ј “”јЋ№Ќ≤ ѕ–ќЅЋ≈ћ» ≤Ќ“≈√–ј÷≤…Ќќѓ ѕќЋ≤“» » ” –јѓЌ»

ѕострад¤нський розвиток, п≥дтримка ≥ гарантуванн¤ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ в ”крањн≥ Ї одн≥Їю з п≥двалин конституц≥йного ладу, найпр≥оритетн≥шим концептуальним напр¤мком розвитку державноњ пол≥тики, нац≥леноњ на ≥нтеграц≥ю у ™вропейський —оюз. “ака ≥нтеграц≥¤ маЇ витоками давн≥ геопол≥тичн≥ джерела ментального становленн¤ нац≥ональноњ украњнськоњ держави та державност≥, соц≥олог≥чно репрезентован≥ у конкретно-≥сторичних циклах соц≥альноњ активност≥ украњнськоњ правосв≥домост≥, створюючих њњ формальну спадкоЇмн≥сть, що маЇ конкретно-≥сторичну специф≥ку чинних норм ≥деолог≥чно опосередкованого законодавства вторинних суб'Їкт≥в (юридичних ос≥б) правосв≥домост≥. ѕроблеми ≥нтеграц≥њ ”крањни у ™вропу, що виникли здавна ¤к насл≥дки територ≥ального розгалуженн¤ давнього украњноментального Ївропейського населенн¤ до географ≥чних меж сучаноњ ”крањни з ™вропи, ¤ка була прав≥тчизною дл¤ сучасних украњнц≥в. ƒл¤ украњноментальних груп слов'¤нського населенн¤ в пон¤тт¤ прав≥тчизни, ¤к доведено у минулому р≥зними л≥тописц¤ми, сучасними ф≥лологами, ≥сториками ≥ л≥нгв≥стами ≥сторично включалас¤ така географ≥чна зона, ¤к —ереднЇ ѕодунав'¤. —аме цей рег≥он майже одностайно видаЇтьс¤ за прабатьк≥вщину вс≥х слов'¤н (у тому числ≥ й украњнц≥в) наипершими слов'¤нськими л≥тописц¤ми. «окрема, Ќесторов≥ вдалос¤ створити "неперевершену до сьогодн≥ за переконлив≥стю середньоподунайську концепц≥ю" [ƒив. 11, с. 191]. ” польськ≥й хрон≥ц≥ ƒлугоша ч≥тко зазначено, що —ереднЇ ѕодунав'¤ "першою ≥ давн≥шою батьк≥вщиною слов'¤н, мат≥р'ю њх ≥ живителькою була" [ƒив. 12, с. 19, 9-13]. “ому проблема ≥нтеграц≥њ у ™вропу Ї проблемою, перш за все, поверненн¤ у свою батьк≥вщину [ƒив. 8-12 ]. ¬ цьому в≥дношенн≥ важливим Ї розгл¤д тих суттЇвих чинник≥в, ¤к≥ ефективно допоможуть оптимально зд≥йснювати сучасн≥ украњнськ≥ ≥нтеграц≥йн≥ процеси ¤к типово правов≥ за њх парадигмальною природою. ѕитанн¤ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ ¤к ментально-правовоњ самоорган≥зац≥йн≥ саме й Ї такими, ¤к≥ вимагали здавна виробленн¤ суттЇвих ≥нтеграц≥йних чинник≥в Їднанн¤ з Ївропейським св≥том, що ≥снували здавна ¤к над≥йн≥, апробован≥ та вив≥рен≥ досв≥дом неформальн≥ зв'¤зки оф≥ц≥йних ос≥б украњнськоњ сп≥льноти за р≥зних ≥сторичних час≥в - над≥йн≥ атрибути можливого самодостатнього ≥снуванн¤ украњнськоњ державност≥ ≥ держави у зв'¤зку з тим, що за тривалих ≥сторичних час≥в процеси нац≥онального украњнського державотворенн¤ були складними, бурхливими, важкокерованими та пол≥фон≥чнозор≥Їнтованими. «а нашими проведеними досл≥дженн¤ми найб≥льш вагомими чинниками Ївропейськоњ ≥нтеграц≥њ й Ї саме процеси творенн¤ неформальних, ментально опосередкованих правових зв'¤зк≥в сучасноњ украњнськоњ держави, що мають джерелами стар≥ неформальн≥ в≥дносини з Ївропейським сп≥втовариством, побудован≥ на цив≥л≥зац≥йному досв≥д≥ минулого сп≥в≥снуванн¤ у св≥товому правовому пол≥ [ƒив. 16-18]. як структурн≥ за своњми правовими властивост¤ми, неформальн≥ правов≥ зв'¤зки спроможн≥ вибудувати нову Ївропейськоцентричну пол≥тику, правову систему та законодавчу практику, зрефлексовану за прикладами структурних функц≥й посттотал≥тарноњ неформальноњ спадкоЇмност≥ украњнськоњ правовоњ св≥домост≥, що виход¤ть з≥ старих, м≥цних традиц≥й украњнського м≥сцевого самовр¤дуванн¤ ¤к принцип≥в його сучасних трансформац≥й. «азначимо, що неформальну спадкоЇмн≥сть украњнськоњ правовоњ св≥домост≥ утворюють конкретно-≥сторичн≥ цикли соц≥альноњ активност≥ ментальних прав первинних суб'Їкт≥в (ф≥зичних ос≥б) правовоњ св≥домост≥ [ƒив. 14-18]. ¬ цьому в≥дношенн≥ виникаЇ гостра потреба методолог≥чно-правовоњ ≥дентиф≥кац≥њ конкретно-≥сторичного становленн¤ ментальних прав первинних суб'Їкт≥в украњнськоњ правосв≥домост≥ на приклад≥ ≥сторичного формуванн¤ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ - старого внутр≥шньотрансформац≥йного джерела наближенн¤ ”крањни до Ївропейських стандарт≥в, Ївропейського мисленн¤, Ївропейськоњ правосв≥домост≥ за функц≥¤ми первинних ≥ вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ ¤к функц≥¤ми њх ментальних та ≥деолог≥чних прав. ” нашому контекст≥ функц≥њ ментальних прав первинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥ - природних прав масових суб'Їкт≥в права (ф≥зичних ос≥б) - ≥дентиф≥кують м≥ру дистанц≥йноњ асиметр≥њ з ≥деолог≥чними правами вторинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥ - ступ≥нь соц≥альноњ реал≥зац≥њ природних прав первинних суб'Їкт≥в ¤к конституц≥йних, а функц≥њ ≥деолог≥чних прав вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ - межу функц≥й первинних у правовому пол≥ держави ¤к конституц≥йний обов'¤зок знову ж таки первинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥. ѕри цьому право розгл¤даЇмо ¤к ментальну форму правових структур, що визначаЇ польову конф≥гурац≥ю ≥нформац≥йноњ ментальноњ культури ¤к правовоњ, ¤ке маЇ, зазначен≥ вище, законодавч≥ меж≥ та функц≥ональну м≥ру впливу на зовн≥шн≥й соц≥ум, лег≥тимно деф≥н≥ц≥йований у державних кордонах ¤к конф≥гурац≥йних просторових форм правовоњ св≥домост≥, сп≥впадаючих з польовою конф≥гурац≥Їю ≥нформац≥йноњ ментальноњ культури ¤к правовоњ. «м≥стом же правовоњ св≥домост≥ Ї њњ функц≥њ, що визначаютьс¤ соц≥олог≥чно конкретно-≥сторичними циклами соц≥альноњ активност≥ спадкоЇмност≥ у правов≥й св≥домост≥ ¤к п≥дструктуро-п≥дсистеми спадкоЇмност≥ нац≥ональноњ етнотрадиц≥њ (= нац≥ональноњ самосв≥домост≥), ¤ку можемо просл≥дкувати за спадкоЇмн≥стю формуванн¤ украњнського м≥сцевого самовр¤дуванн¤ ¤к зм≥стом конкретно-≥сторичних цикл≥в соц≥альноњ активност≥ правовоњ св≥домост≥. ¬изначаЇмо у такий спос≥б за тотожн≥стю форми спадкоЇмност≥ в правов≥й св≥домост≥ ¤к њњ правовою структурою з≥ зм≥стом спадкоЇмност≥ творенн¤ украњнського м≥сцевого самовр¤дуванн¤ ¤к його праворефлексивною системою Їдн≥сть структурних функц≥й правовоњ св≥домост≥ та зм≥стовних функц≥й м≥сцевого самовр¤дуванн¤, а разом з цим форму правовоњ св≥дмост≥ ¤к зм≥ст функц≥й м≥сцевого самовр¤дуванн¤, форму правовоњ св≥домост≥ ¤к зм≥ст п≥знанн¤ засобами украњнського державотворенн¤ Ївропейських ц≥нностей ≥ традиц≥й (√. √егель, ѕ. Ќовгородцев, ≤. ≤льњн, ¬. ќ. „ефранов, ј. ј.  озловський та ≥н. ). “обто функц≥њ правовоњ св≥домост≥ мають конкретно-≥сторичну специф≥ку спадкоЇмност≥ функц≥й або формальноњ, ≥деолог≥чноњ, або неформальноњ, ментальноњ спадкоЇмност≥ правовоњ св≥домост≥, де останн¤ маЇ концептуальними детерм≥нантами конкретно-≥сторичний р≥вень правового усв≥домленн¤ ≥дењ права ¤к типово ментальноњ, що виходить з соц≥альних прав первинних суб"Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ ¤к онтолог≥чно, гносеолог≥чно та ≥сторично пр≥оритетних у св≥товому правотворенн≥. «азначимо також, що по вс≥й конф≥гурац≥йн≥й просторов≥й форм≥ правовоњ св≥домост≥ ¤к зм≥ст≥ творенн¤ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ не ≥снуЇ Їдиноњ р≥вном≥рноњ ментальноњ щ≥льност≥ ¤к засоб≥в, так ≥ структури м≥сцевого самовр¤дуванн¤ ¤к у системних (законодавчих), так й у структурних (правових) модел¤х конкретно-≥сторичних правових рефлекс≥й. як правило, у м≥стах р≥вень правовоњ св≥домост≥, ≥, ¤к правило, ментальноњ щ≥льност≥ засоб≥в творенн¤ ≥ структури м≥сцевого самовр¤дуванн¤ вище, а значить цикл соц≥альноњ активност≥ правовоњ св≥домост≥ вище. «агалом м≥ста ≥дентиф≥куЇмо ¤к центри активного ≥снуванн¤ та формуванн¤ правовоњ св≥домост≥ на р≥вн≥ сусп≥льства-держави.

Ѕезперечно, комплексне вир≥шенн¤ ц≥Їњ масштабноњ проблеми потребуЇ т≥сного поЇднанн¤ зусиль ¤к держави, так ≥ всього сусп≥льства, њх окремих ≥нститут≥в. ѕри цьому сл≥д не лише керуватис¤ наробками сучасноњ теор≥њ державного та мун≥ципального управл≥нн¤, творчо застосовувати ≥ноземний досв≥д, але й пост≥йно звертатис¤ до багатющоњ ≥сторичноњ спадщини украњнського народу, в житт≥ ¤кого самовр¤дн≥ традиц≥њ ¤к Ївропейськоцентричн≥ завжди в≥д≥гравали величезну роль [ƒив. 1, с. 86-87].

¬≥домо, що на багатьох етапах ≥сторичного розвитку ”крањни переб≥г под≥й був до краю неспри¤тливим дл¤ њњ державност≥. ¬ цих умовах, на в≥дм≥ну в≥д м≥цноњ нац≥ональноњ державност≥, процес функц≥онуванн¤ самовр¤дувальних ≥нститут≥в на украњнських земл¤х був безперервним, що спри¤ло певною м≥рою збереженню нац≥ональноњ самосв≥домост≥ (в≥тчизн¤ноњ етнотрадиц≥њ) украњнського народу. Ѕ≥льш того, органи самовр¤дуванн¤ ставали над≥йною основою в≥дродженн¤ украњнськоњ державност≥, начально, ¤к зв≥сно, побудованою на Ївропейських зразках традиц≥йно Ївропейського правового усв≥домленн¤ украњнськоњ реальност≥ .

«вичайно, не йдетьс¤ про сл≥пе, механ≥чне перенесенн¤ ≥сторичноњ, Ївропейськоцентричноњ, традиц≥йноправоусв≥домленоњ спадщини у сучасн≥сть. јле вивченн¤ в≥тчизн¤ного досв≥ду розв'¤занн¤ проблем взаЇмов≥дносин м≥ж державою ≥ м≥сцевим самовр¤дуванн¤м, залученн¤ р≥зних верств населенн¤ до участ≥ в ньому, визначенн¤ його компетенц≥њ, забезпеченн¤ матер≥альноњ основи тощо стане в нагод≥ сьогодн≥. ƒо реч≥, де¤к≥ досл≥дники вже звернули увагу на певн≥ ≥сторичн≥ аналог≥њ у вир≥шенн≥ названих проблем [ƒив. 7].

«важаючи на те, що самовр¤дуванн¤ - це тривале ¤вище у в≥тчизн¤н≥й ≥стор≥њ, ¤ке харктеризуЇ процес часо-просторового становленн¤ нац≥ональноњ правовоњ св≥домост≥ на ментальному п≥дгрунт≥ за впл≥в≥в р≥зних зовн≥шньопол≥тичних детерм≥нант ¤к головних, багато досл≥дник≥в под≥л¤ють цей процес його розвитку на певн≥ етапи. Ќайб≥льш вдалою, за нашою думкою, у¤вл¤Їтьс¤ ≥де¤ пер≥одизац≥¤, розроблена¤ ѕ. ћ. Ћюбченком, в основу ¤коњ покладено критер≥њ сп≥вв≥дношенн¤ самовр¤дуванн¤ з тими чи ≥ншими формами державност≥ на украњнських земл¤х, маючими у нашому контекст≥ джерела конкретно-≥сторичних цикл≥в соц≥альноњ активност≥ правосв≥домост≥ [ƒив. 3, с. 19]. ”раховуючи концептуальн≥ положенн¤ √. ‘. ¬. √егел¤, ѕ. ≤. Ќовгородцева, ≤. ј. ≤ьњна та ≥нших про форму правовоњ св≥домост≥ ¤к зм≥ст держави та державотворенн¤, вид≥л¤Їмо так≥ етапи ≥сторичного становленн¤ украњнського м≥сцевого самовр¤дуванн¤, ¤к≥ ми розгл¤даЇмо ¤к конкретно-≥сторичн≥ цикли (форми) становленн¤ украњнськоњ правовоњ св≥домост≥ - пер≥оди (зм≥сти) украњнського державотворенн¤:

1. ћ≥сцеве самовр¤дуванн¤ в  ињвський –ус≥ в пер≥од феодальноњ дробленост≥ - пер≥од дом≥нуванн¤ в≥тчизн¤ноњ украњнськоњ правосв≥домост≥ ;

2. ћ≥сцеве самовр¤дуванн¤ на украњнських земл¤х у склад≥ Ћитви та корол≥вства ѕольського - пер≥од пануванн¤ литовсько-польськоњ правосв≥домост≥;

3. ‘ункц≥онуванн¤ системи орган≥в мњсцевого самовр¤дуванн¤ на територ≥њ козацькоњ держави - √етьманщини - пер≥од дом≥нуванн¤ козацькоњ (украњнськоњ) правосв≥домост≥;

4. ћ≥сцеве самовр¤дуванн¤ в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ та јвстро-”горщин≥ - пер≥од перманентного дом≥нуванн¤ украњнськоњ правосв≥домост≥, пер≥од пануванн¤ рос≥йськоментальноњ та австроугорськоњ правосв≥домост≥;

5. ћ≥сцеве самовр¤дуванн¤ в ”крањн≥ в 1917 - 1920 рр. ≥ на зах≥дноукрањнських земл¤х у 1920 - 1930 рр. - пер≥од перманентного дом≥нуванн¤ украњнськоњ правовоњ св≥домост≥;

6. ћ≥сцеве самовр¤дуванн¤ в ”крањн≥ 1930-1990 рр. - пер≥од тотального пануванн¤ рос≥йськоментальноњ правосв≥домост≥;

7. —тановленн¤ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ в ”крањн≥ в 1990 - 2000 рр. - пер≥од домнуванн¤ украњнськоњ правосв≥домост≥.

Ќа наш погл¤д, наведену нами пер≥одизац≥ю можна дещо розширити, почавши з додержавного пер≥оду (пер≥оду родоплем≥нноњ та в≥йськовоњ демократ≥њ), бо, Ї п≥дстави полагати, саме тод≥ виникло вперше самовр¤дуванн¤ ¤к перша форма публ≥чноњ влади ≥ соц≥альний феномен. ¬ажливим Ї й також пер≥од рад¤нськоњ влади в ”крањн≥. ™ п≥дстави вважати, що, незважаючи на тотальне одержавленн¤ сусп≥льного житт¤, окрем≥, соц≥олог≥чно ст≥йк≥, елементи м≥сцевого самовр¤дуванн¤ досить активно д≥¤ли ≥ в цей час.

Ќа зазначених етапах розвитку самовр¤дуванн¤ ¤к циклах нац≥ональноњ активност≥ правовоњ св≥домост≥ на украњнських земл¤ виникали р≥зн≥ його модел≥, що мали свою систему, суб'Їктно-об'Їктивний склад, спос≥б формуванн¤, компетенц≥ю, в≥дносини з державою ¤к соц≥альн≥ комун≥кац≥њ м≥ж первинними ≥ вторинними суб'Їктами правосв≥домост≥.

√либок≥ витоки традиц≥й самовр¤дност≥ украњнц≥в ¤к першоджерел спадкоЇмност≥ в правов≥й св≥домост≥ сл≥д шукати ще з зародженн¤ сх≥днослов'¤нськоњ державност≥. як в≥домо, безпосередн≥ми предками украњнського народу були племена ант≥в та склавин≥в. ’арактеризуючи громадську та пол≥тичну орган≥зац≥ю цих племен, що склалас¤ у ≤≤ - IV ст. н. е., стародавн≥ ≥сторики п≥дкреслювали њњ "народоправний" характер. “ак, в≥зант≥йський досл≥дник VI ст. н. е. ѕрокоп≥й  есар≥йськи писав, що склавинами та антами не править хтось один, здавна управл¤Ї ними народне з≥бранн¤, ≥ вс≥ справи, добр≥ чи лих≥, вони вир≥шують сп≥льно [ƒив. 2, с. 15 - 16].

—истема влади та управл≥нн¤ в цей пер≥од була досить прим≥тивна, њњ можна визначити ¤к систему типово автохтонноњ самоорган≥зац≥њ давн≥х слов'¤н, що формувалась за законом≥рност¤ми синергетики, синергетичного правоусв≥домленого св≥тосприйн¤тт¤, ц≥лепокладаюч≥ њњ векторн≥ розвитков≥ напр¤мки майбутн≥х трансформац≥й ¤к ≥сторично традиц≥йн≥, дом≥нантн≥ та пр≥оритетн≥, у своњй ≥дейно-св≥тогл¤дн≥й основ≥ ¤к д е в ≥ а н т н ≥, створившими ст≥йкий принцип дев≥антного розвитку украњнського права ¤к дом≥нантний. ƒом≥нантн≥сть принципу дев≥антного розвитку украњнського права додатково по¤снюЇтьс¤ тривалою в≥дсутн≥стю украњнськоњ держави, п≥зн≥м з'¤вленн¤м украњнськоњ держави у св≥т≥ ¤к спражнього пол≥тико-правового феномена, р≥знобарвним (р≥зноджерельним, пол≥векторним) впливом на формуванн¤ украњнськоњ нац≥ональноњ держави багатьох зовн≥шн≥х чинник≥в, ¤к≥ тривало стримували нест≥йкий ≥сторичний розвиток нац≥ональноњ украњнськоњ держави, побудованоњ на нест≥йких, синергетичних традиц≥¤х украњнського м≥сцевого самовр¤дувнн¤, в≥дсутн≥стю ст≥йкоњ Їдиновекторноњ внутр≥шньоњ ≥ зовн≥шньоњ пол≥тики, ¤к з'¤вилась вперше за всю украњнську ≥стор≥ю у незалежн≥й украњнськ≥й держав≥, ¤к в≥домо, нещодавно.

ќргани влади та управл≥нн¤, ¤к≥ уособлювались родоплем≥нними зборами, радою стар≥йшин, в≥йськовим ватажком-кн¤зем, на той час ще не вид≥л¤лис¤ ≥ загалу не сто¤ли над людською сп≥льнотою. јвторитет влади базувавс¤ на звича¤х ≥ традиц≥¤х, ¤к≥ сформувались за довгий пер≥од перв≥снообщинного ≥снуванн¤ давн≥х слов'¤н. —увор≥ умови перв≥сного сп≥вжитт¤ наших предк≥в вимагали, п≥д загрозою загибел≥, неухильного дотриманн¤ правил сп≥льного проживанн¤, виробленн¤ сп≥льноњ вол≥ та р≥шень, сп≥льних д≥й.

ѕ≥зн≥ше, в VI - IX ст, у сх≥дних слов'¤н в≥дбувс¤ з в≥домих причин розпад перв≥снообщинного ладу ≥ поступовий перех≥д до соц≥ально диференц≥йованого класового сусп≥льства. ” цей пер≥од використовувалась перех≥дна або дев≥антна форма управл≥нн¤ сусп≥льними справами - так звана в≥йськова демократ≥¤, ¤ка включала в себе ¤к властив≥ сусп≥льному самовр¤дуванн≥ недержавн≥ риси, так ≥ елементи справжньоњ державност≥. √овор¤чи про м≥сце ≥ роль перех≥дних форм державного украњнського управл≥нн¤ дл¤ формуванн¤ ст≥йкоњ марг≥нальноњ модели украњнського м≥сцевого самовр¤дуванн¤ ¤к традиц≥йно типового, зазначаЇмо, що на в≥дм≥ну Ївропейських традиц≥йних сусп≥льств та держав, в украњнському державотворенн≥ дев≥антн≥, марг≥нальн≥ або перех≥дн≥ модел≥ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ в украњнськ≥й ≥стор≥њ д о м ≥ н у в а л и, котр≥ з часом визначили в≥дпов≥дну марг≥нальну (перх≥дну) украњнську правову св≥дом≥сть теж ¤к дом≥нантну, за нашим контекстом - дев≥антну.

« одного боку, надал≥ збиралис¤ народн≥ збори, ¤к≥ вир≥шували найважлив≥ш≥ проблеми роду або племен≥ та в ¤ких брали участь ус≥ доросл≥ чоловики. «бирались також ≥ ради стар≥йшини - найповажн≥ших та наймудр≥ших представник≥в роду чи племен≥. јле, з ≥ншого боку, народн≥ збори, у нашому контекст≥ первинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥ (ф≥зичних ос≥б) поступово перетворювались на збори воњн≥в, головною функц≥Їю ¤ких було обранн¤ в≥йськового ватажка та створенн¤ ополченн¤ на пер≥од в≥йськових поход≥в або захисту в≥д войовничих наб≥г≥в.

Ѕ≥льш того, в≥йськов≥ ватажки-кн¤з≥ поступово витискували на задн≥й план стар≥йшин, спираючись на в≥ддану њм особисто ≥ спа¤ну в≥йськовими та майновими ≥нтересами дружину, члени ¤коњ займалис¤ в≥йськовою справою на пост≥йн≥й основ≥. ÷е були перш≥ спроби несанкц≥онованого перетворенн¤ первинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥ у вторинн≥, а разом з цим ≥ функц≥й правовоњ св≥домост≥ у функц≥њ законосв≥домост≥.

¬плив кн¤з≥в в умовах майнового та соц≥ального розшаруванн¤ сх≥дних слов'¤н пост≥йно зростав ≥ до них зверталис¤ за розсудом ≥ захистом; спираючись на силу, вони встановлювали данину на своЇ ≥ дружини утриманн¤. ѓх влада стала спадковою, при прийн¤тт≥ р≥шень њм не були потр≥бн≥ збори ≥ стар≥йшини, бо рада з верх≥вкою дружини ≥ плем≥нною знаттю залежала вже в≥д них. ÷ей пер≥од Ї пер≥одом формуванн¤ типово вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ ¤к дом≥нантних у марг≥нальному сусп≥льно-державному бутт≥.

¬лада в≥дд≥л¤лась в≥д народу, ≥ в≥йськова демократ≥¤ переростала ≥з самовр¤дних форм у в≥йськово-≥Їрарх≥чне правл≥нн¤ - кн¤з≥вство - найпрост≥шу форму державност≥ у сх≥дних слов'¤н, з тотал≥зованим пр≥оритетом вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ (юридичних ос≥б). ” результат≥ цей процес призв≥в до виникненн¤ держави вс≥х сх≥дних слов'¤н  ињвськоњ –ус≥ [ƒив. 1, с. 33-34] - першого вторинного украњноментального квазисуб'Їкта правовоњ св≥домост≥.

« утвердженн¤м державност≥ м≥сцеве самовр¤дуванн¤, ¤к зас≥б вир≥шенн¤ сусп≥льно значущих справ у сх≥дних слов'¤н, не затихаЇ. ¬оно набуваЇ ≥нших форм ≥ зд≥йснюЇтьс¤ на ≥нш≥й основ≥ [ƒив. 4, с. 45].

—права в тому, що на –ус≥ громада досить рано переросла з родинного об'Їднанн¤ в добров≥льно-сус≥дську сп≥льноту самост≥йних хаз¤њв. ¬иникли верви - територ≥альна сел¤нська община з такими рисами внутр≥шн≥х взаЇмов≥дносин, ¤к кругова порука, сп≥льна в≥дпов≥дальн≥сть за повинност≥ на користь феодал≥в або держави тощо. ћета ≥снуванн¤ верв≥ - п≥дтримка та захист своњх член≥в шл¤хом виробничоњ та соц≥альноњ взаЇмодопомоги, представництво њх ≥нтерес≥в у в≥дносинах ≥з кн¤жою або панською адм≥н≥страц≥Їю, ≥ншими общинами, забезпеченн¤ внутр≥шнього пор¤дку та спокою [ƒив 5-8].

ƒ≥¤ли верви уже не т≥льки ≥ не ст≥льки за природним, звичаЇвим правом, а за повноваженн¤ми ≥ в межах, ¤к≥ визначала давньоруська держава. «а –уською ѕравдою - головним правовим джерелом  ињвськоњ –ус≥ - верв розгл¤даЇтьс¤ ¤к Їдина юридично в≥дпов≥дальна суп≥льна одиниц¤, що над≥лена адм≥н≥стративно-судовою самост≥йн≥стю в галуз≥ внутр≥шнього самовр¤дуванн¤ - перший, в≥тчизн¤ний, нац≥ональний, законодавчо лег≥тим≥зований вторинний суб'Їкт (юридична особа) правовоњ св≥домост≥. як самовр¤дний Їдиний колектив (юридична особа) верв визнавалас¤ кн¤з≥вською адм≥н≥страц≥Їю ≥ була включена в систему адм≥н≥стративно-судового управл≥нн¤, бо вир≥шувала не т≥льки власн≥ внутр≥шн≥ проблеми (наприклад, перероспод≥л земл≥, ¤ка була колективною власн≥стю громад¤н), а й була в≥дпов≥дальна за виконанн¤ суто державних функц≥й - зб≥р податк≥в ≥з сел¤н, забезпеченн¤ громадського спокою ≥ безпеки на своњй територ≥њ, зд≥йсненн¤ суду, комплектуванн¤ ополченн¤, тобто зайн¤ла у систем≥ ранньофеодальноњ держави п≥дпор¤дковане м≥сце. Ќе забудемо цей факт: верва працювала безпосередньо на украњноментальне сусп≥льство-державу.

ѕро поступове перетворенн¤ орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤ (¤к колективу ф≥зичних ос≥б) у державн≥ (юридичну особу) св≥дчить ≥ такий факт. ” с≥льських ≥ м≥сцевих поселенн¤х ще з додержавних час≥в з метою зд≥йсненн¤ самовр¤дних функц≥й обирали дес¤цьк≥, соцьк≥ та тис¤цьк≥, залежно в≥д того, ск≥льки певна громада виставл¤ла воњн≥в до ополченн¤. ѕереобираючи на себе адм≥н≥стратив≥ владу, кн¤з≥ почали призначати м≥сцевих ур¤довц≥в спочатку за погодженн¤м ≥з громадою, а пот≥м - на св≥й розсуд ¤к своњх представник≥в. ѕодв≥йного характеру набув в умовах ранньофеодальноњ монарх≥њ й так≥й ≥нститут пр¤мого народоправства, ¤к в≥че. як органи самовр¤дуванн¤ в≥ча беруть св≥й початок ≥з плем≥нних сходок давн≥х слов'¤н. ѕоступо вони перетворились на збори, в ¤ких брали участь в≥льн≥ доросл≥ жител≥ м≥ста чолов≥чоњ стат≥. Ќа ранньому етап≥ розвитку сх≥днослов'¤нськоњ державност≥ в≥че могло зд≥йснювати суд або перебирати на себе функц≥њ забезпеченн¤ адм≥н≥стративного пор¤дку, особливо в передм≥ст¤х. ¬≥че ≥нколи добивалос¤ зам≥ни посадник≥в, т≥ун≥в та ≥нших кн¤жих ур¤довц≥в.

ѕоступово особливоњ ваги набули р≥шенн¤ в≥ча жител≥в м≥ста, ¤ке було центром кн¤з≥вства - центром формуванн¤ правовоњ св≥домост≥. ¬оно вир≥шувало справи, що стосувалис¤ не лише м≥ста, але й усього кн¤з≥вства: в≥йни ≥ миру, орган≥зац≥њ походу за участю ополченн¤, поваленн¤ та обранн¤ кн¤з¤, укладенн¤ з ним р¤ду (договору обранн¤ або усуненн¤ представник≥в адм≥н≥стративного, судового та в≥йськового управл≥нь. –≥шенн¤ в≥ча були тепер обов'¤зковими дл¤ вс≥х жител≥в не лише м≥ста, але й округи, оск≥льки в ньому брали участь кн¤зь ≥ бо¤ри, ¤к≥ все в б≥льшост≥ випадк≥в скликали в≥че та визначали њх зм≥ст. “обто в≥че поступово набуло рис вищого органу державноњ влади ¤к типово юридична особа з в≥дособленим апаратом управл≥нн¤, що ≥снував за рахунок масових первинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ ¤к ф≥зичних ос≥б.

ѕ≥дкреслюЇмо, ознаки, що виокремлюють традиц≥йне становленн¤ украњнського м≥сцевого самовр¤дуванн¤ - типово характеризують початок синергетичного процесу Ївропейськоцентричного творенн¤ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ у  ињвськ≥й –ус≥ ¤к продовженн¤ давнього процесу загальноцив≥л≥зованого структуруванн¤ украњноментальних ≥нтегративних ц≥нностей, опосередкованих вимогами Ївропейського розвитку у конкретно-≥сторичних циклах украњнськоњ правовоњ ментальност≥ та лег≥тим≥зованих у циклах (формах) становленн¤ украњнськоњ правовоњ св≥домост≥ - зм≥стах украњнського державотворенн¤, наведеними нами вище. ≤нтегруванн¤ украњнськоњ державност≥ та держави у правове поле св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ йшло напр¤мками включенн¤ економ≥чного, пол≥тичного, м≥жнародного руху украњнського сусп≥льства та держави у европейськ≥ правов≥ економ≥ко-пол≥тичн≥ трансформац≥њ та традиц≥њ, ¤к≥ сприймались передовими, найвищими, бажанами, за зразками тих досв≥дних зм≥ст≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤, що окреслювались формами правового усв≥домленн¤ Ївропейських ц≥нностей, реал≥зованих у функц≥¤х м≥сцевого самовр¤дуванн¤ ¤к функц≥¤х правового усв≥домленн¤ у законодавчих актах вторинних первинними суб'Їктами правосв≥домост≥ украњноф≥льського зм≥сту цих ц≥нностей.

ќкремо наголошуЇмо на значенн≥ найдавн≥ш≥х чорноморських м≥ст - центр≥в активноњ давньогрецькоњ та Ївроаз≥йськоњ правовоњ культури, науки, Ївропейськоњ цив≥л≥зац≥њ, ¤к≥, ¤к одни з перших, в давн≥й украњнськ≥й д≥йсност≥ внесли вагомий внесок у зовн≥шне оцив≥л≥зовуванн¤ украњнських земель, формуванн¤ Ївропейськоцентричноњ украњнськоњ правовоњ св≥домост≥.

’арктеризуючи дал≥ процес ≥сторичного творенн¤ украњнського м≥сцевого самовр¤дуванн¤, зазначимо, що з≥ зм≥цненн¤м кн¤жоњ влади в  ињвськ≥й –ус≥ в ц≥лому, а п≥сл¤ њњ розпаду - в окремих кн¤з≥вствах значенн¤ в≥ча у вир≥шенн≥ державних справ поступово зменшуЇтьс¤. ќстанн≥ згадки про в≥че √алицькому кн¤з≥вств≥, скликане самим народом, належать до 1146 р. ¬еликий кн¤зь ƒанило √алицький останн≥й раз скликав в≥че в 1232 р. перд в≥йськовим походом [ƒив. 8, с. «≤].

”крањнськ≥ кн¤з≥, виход¤чи з державних ≥нтерес≥в, ≥нтегрованих за зразками Ївропейських у тод≥шне св≥тове сп≥втовариство, не знишували повн≥стю самовр¤дуванн¤, спри¤ючи виникненню нових його форм. ўе в √алицько-¬олинськ≥й держав≥ зрозум≥ли роль м≥ста в розвитку торг≥вл≥ промисловост≥, в≥дтак, ≥ у зб≥льшенн≥ джерел дл¤ надходжень до кн¤з≥вськоњ скарбниц≥, а також у формуванн≥ Їдиной сусп≥льноњ думки за цих час≥в ¤к руб≥жного, за нашим контекстом першоджерела украњнськоњ правовоњ св≥домост≥ ¤к типовоњ п≥дструктуро-п≥дсистеми Ївропейськоњ м≥ськоњ правовоњ св≥домост≥.

« ц≥Їю метою почали шукати виходу в заселенн≥ м≥ст чужоземними колон≥стами, переважно н≥мц¤ми.  н¤зь ƒанило √алицький та його наступники забезпечили н≥мецьким колон≥стам прив≥лењ користуватис¤ власним, так званим н≥мецьким, або магдебурзьким правом, що засв≥дчить дал≥ його рац≥ональний пр≥оритет над в≥тчизн¤ним слов'¤номентальним правом. …ого суть пол¤гала у зв≥льненн≥ м≥ського населенн¤ в≥д юрисдикц≥њ ур¤довоњ адм≥н≥страц≥њ й наданн≥ наданн≥ м≥сту самоуправи на корпоративн≥й основ≥. « переходом украњнських земель п≥д владу ѕольщ≥ ≥ Ћитви магдебурзьке право надавали своњми грамотами за певний грошовий внесок у державну казну польськ≥ корол≥ або велик≥ кн¤з≥ Ћитовськ≥.

—початку магдебург≥¤ стосувалас¤ т≥льки н≥мецькоњ людност≥ м≥ст, але згодом поширилась на все населенн¤. Ќа територ≥њ √аличини магдебурзьким правом вр¤довувалось близько 400 населених пункт≥в, у —х≥дн≥й та ÷ентральн≥й ”крањн≥ - понад 20. ћ≥щанство переводилось в окремий сусп≥льний стан, ¤кий мав своњ органи самовр¤дуванн¤ “аким органом у великих м≥стах була м≥ська рада (маг≥страт), що, ¤к правило, складалас¤ з в≥йта (очолював маг≥страт), його пом≥чник≥в (бурм≥стр≥в) ≥ двох колег≥й - ради, члени ¤коњ звалис¤ райц¤ми, радниками або ратманами, й лави (лавники, зас≥дател≥), ¤ких обирало м≥щанське ленн¤. ≤нод≥ в≥йт призначавс¤ державою або панською владою. «вернемо на це теж нашу увагу.

ћаг≥страт керував справами м≥ськоњ адм≥н≥страц≥њ, суду, господарства, ф≥нанс≥в, пол≥ц≥њ тощо. —удова компетенц≥¤ належала ≥ до ради, ≥ до лави, хоча њх розмежуванн¤ було не завжди виразним. јле, ¤к правило, лава виступала ¤к судова колег≥¤, насамперед у крим≥нальних справах, а також у цив≥льних, а рада - ¤к колег≥¤ у справах адм≥н≥стративних та складних цив≥льних.

”стр≥й украњнських м≥ст за польсько-литовськоњ доби не був однаковим. ƒе¤к≥ м≥ста мали повне магдебурзьке право, тобто формували м≥ськ≥ представницьк≥ органи влади - маг≥страти, мали податковий ≥ судов≥ ≥мун≥тет, право власност≥ на землю, п≥льги в розвитков≥ ремесла ≥ торг≥вл≥, право на орган≥зац≥ю рем≥сничих цех≥в ≥ проведенн¤ ¤рмарк≥в. “ам м≥стами були Ћьв≥в,  ињв,  ам'¤нець - активн≥ центри формуванн¤ нац≥ональноњ украњнськоњ самосв≥домост≥, генерували ≥сторичне розум≥нн¤ украњнськоњ ≥дењ права ¤к п≥дструктуро-п≥дсистеми нац≥ональноњ та св≥товоњ.

Ќайчаст≥ше д≥¤ло обмежене магдебурзьке право: до складу маг≥страту не мали права входити православн≥, була в≥дсутн¤ власн≥сть м≥ськоњ громади на землю, вона багато в чому залежала в≥д корол≥вськоњ влади та магнат≥в, за жител¤ми збер≥галос¤ багато натуральних та ≥нших повинностей.

ƒжерелами магдебурзького права ¤к типово Ївропейського, формуючого типово Ївропейськоукрањнську правову св≥дом≥сть на украњнських земл¤х були санкц≥онован≥ королем та великими кн¤з¤ми (тобто державою - юридичною особою) законодавч≥ зб≥рники польською мовою, перекладен≥ з н≥мецькоњ та латини польськими правниками, в ¤ких визначалис¤ пор¤док вибор≥в ≥ функц≥њ орган≥в м≥ського самовр¤дуванн¤, права купц≥в, м≥щан та рем≥сник≥в, р≥зн≥ важлив≥ питанн¤ крим≥нального цив≥льного та процесуального права. “акий ≥сторичний факт не може не св≥дчити про зб≥льшенн¤ тенденц≥й державниц≥ьких зусиль до творенн¤ в≥тчизн¤них Ївропейськоцентричних правових традиц≥й, европейськоцентричноњ украњнськоњ правосв≥домост≥, певною м≥рою законодавчо опосередкованоњ у Ївропейське правове поле.

ћ≥ське самовр¤дуванн¤ на украњнських земл¤х у склад≥ польсько-литовськоњ феодальноњ держави в≥д≥гравало допом≥жну роль, бо дозвол¤ло влад≥ одержувати податки й отримувати послуги в≥д м≥ст (так≥. ¤к сторожова служба, буд≥вництво укр≥плень) без витрат на утриманн¤ чиссльного апарату державних ур¤довц≥в.

—л≥д зазначити, що ѕере¤славською угодою 1654 р. украњнським м≥стам, ¤к≥ мали магдебурзьке право, було гарантоване його збереженн¤. Ѕ≥льш того, царська та гетьманська влада надали це право ще дек≥льком м≥стам ”крањни. јле у зв'¤зку з л≥кв≥дац≥Їю автоном≥њ ”крањни в юнц≥ ’”Ў - на початку XIX ст. самоуправа м≥ст почала занепадати [ƒив. 5, с. 210 - 211].

”н≥кальним ¤вищем не т≥льки у в≥тчизн¤н≥й, але й у св≥тов≥й ≥стор≥њ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ була козаччина, ¤ка зародилась ≥ розвинулась орган≥чно, ¤к результат особливих умов украњнського житт¤ XV - XIX ст. „исленна козацька маса мала власний, незалежний в≥д контролю ≥ втручанн¤ польськоњ корол≥вськоњ влади осередок - «апор≥зьку —≥ч.

“ерм≥н "«апор≥зька —≥ч" вживавс¤ у двох значенн¤х: а) на означенн¤ територ≥њ в понизз≥ ƒн≥пра ≥ за його порогами, що була повн≥стю п≥дконтрольна козакам ≥ заселена т≥льки козаками (лише в XVIII ст. поруч з козаками мешкав невелик≥й в≥дсоток сел¤н); б) на означенн¤ своЇр≥дноњ громадсько-пол≥тичноњ та в≥йськовоњ орган≥зац≥њ украњнського козацтва.

ƒехто з досл≥дник≥в вважаЇ «апор≥зьку —≥ч державним утворенн¤м - особливою, демократичною козацькою республ≥кою [ƒив. 8, с. 52]. ƒ≥йсно, свого часу  . ћаркс назвав њњ "христи¤нською козацькою республ≥кою" јле, на нашу думку, ћаркс мав на уваз≥, перш за все, на в≥дм≥ну в≥д абсолютних монарх≥й ™вропи того часу, народоправний, самовр¤дний характер козацькоњ орган≥зац≥њ (res publicum - у переклад≥ - справа народна)

ѕубл≥чна влада на —≥ч≥ не була в≥дд≥лена в≥д козацькоњ маси. ¬≥дмовл¤ючись визнавати авторитет будь-¤кого правител¤, запорожц≥ зд≥йснювали самовр¤дуванн¤ зг≥дно з тими звича¤ми ≥ традиц≥¤ми, що формувалис¤ прот¤гом покол≥нь, але на певн≥й украњнськ≥й територ≥њ. ”с≥ мали р≥вн≥ права й могли брати участь у доcить бурхливих радах, в ¤ких част≥ше перемагала сторона, що найголосн≥ше кричала [ƒив. 5, с. 10«].

—аме так≥ ради, ¤к органи пр¤мого народоправства, у робот≥ ¤ких беруть участь ус≥ охоч≥ члени сп≥льноти, ≥ Ї одн≥Їю з основних ознак традиц≥йних самовр¤дних структур ¤к пол≥тично самодостатн≥х. ¬ерховним органом влади на —≥ч≥ була в≥йськова рада (коло) та кур≥нн≥ сходи. Ќа них обиралис¤, в≥дпов≥дно, кошов≥ та кур≥нн≥ отамани, кошова ≥ кур≥нна старшина, вир≥шувалис¤ важлив≥ пол≥тичн≥, в≥йськов≥ та господарськ≥ питанн¤. ¬≥йськова рада та кур≥нн≥ сходи мали також судов≥ функц≥њ, хоча судити мали право також кошовий отаман ≥ в≥йськовий судд¤. ƒо реч≥, козацька старшина лише в пер≥од воЇнних поход≥в користувалась абсолютною владою, включаючи право застосуванн¤ смертноњ кари. јле в мирний час влада старшин була обмеженою.

¬≥дстоюючи самовр¤дн≥ традиц≥њ свого устрою, козаки говорили: "¬олю маЇмо за найц≥нн≥шу р≥ч, тому що бачимо - рибам, птиц¤м, а тажож зв≥р¤м ≥ вс¤кому створенню Ї вона мила". «апорожц≥ негативно ставилис¤ до вс≥л¤ких писаних закон≥в, що могли порушити њхню в≥льн≥сть, обмежити њх свободу.

” той же час елементи адм≥н≥стративно-територ≥ального в≥йськового устрою «апор≥зькоњ —≥ч≥ стали зародком украњнськоњ державност≥ на новому ≥сторичному щабл≥ розвитку, ¤ка виникла у визвольн≥й в≥йн≥ украњнського народу 1648 - 1654 рр. п≥д проводом Ѕ. ’мельницького.

«апор≥зька —≥ч, ¤к ≥ станова автоном≥¤ реЇстрових та городових козак≥в, а також самовр¤дуванн¤ украњнських м≥ст за магдебурзьким правом були скасован≥ рос≥йським царатом наприк≥нц≥ XVIII - початку XIX ст. ¤к сусп≥льн≥ ¤вища, що входили в гостре протир≥чч¤ з його абсолютистською природою.

” той же час, царський ур¤д стикнувс¤ з проблемою налагодженн¤ ефективного м≥сцевого управл≥нн¤, дл¤ вир≥шенн¤ ¤коњ в нього не було ан≥ кошт≥в, ан≥ кадр≥в чиновництва. “ому в≥н був вимушений знову зад≥¤ти потенц≥ал м≥сцевого самовр¤дуванн¤.

Ќа сел≥ ¤к оп≥р ур¤дов≥й адм≥н≥страц≥њ використовувались органи волосного та сел¤нського самовр¤дуванн¤. ¬олосн≥ старшини, писар≥ та с≥льськ≥ старости утримувались за рахунок сел¤н, але були безпосередньо пров≥дниками державноњ влади. ƒумаЇмо такий юридичний факт св≥дчить про початок масовим тотал≥тарним д≥¤м –ос≥йськ≥й ≤мпер≥њ, ¤к≥ переутворювали типово ментальну украњнську правову св≥дом≥сть на тотальну, ≥деолог≥чно структуровану рос≥йськоментальну законосв≥дом≥сть. √оловним завданн¤м волосних та с≥льських адм≥н≥страц≥й було забезпечити надходженн¤ до рос≥йськоњ державноњ скарбниц≥ численних податк≥в, накладених на сел¤н (казенних, земських, с≥льських, страхових тощо). ” м≥стах аналог≥чн≥ функц≥њ виконували органи станового м≥сцевого самовр¤дуванн¤ - м≥ськ≥ думи.

Ќеобх≥дн≥сть подоланн¤ всеохопноњ соц≥ально-економ≥чноњ та пол≥тичноњ кризи, в ¤к≥й опинилас¤ –ос≥йська ≥мпер≥¤ в середин≥ XIX ст., вимагала в≥д царату негайного вдосконаленн¤ ≥мперського устрою, у тому числ≥ й м≥сцевого управл≥нн¤.

ќдним з нетрадиц≥йних заход≥в ур¤ду в цьому напр¤мку стала земська реформа. «г≥дно з ѕоложенн¤м про губернськ≥ та пов≥тов≥ земськ≥ установи в≥д 1 с≥чн¤ 1864 р. в де¤ких рег≥онах –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ (у т. ч. у п≥вденних та л≥вобережних губерн≥¤х ”крањни) було утворено на засадах м≥сцевого самовр¤дуванн¤ так зван≥ земства.

«а ѕоложенн¤м земства складалис¤ з пов≥тових та губернських зсмських збор≥в та њх виконавчих орган≥в - земських управ.

ѕов≥тов≥ земськ≥ збори складалис¤ з гласних, ¤к≥ обиралис¤ на три роки зборами виборц≥в за трьома окремими кур≥¤ми: на з'њзд≥ землевласник≥в пов≥ту, зборах м≥ських власник≥в ≥ волосних сходах сел¤н. √ласн≥, ¤ких було обрано на пов≥тових земських зборах, утворювали губернськ≥ збори. ѕов≥тов≥ й губернськ≥ збори обирали своњ виконавч≥ органи - земськ≥ управи. ƒо компетенц≥њ земств входило вир≥шенн¤ багатьох питань м≥сцевого житт¤: буд≥вництво та утриманн¤ шк≥л, л≥карень, богоугодних заклад≥в, наданн¤ агроном≥чноњ допомоги, налагодженн¤ поштового зв'¤зку, зб≥р та поданн¤ до державних орган≥в статистичних матер≥ал≥в, утриманн¤ м≥сцевих дор≥г, забезпеченн¤ населенн¤ продовольством за випадку голоду тощо. ¬они також могли розпод≥лити над≥слан≥ на м≥сцев≥ потреби державн≥ бюджетн≥ кошти. ƒл¤ формуванн¤ цих потреб ≥ на утриманн¤ виконавчих орган≥в земства мали право обкладати населенн¤ земськими податками. јле додамо, податками дл¤ –ос≥йськ≥й ≤мпер≥њ.

“≥сно пов'¤заною за своњми завданн¤ми та зм≥стом ≥з земською була м≥ська реформа 1870 р. ” м≥стах створювались виборн≥ м≥ськ≥ думи. ¬ибори в≥дбувалис¤ за трьома кур≥¤ми, до ¤ких город¤ни чолов≥чоњ стат≥ зараховувались залежно в≥д розм≥ру сплачуваних податк≥в.  ожна з кур≥й обирала третину м≥ських гласних.

ƒума обирала на чотири роки виконавчий орган м≥ську управу та њњ голову. ƒо компетенц≥њ м≥ськоњ управи входило благоустр≥й м≥ста та його сан≥тарний етан, сприй¤нн¤ розвитков≥ м≥сцевоњ промисловост≥, торг≥вл≥, ≥нш≥ господарч≥ питанн¤.

—л≥д зазначити, що органи земського та м≥ського самовр¤дуванн¤ пос≥дали специф≥чне м≥сце в м≥сцевому управл≥нн≥. «давалос¤, що, не вход¤чи до системи орган≥в державноњ влади та управл≥нн¤, базуючись на виборних засадах, маючи визначену компетенц≥ю ≥ певну ф≥нансову основу, вони користуютьс¤ орган≥зац≥йно-правовою автоном≥Їю щодо держави. јле в д≥йсност≥ ц≥ представницьк≥ установи знаходились п≥д пильним ≥ жорстким контролем з боку рос≥йськоцентричних державних орган≥в. “ак, склад м≥ськоњ управи губернського м≥ста та њњ голову затверджував рос≥йський м≥н≥стр внутр≥шн≥х справ, в шших м≥стах - губернатори. ÷≥ висок≥ посадов≥ особи державноњ влади часто втручалис¤ в повс¤кденну д≥¤льн≥сть м≥ських дум.

ќрганам м≥ського та с≥льського самовр¤дуванн¤ було заборонено утворювати будь-¤к≥ сп≥лки, об'Їднанн¤ дек≥лькох земств чи дум або проводити сп≥льну д≥¤льн≥сть. ƒержавна влада жорстко в≥дстоювала принцип вертикального п≥дпор¤дкуванн¤ орган≥в самовр¤дуванн¤, ≥ цей тиск внасл≥док контррсформи 80 - 90-х рр. XIX ст. т≥льки посиливс¤.

“ак≥ заходи дозволили царському ур¤дов≥ перекласти на м≥сцеве самовр¤дуванн¤ значну частину обт¤жливих дл¤ центральноњ влади витрат, а також багато справ загально≥мперського зм≥сту, ¤к≥ пр¤мо не належали до м≥сцевих потреб (витрати на утриманн¤ пол≥ц≥њ, в'¤зниць, обслуговуванн¤ в≥йська тощо).

јналог≥чним був стан м≥сцевого самовр¤дуанн¤ иа зах≥дноукрањнських земл¤х, ¤к≥ на той час перебували у склад≥ јвстро-”горщини та –умуни. —проби повною м≥рою розгорнути м≥сцеве самовр¤дуванн¤ в подальшому були т≥сно пов'¤зан≥ з намаганн¤ми в≥дновити украњнську державн≥сть. “ак, наприклад, ћ. √рушевський нац≥лював зусилл¤ ÷ентральноњ –ади на створена такоњ системи державноњ влади в ”крањни, ¤ка б спиралас¤ на широк≥ засади традиц≥йного нац≥онального украњнського самовр¤дуванн¤, коли "адм≥н≥страц≥њ м≥н≥стер≥альн≥й" лишаютьс¤ лише функц≥њ координац≥њ, контролю й заповненн¤ тих прогалин, ¤к≥ можуть ви¤витись у д≥¤льност≥ орган≥в самовр¤дуванн¤. ƒо реч≥, в  онституц≥њ ”Ќ–, розроблен≥й за участю ћ. √рушевського, повн≥стю вт≥лилась його ≥де¤ про забезпеченн¤ найширших прав органам м≥сцевого самовр¤дуванн¤: "м≥н≥стра ”Ќ–" мали право лише контролювати ≥ координувати њх д≥¤льшсть [ƒив. 3, с. 79].

¬ умовах боротьби за владу в ”крањн≥ багатьох пол≥тичних сил ÷ентральна –ада намагалас¤ провести л≥н≥ю на зам≥ну старих орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤, де силу мали т≥льки пани, на органи справжн народоправства нац≥онального характеру.

” кв≥тн≥ 1917 р друг≥ збори ÷ентральноњ –ади вир≥шили створити свою мережу губернських, м≥ських, пов≥тових ≥ волосних украњнських рад.

√оловним њх завданн¤м був захист нац≥онально-пол≥тичних прав украњнського народу ≥ проведенн¤ в житт¤ установ ÷ентральноњ –ади. ¬иконавчими органами губернських ≥ м≥ських рад були обран≥ ними ком≥тети, к≥льк≥сть член≥в ¤ких ради встановлювали самост≥йно.

” липн≥ 1917 р були оголошен≥ вибори гласних до волосних ≥ пов≥тових народних рад, ¤к≥, у свою чергу, повинн≥ були обрати волосн≥ та пов≥тов≥ народн≥ управи ≥ мали усунути в≥д самовр¤дуванн¤ цензов≥ зсмськ≥ органи дореволюц≥йного пер≥оду. ќднак, на жаль, через неспри¤тливий зб≥г обставин ≥ помилки в д≥¤льност≥ ÷ентральноњ –ади, важливу роботу з≥ створенн¤ системи м≥сцевого самовр¤дуванн¤ в ”крањн≥ завершити не вдалось [ƒив. 5, с. 335]. ѕевний практичний ≥ теоретичний ≥нтерес викликаЇ ≥ рад¤нський пер≥од функц≥онуванн¤ самовр¤дуванн¤ в ”крањн≥.

“радиц≥йно марксизм, виход¤чи з класовоњ сут≥ державност≥, у¤вл¤в соц≥ал≥стичну державу ¤к певну самовр¤дну орган≥зац≥ю спочатку передового класу -пролетар≥ату, а пот≥м ≥ всього народу (загальнонародна держава). “ому вважалос¤ принципово неправильним твердженн¤ про ≥снуванн¤, кр≥м державноњ, ≥ншоњ форми Їдиноњ публ≥чноњ влади народу - сусп≥льного (у т. ч. м≥сцевого) самовр¤дуванн¤.

ƒл¤ маскуванн¤ тотал≥тарноњ сут≥ монопартийноњ, моно≥деолог≥чноњ державност≥ широко використовувавс¤ терм≥н "соц≥ал≥стичне самовр¤дуванн¤". √оловною його формою оголошувалось соп≥ально-класове самовр¤дуванн¤ - в особ≥ рад ¤к головноњ ланки самовр¤дуванн¤. “ак, ради депутат≥в, ¤к пол≥тична основа рад¤нськоњ державност≥, виникли ¤к самовр¤дн≥ органи революц≥йних мас. јле б≥льшовики, захопивши пол≥тичну владу, швидко одержавили њх, перетворивши на Їдину в≥д гори до низу систему орган≥в державноњ влади, ¤к≥ одночасно виконують ≥ законодавчу ≥ виконавчу державну роботу —л≥д зазначити, що вс¤ ц¤ система була керована ≥ в≥дпов≥дальна перед  ѕ–—, ¤ка проголошувалась вищою формою сусп≥льно-пол≥тичноњ орган≥зац≥њ.

ќднак парт≥њ та радам катастроф≥чне не вистачало кадр≥в, можливостей ≥ засоб≥в дл¤ всеб≥чного впливу на сусп≥льство, тому парт≥йно-державне кер≥вництво ≥ апарат вимушен≥ були йти на розвиток де¤ких форм самовр¤дност≥. ўоправда, п≥д самовр¤дн≥стю розум≥лось, перш за все, виконанн¤ функц≥й ≥ завдань держави або громадськими орган≥зац≥¤ми, або на громадських засадах. ќсобливо широко застосовували ц≥ засади м≥сцев≥ ради, ¤к≥ найближче сто¤ли до населенн¤ й вимушен≥ були перейматис¤ його проблемами.

ƒосв≥д м≥сцевих рад ≥з залученн¤ р≥зних верств населенн¤ до своЇњ роботи (¤к позитивний, так й негативний) заслуговуЇ на увагу тому, що саме рад¤нський пер≥од передував в≥дродженню м≥сцевого самовр¤дуванн¤ в ”крањн≥ ≥ саме м≥сцев≥ ради були обран≥ ¤к один ≥з пров≥дних елемент≥в його сучасноњ системи.

” позитивному план≥ сл≥д в≥дзначити те, що до вир≥шенн¤ державних та м≥сцевих питань с≥льськ≥, селищн≥, м≥ськ≥, районн≥ та обласн≥ ради залучали багатотис¤чний депутатський та громадський актив, р≥зн≥ органи самоорган≥зац≥њ населенн¤ ÷е помножувало вплив рад¤нського апарату, було школою самовр¤дуванн¤ дл¤ громадськост≥.

” той же час ц≥ переваги часто-густо зводилис¤ нан≥вець парт≥йними ком≥тетами, що п≥дм≥н¤ли ради, диктували њм програми д≥¤льност≥, пр≥оритетом виконавчих орган≥в та њх апарату над радами, формал≥змом самих представницьких орган≥в.

Ќе вр¤тувало справу ≥ сп≥зн≥ле визнанн¤ вищою парт≥йною ≥ державною владою наприк≥нц≥ так званоњ перебудови пон¤тт¤ ≥ принцип≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤.

—ьогодн≥ м≥сцеве самовр¤дуванн¤ в ”крањн≥ знаходитьс¤ на новому, посттотал≥тарному стап≥ свого розвитку. ¬иход¤чи з ≥сторичного досв≥ду, можна ствЇрджувати, що за умов становленн¤ громад¤нського сусп≥льства неприпустиме одержавленн¤ м≥сцевого самовр¤дуванн¤, використанн¤ його державою у власних ц≥л¤х. Ќавпаки, необх≥дне партнерство двох форм публ≥чноњ влади, дл¤ чого потр≥бне зм≥цненн¤ орган≥зац≥йно-правовоњ та матер≥ально-ф≥нансовоњ њ основи м≥сцевого самовр¤дуванн¤, ч≥тке визначенн¤ повноважень ≥ розмежуванн¤ њх з органами держави.

“аким чином, визначен≥ нами 15 перех≥дних форм украњнськоњ правовоњ св≥домост≥, що ≥дентиф≥кують марг≥нальн≥ зм≥сти творенн¤ украњнського м≥сцевого самовр¤дуванн¤, ¤скраво св≥дчать про типово перх≥дний або дев≥антний характер украњнськоњ правосв≥домост≥, ¤ка в≥дбиваЇ типово марг≥нальний або дев≥антний зм≥ст украњнського державтворенн¤ до з'¤вленн¤ незалежноњ украњнськоњ держави.

≤сторичн≥ проблеми становленн¤ украњнського м≥сцевого самовр¤дуванн¤ Ї такими, що презентують ≥нтеграц≥йн≥ джерела ментального буд≥вництва нац≥ональноњ украњнськоњ держави та державност≥ ¤к Ївропейськоцентричн≥, соц≥олог≥чно в≥ддзеркалюють у спадкоЇмност≥ традиц≥йного формуванн¤ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ цикли конкретно-≥сторичноњ ≥нтеграц≥њ ”крањни у ™вропу, ¤к≥ ≥дентичн≥ конкретно-≥сторичним циклам соц≥альноњ активност≥ украњнськоњ правовоњ св≥домост≥, характеризують типов≥ ситуац≥њ сприйн¤тт¤ Ївропейських ц≥нностей ¤к прогресивних, до ¤ких ≥ з ¤кими рухалось украњнське сусп≥льство уперед. «разками цих ц≥нностей у минулому можуть слугувати: магдебурзьке право, правов≥ зусилл¤ до збреженн¤ нац≥ональноњ автохтонност≥ украњноментальноњ сп≥льноти, формуванн¤ та функц≥онуванн¤ державност≥ «апор≥зькоњ —≥ч≥, демократичн≥ традиц≥њ ÷ентральноњ –ади, ¤к≥ були зам≥нен≥ –ос≥йською ≤мпер≥Їю та –ад¤нською –ос≥Їю рос≥йськоцентричними, рос≥йськоментальними традиц≥¤ми, що згублювали з часом украњнську правову ментальн≥сть, винищували украњнську культуру, правову ≥дею, духовн≥сть.

Ќа сьогод≥, ¤к ≥ у минулому, з конституц≥йним затвердженн¤м модел≥ незалежноњ украњнськоњ держави, постаЇ завданн¤ створити й закр≥пити традиц≥йн≥ органи м≥сцевого украњнського самовр¤дуванн¤ ¤к так≥, що мають у своЇму фундамент≥ не рос≥йськ≥, а Ївропейськ≥ ц≥нност≥, традиц≥њ; приведенн¤ нац≥онального законодавства в≥дпов≥дно до Ївропейських стандарт≥в, ¤к≥ визнаютьс¤ людством передовими, прогресивними, ”крањною та украњнц¤ми - р≥дними.

Ћ≤“≈–ј“”–ј

1. ≤стор≥¤ держави ≥ права ”крањни: ” 2 ч. / «а ред. акад. јѕЌ ”крањни ј. …. –огожина. - ’ : ќснова, 1993. -„. 2. - 432 с.

2.  ульчицький ¬. —., Ќастюк ћ. ≤., “ищик Ѕ. …. ≤стор≥¤ держави та права ”крањни - Ћьв≥в: —в≥т, 1996 - 296 с.

3.  опиленко ќ.,  опиленко ћ. 3 нев≥домих стор≥нок пол≥тико-правовоњ спадщини ћ. √рушевського // ѕраво ”крањни. - 1996 - є 9. - —. 77

4. Ћюбченко ѕ. ћ.  омпетенц≥¤ суб'Їкт≥в м≥сцевого самовр¤дуванн≥ X. : 000 "ћодель всесв≥ту", 2001 - 224 с.

5. ћала енциклопед≥¤ етнодержавознавства. -   : √Їнеза, 1996. - 942 с.

6. –еформи јлександра 11. - ћ. : ёрид. лит., 1998. - 464 с.

7. —ичова ¬. ¬. ћ≥сцеве самовр¤дуванн¤ в ”крањн≥ за час≥в л≥беральноњ модерн≥зац≥њ (друга половина XIX - к≥нець XX - початок XXI ст. ) // јктуальн≥ проблеми державного управл≥нн¤: 3б. наук праць. - X. : ¬ид-во ’ар–≤ ”јƒ” "ћаг≥стр", 2002 - є 2 (≤«). - —. 78.

8. Ўвидченко √., –оманов ¬. ƒержавне управл≥нн¤ ≥ самовр¤дуванн¤ в ”крањн≥: ≥сторичний нарис. -  . : ¬ид-во ”јƒ”, 1997. - „. 1. - 138 с.

9. ÷арук ќ. ¬. ”крањнська мова серед ≥нших слов'¤нських: етнолог≥чн≥ та граматичн≥ параметри: монограф≥¤. - ƒн≥пропетровськ, 1998. - 323 с.

10. Nalepa L. Slowianszczyzna polnocno-zachodnia. Podstawy jednosci i jej rozpad. - Poznan: PWN, 1968/ - 352 s.

11. —трижак ќ. —. ≈тнон≥м≥¤. √еродотовоњ —к≥ф≥њ. -  . : Ќаукова думка, 1991. - 220 с.

12. —едов ¬. ¬. ¬осточные слав¤не в VI-XIII вв. /ќтв. ред. Ѕ. ј. –ыбаков. - ћ. :Ќаука, 1982. - 326 с.

13. ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ‘≥лософсько-правова проблема ≥дентиф≥кац≥њ дев≥антноњ правосв≥домост≥ // ¬еетник Ќационального технического университета "’ѕ»". - ’арьков, 2002. - —. 195-199

14. ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ѕроблеми спадкоЇмност≥ у нац≥ональн≥й самосв≥домост≥: моногра≥¤. - ’арк≥в: ќснова, 1998. - 293 с.

15. ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ‘≥лософсько-правова проблема дев≥антноњ правосв≥домост≥: науков≥ нариси. - ’арк≥в, 1998. - 100 с.

16. ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ћистецьк≥ твори художн≥х дизайнер≥в ¤к ф≥лософсько-правов≥: до актуальних завдань законодавчого захисту ≥нтелектуальноњ власност≥. // ћатер≥али науково-практичноњ конференц≥њ "јктуальн≥ проблеми правового захисту ≥нтелектуальноњ власност≥ в ”крањн≥", що в≥дбулась 21 березн¤ 2003 року у Ќац≥ональному ун≥верситет≥ внутр≥шн≥х справ. - ’арк≥в:Ќ”ј—, 2003. - —. 16-21

17. ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ”крањнська еколог≥чна безпека життЇд≥¤льност≥ з найдавн≥ших час≥в до початку 90-х рр. ’’ ст. (до постановки питанн¤ про циклову природу еколог≥чноњ правосв≥домост≥). // ћатер≥али курсантського наукового сем≥нару Ќац≥онального ун≥верситету внутр≥шн≥х справ "≈колог≥чна безпека ”крањни ’’I стол≥тт¤" . ’арк≥в:Ќ”¬—, 2003. - —. 17-22

18. ƒмитр≥Їнко ё. ћ. “радиц≥йн≥ та нетрадиц≥йн≥ модел≥ правових посттотал≥тарних рефлекс≥й. // ”ченые записки “аврического национального университета им. ¬. Ќ. ¬ернадского. “ом 15 (54). N2. - —имферополь, 2002. - —. 119-127