усіх способів викладання норм у транспорте праві пояснюється тим, що, по-перше, воно є частиною вової науки, якій притаманні всі риси й категорії прав науки, а по-друге - у транспортному праві знайшла свій раз значна множинність інших норм як правових, так і правових, зокрема технічних.
Норми транспортного права як комплексної галузі права мають свої джерела. З теорії права відомо, що джерела (або форма) права - це конкретні форм зовнішнього вираження загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою через яке ці правила справляють свій владно-регулюючи вплив на суспільні відносини. Це визначення не є винятки і для транспортного права з точки зору юридичного позитивізму.
Ринкова економіка і розбудова громадянського суспільства вимагають нових форм упорядкування суспільних віднЯ син. Такими формами все частіше стають правові договори та прецедентне право (Про необхідність визнання яких як джерел права України досить грунтовно доводить і наполягає доктор юридичних наук Л. Петрова. Див.: Національна доктрина права // Юридичний вісник України. - 2001 - №30). Судовий прецедент майже проклав дорогу у сфері здійснення господарського судочинства. приклад, у Роз'ясненні президії Вищого арбітражного України від 20 листопада 1992 р. № 01-6/1395 ^Про деякі тання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею зазначається, що з метою однакової правильного застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею, президія Вищого арбітражного суду України вважає за необхідне дати роз'яснення, тобто роз'яснюється порядок пред'явлення претензій і позовів, що виникають з перевозок вантажів залізницею, в деяких випадках навіть регламентується порядок об'єднання кількох претензій у одній позовній заяві (п. 1.8), зміст комерційного акта (п. 2.2), порядок доведення вини у разі пошкодження вантажу внаслідок неправильного його розміщення та закріплення (п. 2.5) та інші положення судової практики (Роз'яснення Вищого арбітражного суду України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - К: Юрінком Інтер, 1998. - № 3. - С.24-42). Таких роз'яснень, оглядових листів інших узагальнюючих практику документів тільки по транспорту понад 80 назв. Отже, обов'язковість наданою вищою судовою інстанцією практики застосування норми права породжує нові відносини, в яких убачається застосування судової практики як джерела права України.
Транспортно-правові норми мають своє зовнішнє закріплення у відповідній системі нормативно-правових актів, які є засобом надання правовим нормам визначеності, загальності та офіційності. Система цих нормативно-правових актів побудована за відповідною ієрархічною структурою. Кожен нормативно-правовий акт являє собою джерело транспортного права і відрізняється від інших за своїми особливостями, які зумовлені цільовою спрямованістю і змістом норм, їх юридичною силою.
Система джерел транспортного права є однією з найбільш розгалужених серед інших галузей права, що значною мірою зумовлено порівняно широкою сферою використання транспортних послуг, значною роллю і місцем транспорту в суспільному виробництві. З огляду на різноманітність джерел транспортного права з урахуванням ієрархічної підлеглості їх доцільно кваліфікувати таким чином.
1. Конституція України - як основний закон.
2. Законодавчі акти України:
закони України;
кодекси, статути, настанови та інші кодифіковані акти.
3. Постанови Верховної Ради України.
4. Укази та розпорядження Президента України.
5. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.
6. Нормативні накази, інструкціі та інші документи центральних органів виконавчої влади (міністерств, державних комітетів і відомств.
7. нормативні акти (накази, інструкціі, правила та інші документи) структурних підрозділів транспорту.
8. Нормативні акти державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування , які стосуються транспортних відносин.
9. Міжурядові угоди України з іншими державами та міжнародно-правові акти, ратифіковані й визнані Україною.
10. До джерел транспортного права належать також окремі нормативно-правові акти колишніх Союзу РСР та УРСР,що не відмінені й не оновлені в установленому порядку та не суперечать Конституції України і чинному законодавству.
11. Нормативні договори та з урахуванням раніше викладеного - судова й адміністративна практика.
Норми транспортного права при їх кодифікації об"єднуються, як правило в нормативних актах за ознаками належності до одного правового інституту - підгалузі транспортного права. До таких комплексних актів (джерел) транспортного права належать:
1. Повітряний Кодекс України, який визначає правові засади діяльності користувачів повітряного простору України;
державного регулювання діяльності цивільної авіації; господарської і комерційної діяльності авіації; встановлює авіаційні правила; визначає правове положення повітряних суден, аеродромів і аеропортів, нормує порядок сертифікації та до* пуску повітряних трас, польоти повітряних суден; повітряні перевезення; авіаційні роботи.
2. Кодекс торговельного мореплавства України як джерело транспортного права встановлює правові, економічні та соціальні засади діяльності морського транспорту з питань використання суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладення кабелю, також для інших господарських, наукових і культурних цілей.
3. Статут залізниць України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457(^ Див.: ЗП Украши. - 1998. - № 8. - Ст. 311.), яким визначаються обов'язки, права і відповідальність залізниць, а І також підприємств, організацій, установ і громадян при^ користуванні залізничним транспортом. Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів,) пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно віл форм власності, які не належать до залізничного транспорте загального користування. На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: Правила перевезень вантажів, технічні умови навантаження і кріплення вантажів; Правила перевезень паса' жирів, багажу і пошти, інші нормативні акти.
Серед джерел транспортного права чинне місце посідають комплексні нормативні акти колишнього Союзу РСР, як наприклад: Устав внутреннего водного транспорта СССР, утвержденннй Постановлением Совета Министров СССР от і 15 октября 1955 г. № 1801 (Див.: СП СССР. - 1959. - № 2. - Ст. 12.); Статут автомобільного транспорту УРСР, затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969р. №401 (Див.: ЗП УРСР. - 1969. - № 7. - Ст. 89. )
Важливим джерелом транспортного права є Цивільний кодекс України, в якому розкривається зміст договору перевезень та відповідальність сторін за неналежне виконання умов договору перевезень і в разі втрати, нестачі або пошкодження вантажу, багажу, а також за заподіяння смерті або ушкодження здоров'я пасажира. Окремі норми транспортного права містяться у Водному кодексі України (статті 52, 53 і 67) та Земельному кодексі України (статті 67-74).
Норми транспортного права, як вже зазначалося, містяться в нормативних постановах Верховної Ради України, указах Президента України, постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України, правилах, положеннях, інструкціях, настановах, порядках, умовах, рішеннях міністерств і відомств, державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Вагоме місце у системі джерел транспортного права України посідають міжнародно-правові акти, ратифіковані й визнані Україною, та міжурядові угоди України з іншими державами. Йдеться про договори, що укладаються між Україною та шшими країнами з приводу забезпечення міждержавної транспортної діяльності, а також договори між транспортними підприємствами і організаціями України і зарубіжних країн. Це можуть бути договори, укладені спеціально для врегулювання правовідносин в галузі транспортної діяльності, також інші договори, в яких визначаються основні засади правового регулювання цієї сфери.
Цікавим в імплементації норм міжнародного права в правову систему України з транспортного права є питання про співвідношення національного і міжнародного законодавства та способи врегулювання відносин, пов'язаних з міжнародним співробітництвом.
Правові відносини - це частина суспільних відносин, врегульованих нормами права, суб'єкти яких є носіями прав і юридичних обов'язків. Вони завжди являють собою відомий суспільний зв'язок між особами - громадянами, організаціями, державними органами, транспортними підприємствами, підприємницькими структурами, державою в цілому, який визначає забезпечену законом міру можливої та необхідної поведінки.
Специфічні ознаки правових відносин виділяють їх серед інших суспільних відносин, а саме:
а) правові відносини - це зв'язок між особами на основі норм права;
6) зв'язок між особами виникає на основі норм права через їх суб'єктивні юридичні права і обов'язки;
в) цей зв'язок між особами на основі норм права підтримується і гарантується державою (в окремих випадках її примусовою силою);
г) цей зв'язок між особами на основі норм права має індивідуальний характер. Причому, як зазначає С. С. Алексєєв (Алексеев С.С.Общая теория права: в 2т.-М.:Юрид.лит.,1982.-т2., с.83-84), в одних випадках має місце повна двостороння індивідуалізація (стосовно транспортного права - це права і обов'язки по наданню транспортних послуг), в інших випадках одностороння індивідуалізація, коли фіксуються суб'єктивні права тільки однієї сторони правовідношення (наприклад, право транспортного органу встановлювати правила завантаження).
Проте, транспортне право - це окрема спеціальна галузь права і відповідно транспортні правовідносини мають счої особливі ознаки, серед яких можна виділити такі.
1. Транспортні правовідносини складаються у сфері, де перевезення виступає у формі процесу виробництва на транспорті, закінченим продуктом якого є доставка вантажу до споживача або надання послуг. Вироблена в галузях промисловості та сільського господарства продукція має бути доставлена до споживача - це основне завдання транспорту. Доведення продукту від виробника до споживача є продовженням процесу виробництва у сфері обертання "все равно, перевозит ли она людей или товари (Маркс К., Єнгельс Ф. Собр. Соч.-т.26.-ч.1.-с.422). Але виробництво продукції транспорту є одночасно і її споживанням. Тобто продукція транспорту існує у формі корисного ефекту (діяльності).
2. Транспортні правовідносини виникають у разі обов'язкової участі відповідного транспортного органу або посадової особи цього органу (підприємства, організації, установи). Для цих відносин характерна наявність державно-владного організуючого впливу або виконавчо-розпорядчої діяльності (наявність відповідних нормативних актів, планів перевезень, графіків руху транспортних засобів, дозволів на використання шляхів сполучення, ліцензування тощо).
3. Транспортні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін. Проте згода чи бажання другої сторони майже завжди є обов'язковою (крім випадків, передбачених законодавством - військові перевезення, перевезення у зв'язку з введенням у країні особливого стану, ліквідація наслідків стихійного лиха та ін.). Наявність згоди другої сторони відокремлює транспортні правовідносини від адміністративних.
4. Транспортні правовідносини виникають з приводу експлуатації транспортних засобів і шляхів сполучення, які виконують роль засобів виробництва, а відповідно і роль засобів праці робітників транспорту.
5. Предметом транспортних правовідносин завжди є діяльність з надання послуг. Як зазначає В. В. Луць, головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжно-го матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає у самому процесі надання послуги (Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності.-К.: Юрінком Інтер, 1999. - с.171)
Перераховані особливості транспортних правовідносин та їхня характеристика дають змогу зробити висновок про те, що не будь-які суспільні відносини входять до кола транспортно-правових. Деякі ознаки мають місце і в інших, наприклад, цивільно-правових відносинах. Лише наявність у правовідносинах сукупності всіх наведених вище ознак дає підстави вважати його транспортним.
Транспортні правовідносини можна поділити також за змістом на матеріальні і процесуальні, за формою - на короткі, термінові й довготермінові; за простором - на місцеві, регіональні та загальнодержавні; за правовою природою - на правомірні та протиправні.
Вертикальні транспортні правовідносини - це ВІДНОСИНИ субординаційного характеру. Вони виражають юридичну залежність однієї сторони від другої. Це взаємовідносини, які існують між органами виконавчої влади як, наприклад, відносини між Міністерством транспорту України і Державною адміністрацією залізничного транспорту (Укрзалізниця). Вони, як правило, виникають з приводу організації транспортного процесу, використання засобів перевезень і шляхів сполучень. Звичайно, вирішення цих питань не може здійснюватися без державного впливу в галузі транспорту. Стаття 3 Закону України "Про транспорт* закріплює головну мету і завдання державного управління в галузі транспорту:
своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення і виробництва в перевезеннях і потреб оборони України;
безпечне функціонування транспорту;
обмеження монополізму і розвиток конкуренції;
координація роботи різних видів транспорту;
ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;
охорона дозвілля від шкідливого впливу транспорту тощо. Тобто складається відповідна управлінська вертикаль, яка найбільш традиційна у транспортних відносинах, де всі структури майже наліввоєнізовані (спеціальні ранги, звання, знаки розрізнення, уніформа; чітка субординаційна побудова органів управління і т. ін.).
Горизонтальними транспортними правовідносинами визнаються відношення, в межах яких сторони відносно фактично і юридичне рівноправні. Це відносини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні один одного. Саме такі відносини при певному виключенні, виникають:
з договору про перевезення вантажів;
договору про буксирування;
договору про експлуатацію під'їзних колій, подачу та збирання вагонів;
договору про перевезення пасажирів і багажу;
договору про експедицію тощо.
Вони характеризуються:
наявністю однакового правового рівня сторін;
відсутністю будь-якої форми співпідпорядкованості;
відсутністю юридично-аладного волевиявлення одної сторони відносно другої.
Захист транспортних правовідносин здійснюється як в судовому, так і в адміністративному порядку. Судовий захист гарантується Конституцією України та іншими законами України шляхом не тільки оскарження протиправних дій посадових осіб, а й поданням позову стосовно предмета захисту. В адміністративному порядку розглядаються питання в основному щодо організації діяльності транспорту та забезпечення взаємодії різних видів транспорту.
| Зміст | далі |