| назад | Зміст | далі |
Серед усіх законореалізуючих проблем рефлексивного права як активного динамічного начала соціологічного актотворення тієї трансгресивної соціальної активності правової свідомості, що саме ідентифікує пикові межі функціонування її спадкоємності як парадигмальні, визначимо домінантною теоретико-методологічну проблему опозиції права і закону як світоглядної інтервеції принципу лінійного розвитку посттоталітарної правової свідомості, яка є девіантною.
Розглянемо ж природу опозиції права і закону, що виходить з природньої асиметрії права і закону, яка виявляється у розвиткому пріоритеті стратегічного, природного, ментального права первинних суб’єктів правової свідомості (фізичних осіб) над тактичним, неприродним, похідним ідеологічним правом вторинних суб’єктів правової свідомості (юридичних осіб). Спробуємо розглянути таку опозиціяю права і зокону, яка виходить з їх асиметрії, по вiдношенню до права як сталої ментальної форми свiтової правової речовини або iнформацiї, яка конкретно - соцiально вiдбивається i ідейно-змістовно знiмається у аргiнально - законодавчому змiстi українських законiв i законодавчого поля з конкретно-iсторичної, ідейно-свiтоглядно-ментальної моделi i д е а л ь н о г о правозакону з рисами с т а л и х статистичних властивостей як права, так i закону.
Тобто виходить - знята у конкретно-історичному змісті національних законів модель ідеальної рефлексії ментально пізнаного права певної правової реальності (С.М.Максимов) має традиційно домінанти ідейної світоглядності певної нації, етносу, соціальної спільності.
В цьому відношенні зазначимо, що ідеальним статистичним правозаконом будемо вважати умовно i д е а л ь н у модель такого свiтоглядного вiбиття i адекватного зняття iдеї права у вiдповiдну iдею (i с т и н у) закону соцiальної природи, коли у формозмiстi соцiального правоусвiдомлення не i с н у є будь-якої о п о з и ц i ї права i закону (право = закону), тобто коли iнформацiйно - синергетична конфiгурацiя п р а в а як правова iнформацiя або правова речовина має умовно а б с о л ю т н у iдентичну конфiгурацiю правової матерiї, знакового матерiалу закону.
Тоді ідеальним соціологічним, динамічним правозаконом будемо вважати умовно ідеальну модель такого світоглядного відбиття й неадекватного зняття ідеї права у відповідну ідею (істину) конкретно-історичного закону соціальної природи, коли у формозмісті соціального правосусвідомлення і с н у є опозиція права і закону (право не рівне закону), тобто коли інформаційно-синергетична конфігурація права як правова інформація або правова речовина не має умовно абсолютну ідентичну конфігурацію правової матерії, знакового матеріалу закону. Ця остання конфігурація ліше відносно нагадує конфігурацію правової інформації динамічного, наприклад, перехідного, посттоталітарного соціуму.
Будемо вважати, контекстуально запозичуючи i використовуючи експериментально адаптованi свiтогляднi iдеї з дослiджень нелiнiйних при родних процесiв, що у синергетично структурованому правовому полi (неправового) середовища iснує iнтровертна правова е н т р о п i я (середнiй алгоритм - середня величина стохастичностi) знаходження останньої у рiзних станах (рiвнях, циклах) як мiра її хаотичностi у кризових, перехiдних розвиткових стадiях, а також мiра хаотичностi або девiантностi у процесах правотворення i правоусвiдомлення. Категорiальне поняття правової ентропiї як мiру нелiнiйної збiльшуваностi хаотичностi девiантної правосвiдомостi та у зв'язку з цим адекватну лiнiйну зменшуванiсть її унормованостi у рiзних циклах соцiальної активностi при суспiльному вiдбиттi у ментальному тлi деструктивно-синергетичного маркера законодавчої iстини як девiантної сутностi смислорефлексiї права - будемо вживати як робочий термiн.
Отож, виникаючi таким чином за перехiдних часiв правобуття у феноменi девiантної правосвiдомостi як свiтоглядно-аксiологiчнiй парадигмi правового усвiдомлення перехiдної соцiальної природи риси i якостi "дiалогiчного свiтогляду" (М.Бубер, М.М.Бахтiн) з середини 50-х рокiв викликали на вiтчизняному теоретичному грунтi наукову критику загальному м о н о л о г i з м у лiнiйного свiтоусвiдомлення й свiтопiзнання на рiвнi та на прикладi критики адiалогiчного iррацiоналiзму лiнiйного т е к с т у (книги). Такий факт спадкоємно пролонгувався у намаганнях до створення системи д i а л о г i ч н и х взаємозв'язкiв (диспутiв, дискусiй, спорiв та iн.) при адаптацiї моделi наукового, у тому числi науково - правового пiзнання будь-якої доказової i с т и н и.
Думаємо, нова дiалогiчнiсть з часом набувала комплексних iнтравертно-екстравертних, рубiжних, г р а н и ч н и х значень, якi iдейно були спроможнi викликати i д е о л о г i ч н у ентропiю наукового, правового пiзнання як середню мiру ймовiрного знаходження мислимого об'єкту у певнiй модельнiй системi дiалогiчного свiтогляду як нового, лiнiйно - нелiнiйного типу свiтовiдношення, залишаючись у єдинiй спадкоємностi розвиткової етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi).
Підкреслюємо, що по вiдношенню до права дiалогiчний свiтогляд, правомiрно рефлексуючи теоретичнi дискусiї про сутнiсть права та його законодавче втiлення у свiтоглядно вiдбитих правопроцесах методологiчно репрезентує на практично-законодавчому рiвнi апрiорнi наслiдки теоретичних пошукiв iдеї права як її пiзнавальної законодавчої iстини у феноменi закону, основного Закону.
Думаємо, буде теоретично виправданим аргументовне i доказове припущення про фiлософсько-сакральний, типово ф i л о с о ф с ь к о - п р а в о в и й характер Конституцiї, який свiдчить про те, що вона є к л а с и ч н и м фiлософсько-методологiчним, фiлософсько-правовим т в о р о м, який виконує (повинен виконувати) свої функцiї як у суспiльствi, так i у державi, бути функцiонально-дiєвим, соцiально-адаптованим та с у с п i л ь н о - н е о п о з и ц i й н и м документом.
Конституцiя як ф i л о с о ф с ь к о - п р а в о в и й твiр i с у с п i л ь н о - н е о п о з и ц i й н и й документ лiнiйно репрезентує (повинен репрезентувати) у своєму змiстi не тiльки соцiально-свiтоглядно прологнований на ментальному рiвнi характер початкової логiки дiалогiчної правової комунiкацiї (її форм), але й завжди конкретний iсторичний цикл соцiальної активностi правового усвiдомлення (правосвiдомостi) соцiальних трансформацiй, цикл загальної спадкоємностi ментально-правової традицiї як пiдсистемо-пiдструктури спадкоємностi етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi), що рефлексується у логiцi конституцiйного тексту, його iдеї, конкретно-iсторичному рiвнi свiтоглядно-соцiального вiдбиття природної, завжди ментально адаптованої iдеї права у нацiонально опоесередковану i с т и н у закону, яка системо-структурно реалiзується у практично функцiонуючих н о р м а х закону.
В цьому контесті рiвень опозицiї права i закону як iдеї права та її законодавчого втiлення як iстини закону ми правомiрно можемо виявити, дослiджуючи текст Конституцiї як конкретно-iсторично зрозумiлу i теоретико-рефлексивно пiзнану iдею права у контекстi вiтчизняної правової традицiї. В залежностi вiд того, як буде наближатися законодавча рефлексiя (теоретичного плану) до науково узгодженої i оприлюдненої природної iдеї права - будемо судити про рiвень теоретичної прогресивностi та цивiлiзацiйної озовнiшненостi тiєї чи iншої Конституцiї (у порiвняннi з iншими Конституцiями). Але i в залежностi вiд рiвня функцiонального використання Конституцiї як фiлософсько-правового твору i юридичного документу - будемо формувати висновки про рiвень її лiнiйно-iсторичної необхiдностi у конкретному суспiльствi та для конкретного суспiльства i держави. Мабуть, коли виникає ситуацiя не функцiонального, а лише i д е о л о г i ч н о г о затребування Конституцiї як основного закону правового буття, тобто коли вона є, але вона дiє або маргiнально, або нефункцiонально чи напiвфункцiонально, опозицiя права i закону настiльки очевидна, що не потребує нiяких iнших поглиблених доказiв i аргументувань. Але це така опозицiя, яка характеризує тотальну протилежнiсть пiзнаної iдеї права i знакової iстини закону або iдейно нерозв'язанi на свiтоглядно-соцiальному рiвнi правовi протирiччя, якi переросли свою смислову форму i переутворились у змiст соцiально-правових, правових i правозаконних конфлiктiв, криз, колiзiй, патологiй як усталених зон сомозорганiзованої та iзольованої опозицiї закону по вiдношенню до правової iдеї, коли закон i право як соцiальнi феномени легiтимно "функцiонують" iзольовано один вiд одного.
А саме: закон для закону, право для права.
Така критична, водночас г р а н и ч н а, за формою правова, а за змiстом - неправова ситуацiя, фактично, глобальної т р а н с ц е н д е н т н о ї бiнарної опозицiї закона i права спроможна характеризувати д ж е р е л а й генезис свiтоглядної бази правозаконодавчих протирiч, якi за думкою автора, мають у своїй детермiнантнiй основi глобальний к о н ф л i к т двох моделей правового свiтовимiру i свiтовiдношення: лiнiйної та нелiнiйної. Щодо сутностi природи правових протирiч будемо виходити з точки зору на їх виникнення, як i на будь-яких iнших, як на свiтоглядну неможливiсть лiнiйної, формальної логiки правового свiтопiзнання осягнути нелiнiйну правову iдею як законодавчу iстину за перехiдних, кризових часiв правобуття у моделi посттоталiтарного соцiального правозасвоєння. Внаслiдок такої свiтоглядної неможливостi права або правової "iмпотенцiї" здiйсювати ментально адаптований свiтоглядний правовимiр, правотворення i правоусвiдомлення виникають правового плану протирiч чя у правi, мiж правом i законом, у законi, загалом мiж соцiальними вимогами i правовими потребами посттоталiтарної трансформацiї соцiально-правової реальностi, як правило, на рiвнi неправової проблематики та i н т е р п р е т а ц i ї будь-яких проблем, фактiв, завдань, рiшень.
Одже, внаслiдок того, що iснуючi лiнiйнi правовi (неправовi) протирiччя репрезентують факт повної функцiональної вiдсутностi методологiчного осмислення (навiть початку такого осмислення) на методично-правовому щаблi (фiлософсько-правового толку) iснуючих лiнiйних правових i правозаконних протирiч не тiльки у нелiнiйному циклi праворуху перiоду посттоталiтаризму, але майже на традицiйно-звичайнiй стадiї лiнiйної моделi праворозумiння й правотворення (за винятком о д и н и ч н и х наукових розвiдок, наприклад, В.О.Чефранова (1976 р.), Л.В. Петрової (1999 р.), А.А. Козловського (2000 р.), за нашими аргументами, виникає парадигмально створена нова ф у н к ц i о н а л ь н а б i н а р н а опозицiя права i закону, яку характеризує вузько позвiйний рiвень ускладнення законодавчого вiдбиття д е в i а н т н о пiзнаної (як абсолютно - правомiрної за кризового буття права) iдеї права як маргiнально-неправової (правової) iстини законотворчих iнiцiатив, де законодавча амбiвалентнiсть стає альтернативною патологiзованою нормою пiдзаконних актiв. В цьому плані виникаючі трансгресивні девіації пізнавальної “налаштованості” правових рефлексій посттоталітарного соціуму генерують активну інтервенцію нелініних властивостей й можливостей правової свідомості (вторинних суб’єктів правосвідомості як їх альтернативну компенсацію асиметрії права й закону) як ядра правових рефлексій що мають джерелами принципову базу розвиткової опозиції права і закону як детермінантного наслідку їх світоголядної асиметрії з пріоритетом онтологічних прав первинних суб’єктів правової свідомості (фізичних осіб) над гносеологічним правом вторинних (юридичних осіб).
За умов посттоталiтарної соцiально-правової реальностi,коли патологiзовано функцiонують законотворчi iнiцiативи тотiалiтарного нормотворення й нормозастосування на тлi маргiнально-"робочої" старої iдеологiчно-правової традицiї бiнарна опозицiя права i закону зазнає подальших глобалiзованих i геометрiзованих масштабiв, що викликає диз- функцiональнiсть не тiльки пострадянських законiв, а i самої Конституцiї. Така ситуацiя незавершеного д i а л о г i ч н о г о праворозвитку за радянських часiв iдеологiчного свiтогляду,формуючого ментальну незавершенiсть правової традицiї (особиво з робiт В.О.Чефранова - перша пол. 70- рокiв ХХ ст.), який, без сумниву, поклав синергетичний напрямок вiтчизняних науково - правових методологiчних правоосмислень, правомiрно призводить до наукових девiацiй у традицiйних л i н i й н и х (книжних) праводослiдженнях, якi рефлексували початок п р i о р и т е т у нелiнiйної, нетрадицiйної розвиткової домiнанти у загальних тенденцiях осягнення будь-якої правової i с т и н и за перехiдних, кризових часiв iсторичного, лiнiйного праворуху [Див. 2 ].
Повторимось, що за iдеєю монографiчного дослiдження автора буде- мо iнтерпретувати ментальну незавершенiсть дiалогiчного свiтогляду як р о з р и в природної, ментально структурованої спадкоємностi етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi), яка є р о д о в о ю по вiдношенню до традицiї правової як видової. Ментально структурована спадкоємнiсть етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi) за радянських часiв, пригадаємо, за радянських часiв була штучно замiнена "iдеологiчною" самосвiдомiстю, яка мала н е м е н т а л ь н у основу [Див.1 ].
Цей розрив, як було зазначено вище, здiйснювався засобами тотального iдеологiчного вiдчуження у масових суб'єктiв права, первинних суб'єктiв правосвiдомостi їх природного свiтоглядно-ментального єства, природних прав, свобод, природної мети та iдеї здiйснення соцiально- правового буття, соцiальних, соцiальнро-правових, правозаконних перетворень [ ]..
Принципова несприйнятнiсть свiтових стохастизуючих процесiв i свiтових макрозв'язкiв,концептуальна нерезонанснiсть зовнiшньої стохастизацiї соцiально-радяською макросистемою (макрооб'єктом) - вторинним к в а з и с у б 'є к т о м радянської правосвiдомостi (водночас й радянської соцiальної макросистеми) з правовою д и с к р е т н i с т ю суспiльного стану мiкрооб'єктiв i мiкрозв'язкiв - первинних суб'єктiв правосвiдомостi (фізичних осіб) призвели до з'явлення такого вiзуального тотального позитивного зворотного зв'язку (або вiдсутнiсть звичайних чи негативних зворотних зв'язкiв), який потрiбно було тотально пiдтримувати засобами масової iнформацiї та комунiкацiї, що й було закрiплено у iдеологiчно опосередкованiй моделi ш т у ч н о нелiнiйної опозицiї радянського закону i права (= закону), хоча насправдi, “природну функцiю” права виконував той же самий радянський закон. Як видно, штучна опозицiя радянського права i закону пiдтримувалась й корелювалась радянськими мас-медiа, пресою, iншими штучно-соцiологiчними засобами, причому штучно-нелiнiйне правовiдбиття лiнiйної речовини права у лiнiйну матерiю закону як прiоритетної характеристики нелiнiйних моделей iдеологiчного правопереосмислення не була методично затребувана радянським правом як можлива модель принципового нелiнiйного свiтоглядного правовимiру. А саме: глобальна с п р о б а штучної вiтчизняної нелiнiйної комуiкативно-правової iдеологiї як формальної, синергетичної рефлексiї законодавчої iстини, з м i н а загального лiнiйного принципу правоперетворень як неформального критерiя нелiнiйних правоосмислень на грунтi нелiнiйного упорядкування радянської, штучно-iдеологiчної радянської iдеї права у типово маргiальнiй iстинi закону, насамперед Основного закону - Радянської Конституцiї як типово ідеологічному “правотворчому” методу i фiлософсько-правової методологiї нелiнiйних науково-правових трансформацiй не вiдбулась.
Домінантна штучна нелiнiйна опозицiя радянського права i закону, яка пiдтримувалась мас-медiйними, штучно-соцiологiчними засобами, як зазначалось вище, знiмалась у збiльшуючихся ступенях iдеологiчного вiдчуження у масових первинних суб'єктiв правосвiдомостi їх природних прав i свобод як орiєнтирiв i мети здiйснення соцiальних змiн,а також свiтоглядного праворуху, свiтоглядно завершуючись у численних антагонiстичних соцiальних, соцiально-правових, правозаконних (неправового толку) катаклiзмах: протирiччях, конфлiктах, патологiях, котрi не тiльки не розв'язувались, але й навпаки, свiдомо замовчувались. Врештi-решт, загострена, ускладнена i кризова динамiка соцiальних, соцiально-правових, правозаконних катаклiзмiв не змогла не призвести до тотального к в а з и протирiччя: мiж первинними i вториннимi суб'єктами (юридичними особами) правосвiдомостi, яка, як ми знаємо, мала девiантний характер за своїмi маргiнальними характеристиками, рисами i функцiями.
Принципово підкреслимо: будемо строими концептуальними прихильниками генези будь-якого протирiччя як граничного, iдейно-свiтоглядно не розв'язаного к о н ф л i к т у мiж лiнiйними вимогами правового розвитку i нелiнiйними (за радянських часiв - штучно-нелiнiйними) потребами його здiйснення, нелiнiйними функцiями права у радянськiй законодавчiй базi, де сутнiсть iдейного опосередкування свiтоглядно-парадигмальних орiєнтацiй iдеологiчної правоiдеї вiдбувалось у напрямку змiни ментальних функцiональних домiнант до прямої iдеологiчної залежностi останнiх вiд засобiв масової iнформацiї, якi виконували функцiю ментальностi (будь-якої системо-структурної органiзацiї (= самоорганiзацiї) будь - яких соцiалiзованих природних процесiв на грунтi вiтчизняної етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi), внаслiдок iдеологiчного з в у ж е н н я ментальної концентрацiї та щiльностi соцiального вiдбиття правозмiн. Останнi процеси закрiплювались у феноменi девiантної правосвiдомостi, побудованої на маргiнально-якiсних властивостях ментально-iдеологiчних домiнант радянського свiтогляду,який за функцiональними зразками у своїй свiтогляднiй основi мав п о д в i й н у бiнарну, рiзнофункцiональну i рiзновекторну антагонiстичну опозицiю: ментальнiсть i тотальну iдеологiю як несумiснi, не зкорельованi природним чином (засобами ментальної, нацiональної соцiалiзацiї та ресоцiалiзацiї), функцiонально разадаптованi домiнанти розвиткових правоiнiцiатив - рiзної лiнiйностi: природнi, iсторичнi, лiнiйнi правоорiєнтацiї та штучно-нелiнiйнi, тотально-iдеологiчнi.
Тотальне ідеологiчне звуження ментальної концентрацiї й щiльностi правоусвiдомленого соцiального вiдбиття маргiнально-правових, соцiально-правових i правозаконних д е в i а ц i й у феноменi радянських (пострадянської) девiацiй правосвiдомостi i репрезентацiя цього у рiзних циклах соцiальної активностi правоусвiдомлених процесiв (правосвiдомостi), за аргументами авторських дослiджень, можна було попередити корелятивним використанням формальної (iдеологiчної) та неформальної (ментальної) спадкоємностi української етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi), де правова традицiя є пiдструктуро-пiдсистема етнотрадицiї [Див.3].
Традиціональні формальна й неформальна спадкоємнiсть правової традицiї, їх рацiональне спiввiднесення (фiлософсько-правового толку) як мiра оптимального праворозвитку i м е ж а недизфункцiональної опозицiї ментальностi та iдеологiї, права и закону,як умовна архетипова модель теоретичної лiнеаризацiї нелiнiйних девiацiй у лiнiйних правових посттоталiтарних трансформацiях (та осмисленнях) i як природна нелiнiйна опозицiя права лiнiйної знакової матерiї закону, на наш погляд, есхаталогiчно спроможнi рефлексувати правову е н т р о п i ю девiантного правоусвiдомлення як мiру оптимальної опозицiї нелiнiйного правового змiсту останньої у лiнiйнiй формi його законодавчого втiлення.
Концептуально розмiрковуючи у такий спосiб далi, мабуть, буде правомiрним наш наступний аргумент про те, що припустимий механiзм i вiдповiднi часо-просторовi здiйснення цiвiлiзацiйного озовнiшнення лiнiйно-нелiнiйних протирiч права, право-закону и закону, будуть характеризувати масштаб i часо-просторовi ступенi зовнiшньої стохастизацiї посттоталiтарної соцiально-правової макросистеми (i посттоталiтарною соцiально-правовою макросистемою) девiантної д и с к р е т н о с т i правових станiв первинних суб'єктiв української правосвiдомостi як масових суб'єктiв перехiдного права та його буття. В свою чергу, відповідний рівень опозиції та асиметрії права і закону буде функціонально резонувати з відповідними циклами спадкоємності в правовій свідомості як світоглядною формою прпавових рефлексій, яка, як їх ідейно-світоглядне ядро, ментально ініціює конкретно-історичну специфіку поліфункціональної ідейної змістовності правових рефлексій того чи іншого соціуму.
Підсумовуючи, загостуюємо увагу на тому, що, у такий спосіб можемо правомірно реперезентувати опозицію права і закону як активну світоглядну інтервенцію принципу лінійного розвитку правової свідомості, яка за посттоталітарних часів є девіантною.
1. Дмитрієнко Ю.М. Параметрально-процесуальна динаміка гносеологічного підгрунтя девіантної правосвідомості// Нова парадигма. Альманах наукових праць Вип.28. - Запоріжжя, 2002. - С.170-180
2. Дмитрієнко Ю.М. Спадкоємність в національній самосвідомості:монографія. - Х:Основа, 1998. - 293 с.
3. Дмитрієнко Ю.М. Філософсько-правові детермінанти девіантної правосвідомості у структурі ідейно-світоглядних аксіологій українського права//Вісник дипломатичної академії України. - Київ, 2002. - С.244-267
| назад | Зміст | далі |