ДЕВIАНТНА ПРАВОСВIДОМІСТЬ - ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Не зважаючи на важливу актуальність теоретичної ідентифікації природи неправових девіацій для виявлення істинної картини методологічно-правового статусу девіантної правосвідомості як ядра типово маргінальних посттоталітарних правових рефлексій дійсності, сучасна правознавча наука, на наш погляд, приділяє недостатньо уваги цьому питанню.

Зазначимо, що у попередніх роботах нами аргументовно доведена парадигмальна зорієнтованість девіантної правосвідомості до ідентифікаційних завдань праворефлексивного знання й пізнання як правового знання й пізнання, де загальне знання і пізнання є родовою, а правове знання і пізнання є видовою правовою природою [Див. 4-6].

У зв’язку з цим девіантна правосвідомість репрезентує своєрідну парадигму конкретно-історичних девіацій пізнання як права (А.А.Козловський), яка віддзеркалює повну аксіологічну щільність майже усіх маргінальних правових рефлексій перехідного українського соціуму як гранично девіантного - кризову альтернативу маргінальних правових рефлексивних пізнавальних знань як типово правоусвідомлених у власній посттоталітарній генезі. Але треба, думаємо, більш акцептативно дослідити девіантну правосвідомість у контексті методологічно-правової соціалізації неправових девіацій посттоталітарного соціуму як її начальних, соціологічно-процесуальних джерел, що створюють початкові умови як принципи статичних функцій девіантної правосвідомості.

Виходячи з нашої тези про маргінальну правову норму як акт девіантної правосвідомості, а також з доказових аргументацій П.І.Новгородцева про правову свідомість як форму держави, будемо намагатися дослідити девіантну правосвідомість з точки зору виявлення її методологічно-правових властивостей, створюючих типові картини тієї універсалізованої парадигматичності правових рефлексій дійсності, що має риси пострадянського маргінального права як девіантного пізнання (А.А.Козловський). Думаємо, така процедура дозволить швидче здійснювати пошуки оптимальних шляхів пропедевтики негативних явищ у правових рефлексіях сьогодення.

При цьому зауважимо, що за проведеними дослідженнями нами припускається, що сучасне праворефлексивне пізнання як право (А.А.Козловський) розвивається за законами та закономірностями синергетики [Див.3, 5-6].

Спробуємо ж визначити парадигмальнi риси i характеристики девiантної правосвiдомостi з точки зору синергетичних характеристик будь-якого синергетично зорiєнтованого процесу, явища соцiально - правового розвитку у тpансгpесивному визначенні домiнантного еволюцiйно-розвиткового напрямку її формової видозміни у матерiально-знакову проекцію. Будемо при цьому теоретично сприймати концептуально нашими розвиваючі ідеї деяких останніх досліджень та дослідників загальну тезу про синергетику правосвідомості як міждисціплінарну філософію правового усвідомлення структурних маргінальних рефлексій бутності, яка розвивається, власне, за законами і закономірностями синергетичних моделей коеволюційного напрямку [Див. 5].

За законами (закономіpностями) синергетики i синергетичного мислення (пiзнання) неправовi (правовi) девiацiї свідомості у контекстi нашого дослiдження будуть розглядатись як неpівноважні складнозорганiзованi структурно-правовi системи, якi телеологічно розвиваються за н е л i н i й н и м и законами природного успадкування логiко-детермiнацiйних зв'язкiв i напрямкiв ментально - векторного руху iдеоматичних принципiв правової традицiї, структурно-системно визначеної у вітчизняній, синергетично цілеспрямованої за напрямками активних праворефлексій свiтоглядності певного нацiонально-культурного середовища суб'єктiв права, насамперед первинних суб'єктiв правосвiдомостi (фізичні особи) як онтологічно домінантних.

У такому розумiннi штучно витворена iдеологiчно-правова традицiя, наприклад, радянської моделi правового свiтовимiру не з б е р i г а є природної, ментально - структурованої с п а д к о є м н о с т i ментального розвитку права (природних традицiй нелiнiйної еволюцiї, де будь - яка л i н i й н а iсторiя як феномен є частиною еволюцiї), соціологічно ідентифікованого у процесах правового усвiдомлення соцiального буття. Але узгоджуючись у контекстi принципових висновкiв монографiчного дослiдження автора про тотожнiсть спадкоємностi у нацiональнiй самосвiдомостi i феномена нацiональної самосвiдомостi, з науковою позицiєю В.О.Чефранова про те, що спадкоємнiсть у розвитку правової свiдомостi є системним рiзновидом соцiальної спадкоємностi у д у х о в н о м у буттi суспiльства, не можна залишити без уваги узагальнюючих iдей монографiчної роботи М.В.Дяченка "Проблема успадкування в розвитку культури"(1993) про те,що за умов тотально - тоталiтарного розвитку матерiально - духовної бази суспiльства вiдбувається або р о з р и в iсторико-правової ( лiнiйної) традицiї iдейно-свiтоглядного руху соцiальної iсторiї, або її послаблення, коли вона стає д р у г о р я д н и м чинником i джерелом нацiонально-ментального буття i соцiального руху. Ось ми i пропонуємо д е в i а н т н е правоусвiдомлення як альтернативно-деструктурний еквiвалент р о з р и в у iсторико - правової ( лiнiйної) традицiї праворефлексивного осмислення та теоретичного усвiдомлення iсторико-правової реальностi за моментiв деструктивного часо-просторового розриву або послаблення iдейно-свiтоглядної домiнанти iсторичних напрямкiв еволюцiйно-правового руху i розвитку.

Виявляючи в такому планi деякi важливi, унiверсалiзованi характернi риси детермiнацiйних можливостей феномену правосвiдомостi як лiнiйної моделi перехiдного правовимiру, хотiлося б загострити увагу на теоретичній проблемі її законодавчої легiтимiзацiї у правовому полi рефлексивних детермінант, насамперед, неправових девiацiй. Тож, враховуючи складнозорганiзований формозмiстовний характер правосвiдомостi, де девiантна правосвiдомiсть є нелiнiйною моделлю свiтоглядного правовимiру перехiдного правосоцiуму i кризовим циклом соцiальної активностi будь-якої природної,ментально структурованої правосвiдомостi, виникає необхiднiсть у першу чергу зрозумiти, яким чином можна оптимально сприяти пізнанню її власної тенденцiї до еволюцiйного саморозвитку з метою пошуків та здiйснення к е р о в а н о ї трансформацiї правової природи, людини та суспiльства за законами їх взаємоперехрещеної коеволюцiї.

По-друге, враховуючи циклiчнiсть еволюцiйного руху i розвитку, перехiдних перiодiв зокрема, у тому числi б у т т я права як субстрату фiлософського осмислення [Див.2], необхiдно науково дослiдити цiлепокладальну сутнiсть кризового циклу соцiальної активностi правосвiдомостi як процесуального явища соцiальної природи i як девiантну правосвiдомiсть, яка створює н а ч а л о пошукам альтернативного механiзму оптимального прояснення перехiдної правової еволюцiї в планi синергетичного розв'язання семiотичних потреб розвитку знакового змiсту законiв та законодавчих iнiцiатив, здійснюючихся у посттоталітаpному хаосі маpгінального пpавобуття.

Це є важливим у зв'язку з тим, що через правовий хаос спроможний здiйснюватися, за iдеєю синергетичного свiтогляду, начальний зв'язок рiзних циклiв (рiвнiв,ступенiв) правової органiзацiї перехiдного, кризового соцiуму засобами правової легалiзацiї неправових девiацiй законодавчого поля суспiльства, а звiдси - правової iдеї, iдiоми та формалiзованої правозаконної цiлiсностi суспiльства.

Так, за моделлю синергетичного рефлексивного правосвітовиміру у вiдповiднi розвиткові моменти - моменти правової нестiйкостi - малi правовi збурення, флуктуацiї у правових рефлексіях пострадянської дійсності можуть переутворюватися у правовi стереотипнi (нестереотипнi) макроструктури правової свідомості, світоглядно деструктуруючі статистичне право у соціологічне та як соціологічне, як міру формальної та неформальної спадкоємності в девіантній правосвідомості. Виникає цiннiсть о к р е м о г о (iндивiдуального, кожного) суб'єкту рефлексивного правовимiру i правотворення, його окремих правових дiй, зусиль як певних ступенів пізнавального наближення до загальної ідеї буттєво споріднених властивостей пізнання первинних суб ' єктів права, утворюючих у сукупності їх право (за А.А.Козловським). Останнi, за законами синергетики не невель- ованi у загальному правовому русi конкретного соцiуму. За певних умов правової нестiйкостi i правового хаосу у соцiальному середовищi правовi (або неправовi) дiї кожного окремого суб'єкту права як первинного суб'єкту правосвiдомостi можуть детермiнантно i функцiонально впливати на правове поле загальних макросоцiальних явищ i процесiв.

Формується необхiднiсть резонансного правового усвiдомлення i первинними, i вторинними суб'єктами правосвiдомостi (юридичними особами) своєї об'єктивної вiдповiдальностi за долю усiєї цiлiсностi соцiально-правової системи суспiльства. У даному разi, використовуючи або створюючи альтернативно адаптованi, але системно неузгодженi з конкретно-iсторичною моделлю ментально-структурованої правової iдiоми i традицiї, радикальнi ( хоча й деструктурного типу) вектори соцiально-правової трансформацiї суспiльних бiфуркацiй, синергетика права, на наш погляд, спроможна рефлексувати не є д и-

н и й лише контекстуально лiнiйний тип еволюцiйного руху права як наднацiонального явища, а також не є д и н у свiтоглядно-детермiнацiйну передвизначенiсть правових iнiцiатив (як і їх відсутність) будь-якого плану будь-яких часо-просторових нормовимiрiв.

Виникаюче звiдси чергове завдання нашого дослiдження - виокремлення можливих типізованих н е л i н i й н и х моделей (форм, типiв, рiвнiв) еволюцiйної трансформацiї девiантної правосвiдомостi як феномена перехiдного маргінального правобуття (також його амбівалентної правової перспективи) на рiвнi явища соцiальної природи i через мiждисциплiнарну соціалізацію хаотично-системної сутностi природи девiантного свiтоглядно-правового мислення, а також девiантної правосвiдомостi як категорiї фiлософiї права, є, вважаємо, принципово неможливим без iнформацiйно-семiотичного виявлення, порівняльного зрізу та аналiзу л i н i й н и х (iсторично захронологiзованих) минулих i сучасних правових бiфуркацiй ( точок правового розгалуження) різних моделей правових рефлексій того чи іншого, але завжди конкретно-історичного (бажано, спорідненого з нашим) часо-простору - певної ментальної змістоформи рефлексивного права як правової свідомості. Маємо на увазi такi соціологічно зпрогнозовані свiтоглядно - правовi мутації перманентної еволюцiї правової традицiї певної системи права (правової системи), коли виникає можлив i сть соціально неконфліктного л i н i й н о г о або передбачення, або прогнозування переддетермiнованостi iсторично повторювальних за зразками певних світових стандартів буття праворозгортаючихся, цивілізовано правоусвідомлених рухів того чи іншого ментального права і національного закону.

Думаємо, у такому способi iснує можливiсть правокультурної кореляцiї девіаційних iмпульсiв системного становлення феноменальних правових якостей спадкоємності у правовій свідомості в контекстi правового усвідомлення загальної iсторико-правової перспективи свiтового, ментально опосередкованого нормотворення у правi як наднацiональному явищi.

Ураховуючи морально пiдсвiдомi установки первинних суб'єктiв правосвiдомостi як масових суб'єктiв права щодо пізнання як їх права (А.А.Козловський) великого значення тодi набувають їх психологiчнi аспекти девiантної правосвiдомостi - ядерні психолого - ментальні властивостi синергетичного типу первинних суб'єктiв правосвiдомостi, що історично формують світоглядну дистанційну асиметрію права і закону як розвитковий пріоритет ментальних прав первинних суб ' єктів правосвідомості над ідеологічним правом вторинних. Ця асиметрія саме й визначає міру формальної та неформальної спадкоємності у правовій свідомості як функціональну опозицію права у законі, а закону до права [ Див. 4-6 ].

Таким чином, за допомогою синергетики права можна теоретично вiдпрацювати комплексну схему функцiонально затребуваних принципiв правової суперпозицiї, зiбрання воєдино складного феномену права i правосвiдомостi iз окремих правонаповнюваних частин: національних iдей, iдiоми, iдеалу, традицiї, тобто функцiональної моделi складних праворозвиваючихся iдейно-свiтоглядних структур з простих до складних. У такому разi, "iнтелегiбельне" об'єднання рiзних правових ( неправових - як альтернативних) структур не може зводитись до їх простого складання. Адже, вiдбувається методичне перекриття (перехрещування) галузей неправової локалiзацiї рiзних праворефлексивних структур з дефектом е н е р г i ї неправових девiацiй рiзних типiв,форм i масштабiв. Тодi вже цiле "п р а в о в е тiло" свiтоглядного нормонаповнення та нормотворення не буде "механiчно" дорiвнюватыся з а к о н о д а в ч о ї сумi його правових н о р м о-частин. Точнiше кажучи,воно буде не бiльш i не менш суми його частин, воно буде я к i с н о iншим.

З'являється концептуально новий принцип законодавчо-правового узгодження правових i "неправових" частин закону (законiв) у єдине законодавчо-правове т i л о, або iнформацiйно-енергетичне ц i л е на рівні відповідної правосвідомості та законосвідомості. А саме: вiдбувається синергетично-процесiйне генерування загального методологiчного т е м п у становлення й розвитку утворювальних компонентiв соцiально-правового середовища в цiлому як єдиного ментального темпосвіту, його гетерогенно-векторних частин (свiтоглядних, правових, iдейних, системоутворюючих, структурофiксуючих та iн.).

Вiдбувається правомiрне з д i й с н е н н я праворефлексивних структур свідомості індивіда-соціальної спільності-суспільства рiзного "вiку" у єдиному соцiально-правовому ( i законодавчому теж) темпосвiтi та нормовимiрi.

Синергетика права спроможна також,за думкою автора, о б' є м н о-спадкоємно оперувати складними правовими категорiями та системами i ефективно вносити вiдповiднi певнi законодавчi кореляцiї, створюючі, наприклад, комплексні моделі передбачення тих чи інших девіацій правосвідомості на рівні технологічно припустимого (адаптованого, соціалізованого та ін.) їх соціологічного виміру .

Застосування iнформацiйно - енергетичного пiдходу у дослiдженнi феномену девiантної правосвiдомостi синергетичного типу, думаємо, дозволяє на прогресивному рiвнi науково створити є д и н у площину соцiального правовимiру через цiлiсно-нелiнiйну природу правового усвiдомлення рiзних свiтоглядних iстин, iдiом i традицiй складних соцiальних, соцiально - правових, аксiологiчно репродукованих геополiтичних цiлостностей, вимiрiв i орiєнтацiй. Синергетика права спроможна комплексно вивчати девiацiї за моделями лiнiйних i нелiнiйних методик водночас у правовому полi конкретного суспiльно-правового середовища, надає дослiдникам можливiсть оптимальним чином спадкоємно оперувати зi складними правовими системами й пiдсистемами, а також ефективно зд i йснювати управлiння ними.

Розглядаючи у такий спосiб сутнiсну атрибутивнiсть можливостей синергетичних трансформацiй права, слiд зупинитися на визначеннi критерiєв та чинникiв "робочого" функцiонування моделi синергетичного розвитку права у його пpоцесуальному здійсненні - пpавової свідомості.

Так, при синергетичних трансформацiях ( дослiдженнях) маргінальних правових рефлексій як девіантної правосвідомості принципового значення набуває не с и л а правової кореляцiї (традицiї) девiацiй рiзних типiв i девiантних цiннiсних правомаргiналiй, а соціологічна ідентифікація їх (девiацiй) типово ментальної (але н е л i н i й н о ї) конфiгурацiї, архiтектонiки та архiтектури л i н i й н о г о кореляцiйного впливу (але в межах цiєї нелiнiйної конфiгурацiї) на неповноструктуровану правову i законодавчо-правову систему певного посттоталітарного правокультурного середовища.

Слiд також зазначити, що малi правовi кореляцiї, так як i малi правовi збурення, але вiдповiдно зорганiзованi, резонансно вимогам свiтових потреб часу, певнiй ментально-правовiй традицiї та потребам нацiонального розвитку,спроможнi,думаємо, належним чином адекватно впливти на загальний статус будь-якої складної праворефлексивної системи,будь-якої частини правової системи та вiдповiдну законодавчу функцiональнiсть правової свідомості як звичайної, ідеологічно опосередкованої законосвідомості у правосоцiумi та стати тим iдейно - свiтоглядним п е р ш о ш т о в ч к о м, який змусить елементи правової традицiї до тiєї початкової самоорганiзацiї (синергетизацiї) своєї системо-структури, яка типово характерна для ментального упорядкування елементiв правової традицiї (за зразками духовно-правового розвитку), хоча і за типово маргінальних умов перехідного буття права.

Говорячи про джерела i джерельну базу сучасних синергетичних можливостей нелiнiйного (нетрадицiйного) осягнення правової iстини, глобальне значення будь-яких малих,структурно зорганiзованих впливiв на систему н е о р- г а н i з а ц i й н о складного правового ( неправового) змiстотворення чи формозмiсту, не можна не згадати Лао-Дзи з його фiлософськими думками про те, що за певних умов слабке перемагає сильне, тихе перемагає громке та iн.

Синергетика права і правосвідомості, як бачимо, спроможна розкрити методологiчнi закономiрностi та умови розгортання нелiнiйного руху конкретних, швидких, хвильообразних праворефлексивних i неправорефлексивних явищ та їх законодавчих у п р о є к ц i я х вiдповiдного нелiнiйного за змiстом, а лiнiйного за формою процесiв саморозгортаючихся cоцiально-правових перетворень (у тому числi й соцiально-неправових) як л i н i й н о- неправових девiацiй правосвідомості у загальному контекстi л i н i й н и х свiтових правоперетворень. Останні завжди, думаємо, локально-ментально структуровані або опосередковані за своєю iдейно-свiтоглядною першоосновою - спадкоємнiстю етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi). Українська етнотрадиція має у своїй основi, як бачимо, духовно - правовий компендiум л i н i й н о ї парадигми граничного свiтоправопiзнання i правоусвiдомлення, свiтоглядно-девiантних за своєю н е л i н i й н о ю синергетичною природою за перехiдного, кризового буття права.

Виникає теоретичне завдання такої наукової, структурованої з методологічно-правового осмислення, соціалізації кореляцiйних процесiв цивiлiзацiйного озовнiшнення (вiдкриття) українських правових рефлексій правової реальності (С.І.Максимов) як практичного соцiально-правового, так i теоретико-правового середовища (зразком якого може бути правокультурне середовище правових рефлексій як різновид соціального відбиття), віддзеркаленого у моделi нелiнiйного здiйснення девiантної правосвiдомостi, яка б дозволила методологiчно позбавити вiрогiдної, або нецiлеспрямовано детермiнантної з м i н и (як розпаду) складної структури правосвiдомостi - рiзновиду соцiального вiдбиття п о р у ч з бiфуркацiйними моментами її максимальної соцiальної активностi, тобто моментами можливого розвиткового п е р е х р е-

щ у в а н н я (що не бажано припускати) високого циклу соцiальної активностi правосвiдомостi з кризовим, високої iнтенсивностi девiантної правосвiдомостi з низькою [Див.2]. Думаємо, що за таких умов функцiонально не є можливим на iнформацiйно-комунiкативному рiвнi детермiнувати тi оптимальнi заходи i засоби, якi можуть (спроможнi) дiєво вплинути на ефективнiсть кореляцiйної пропедевтики неправозрефлексованих девiацiй та їх вiдповiдного провоусвiдомлення в зв'язку з вiдсутнiстю тiєї м о м е н т а л ь н о ї можливостi оперативного визначення (створення) дефiнiцiйних чинникiв конкретних часо - просторових кореляцiй, якi б завчасно знiмали моментнi правовi бiфуркацiї як рiзнотиповi праводевiацiї у методико - м е т о д о л о г i ч н i зв'язки мiж конкретними моментами неправозрефлексованих девiацiй з правоусвідомленими.

Характеризуючи нелiнiйнi статичні особливостi феномена девiантної правосвiдомостi як полiфункцiональної правової диспропорцiї неправових рефлексій чи неправової пропорцiї правових, ураховуючи девiантну правосвiдомiсть як системно-кризовий цикл соцiальної активностi природної, ментально структурованої правосвiдомостi, а також стахостичні впливи історично повторювального правового вiдчуження людини вiд її е в о л ю ц i й н о г о ( а не iсторичного) призначення у соцiальнiй як iсторичнiй (лiнiйнiй) i несоцiальнiй як еволюцiйнiй (нелiнiйнiй) природi на свiтоглядно-правову динамiку правоусвiдомлюваних процесiв, - с п р о б у є м о визначити істинні критерiї,засоби i умови кореляцiйної диспропорцiї та свiтоглядної конкуренцiї перехрещуваних системних і структурних елементiв традиційної, ментально структурованої правосвiдомостi з некризовими циклами соціальної активності (яка може бути тільки у первинних суб ' єктів правової свідомості) та девіантної правосвідомості як кризового циклу соціальної активності звичайної задля вироблення міри відповідної асиметричної теоретичної реакції на буттєву правомiрність девiантної правосвiдомостi у системі традиційної правосвiдомості.

Подiбнi iдейно-свiтогляднi диспропорцiї правозрефлексованої як законоусвідомленої соціально-правової реальностi, наприклад, пострадянських типiв, змiстовно характеризуючи поліщільні площини творення девіантної правосвідомості як цикли правового знищення у людинi її еволюцiйного призначення на рівні ідеологічного відчуження природної ментальності свідомості - головної якості національно-правової духовності,, є, вважаємо, водночас, формальними iдентифiкаторами штучної логiки свiтоглядного правоусвідомлення за останніх часів як домінантні, побудовані на старих соцiально-правових та iсторико-правових протирiччях, конфлiктах i колiзiях, рефлексуючих сучасне з а л и ш к о в е нерезонансне розв'язання типово iдейних в и м о г правового буття як самодостатнього за з м i с т о м з його н е с а м о д о с т а т н i м и свiтоглядними можливостями як умовними його ф о р м а м и та показниками р i з н о л i н i й н и х завдань феноменiв права i правосвiдомостi.

Внаслiдок неадекватного здiйснення свiтоглядного рефлексивного правовимiру i законотворення за тотально-iдеологiчною моделлю пострадянського правоусвідомлення виникали природно-неправомiрнi своєрiднi зони правової вiдкритостi ( телепередача "Людина i закон" тодi - "Правова освiта населення " - зараз; "Земля i люди", "Круглi столи" тодi - "П'ятий кут"- зараз та iн.) або зони ф о р м а л ь н о г о iнформацiйно-комунiкативного з а м i щ е н н я ментально (iдейно-свiтоглядно) розiрваної правової традицiї. Цi "зони правової вiдкритостi", за думкою автора, iдеологiчно "наповнювались" свiтоглядними метафорами правової форми лише iллюзорної правомiрностi, яка змiстовно детермiнувалась "ноуменом" iлюзорного свiтосприйняття iдейно-правового емпiризму радянської реальностi або соцiально - правовими iлюзiями.

Цi "зони правової вiдкритостi", iлюзорнi за iнформацiйно-комунiкативною природою,як початковi iндикатори i характерологiчнi параметри р о з р и в у звичайної, ментально побудованої правової традицiї зi збiльшенням рiвня iдеологiчної тоталiтаризацiї правових процесiв набували полiтичного формозмiсту та переутворювались у " зони непроникностi й непрозоростi", соцiокультурнi, правові, законодавчі "симулярки", "масову люмпенiзацiю" свiдомостi, "охолодження" українського суспiльства, соцiально-правові патологiї (термiн дуальної класифiкацiї Левi-Стросса) [Див.3 ].

Дослiджуючи синергетичну динамiку девiантної правосвiдомостi в контекстi визначення i застосування її фiлософсько - правових детермiнант як типово методологічно-правових, визначенню правових та неправових "зон непроникностi та непрозоростi", з переважними домiнантами неправових, аргументовно може сприяти контекстуальне застосування перформативних правових речень ( performative sentence) й перформативної правової дiї, коли правовi мовленнєвi дiї людей як масових суб'єктiв права i первинних суб'єктiв правосвiдомостi неправомiрно збiгаються начебто з правомiрним затвердженням певних соцiально-правових реалiй. Так, наприклад, вислови i дослiдження юристiв - практикiв про необхiднiсть здiйснення деяких правових законодавчих актiв ф у н к ц i о н а л ь н о можуть означати (спроможна створити) саме цю змiну. Фактично, iдею перформатива як акту юридично-полiтичного усталення будемо виводити з свiтоглядно-теоретичних висновкiв Ж.Деррiди, який, в свою чергу, використовував для свого фiлософсько-методологiчного дослiдження американську Декларацiю незалежностi. Деякі дослідники, зокpема Ж.Деppіда, зазаначають те, що, напpиклад, "Декларацiя" самим фактом її прийняття представниками Сполучних Штатiв Америки, що зiбралися на Генеральний конгрес, мiстить водночас двi дискурсивнi модальностi, а саме: опис та повелiння (керуватись цим документом - Ю.М.).

Посткомунiстичне право i правосвiдомiсть,девiантно парадигмальнi за перехiдної природи кризових правоперетворень та за умов iдейно-свiтоглядної, у тому числі й праворефлексивної, н е с т i й к о с т i пострадянських розвиткових традицiй,україноментальної правової традицiї зокрема,на вiдмiну вiд функцiонально усталених характеристик, наприклад, таких довготривалих правових традицiй, як американська чи європейськi,заснованих на вiдповiдних зразках ментально структурованої демократiї та цiнностях, правових артефак- тах i моделях - є нiчим iншим, як правовою добою рiзних типiв, форм i композицiйно-правових с ц е н девiацiйного усталення (та його становлення) найрiзноманiтнiших за формою, змiстом i значенням соцiально-правових норм, iнститутiв та структур. Останнi мають правове поле свiтоглядного невизначення (плюралiзмом форм правової та неправової поведiнки та дiй) i д е ї права або правової iдеї для вироблення особисто-правових констант соцiальної транскрипцiї iдейного усвiдомлення первинними суб'єктами правосвiдомостi розвиткових вимог правового простору у законодавчих моделях природного права людини як її свободи волi та потребах законодавчого часу.

Будемо звiдси правомiрно зазначати, що з цiлковитого нерозумiння (непорозумiння) методологічного змісту правових рефлексій як правової свідомості, методичного неприйняття, в зв ' язку з цим, соціологічного факту правового н е з б i г у соцiального "планування" з реальним "планом" здiйснення законодавчих процесiв i законотворчих задумiв, власно, й розпочинається принциповий вiдлiк посткомунiстичної правової доби як такої, яка створюється за зразками з а г а л ь н и х характеристик посткомунiстичної доби.

На нашу думку, посткомунiстичнiй правовiй добi методично притаманне не просто концептуально-принципове інерційне р о з м е ж у в а н н я мiж правовою iдеологiєю та неправовою або маргiнально-правовою дiйснiстю, а i з суспiльно-правовою теорiєю i практикою як логiчне продовження р о з р и в у слов'яноментальної етнотрадицiї ( = нацiональної самосвiдомостi), україноментальної правової традицiї зокрема, з 1917 року.Сучасний правовий дискурс проблемного законодавчого усталення неконсервативно вiдрiзняється вiд недавно мiнулого тим, що можна назвати постiйним п р а к т и ч н и м незбiгом iдеальних правових намiрiв теоретичного змiсту (наприклад, за Конституцiєю України) та конкретних законодавчих форм,методiв i заходiв їхнього практичного втiлення у правовому полi перехiдного соцiуму. Вважаємо, такий практичний незбiг репрезентує г о л о в н е соцiально-правове а н т о г о н i с т и ч н е протирiччя сучасного правотворення, правоздiйснення i правозастосування, відбитого у кризовому циклі соціальної активності правової свідомості.

Маємо справу, водночас, думаємо, з постiйною, травало не розв'язаною к в а з и с у п е р е ч н i с т ю: те, що встановлюється у самому правовому дискурсi, соціально ідентифікованому у кризовому циклі спадкоємності правової свідомості, який мав i має не методологiчно-правову ф о р м у, а лише iдеологiчно-комунiкативну, у законодавчiй дiї як моментно, так i повнозавершено щоразу i одразу залишково у ментальності не здiйснюється. Думаємо, що така ситуацiя характерна для таких типiв правових дискурсiв,у яких не вiдбувається постійного, на традиційному грунті науково-теоретичного д i а л о г у не тiльки мiж представниками рiзних правових шкiл i течiй, а i мiж представниками права як науки та представниками правової науки i правовиками-практиками. Iдеологiчно опосередкований рiвень iнформацiйно-комунiкативного дискурсу, за умов практичної в i д с у т н о с т i функцiонально дiючої п р а в о- в о ї м е т о д о л о г i ї здійснення правових рефлексій за закономірностями правової свідомості, ураховуючої нелiнiйнi, конкретно-iсторичнi, вiтчизнянi потреби та л i н i й н i вимоги свiтового правового руху н е с п р о м о ж н и й природно дефiнiцiювати те методологiчно-правове забезпечення сучасних правоперетворень та законотворення, яке можливо лише у методологічно-правовому, синергетично зорiєнтованому, мiждисциплiнарному осмисленнi iдеї права як унiверсальної наднацiональної якості статичного права, але нацiональної, ментально структурованої за конкретно-лiнiйними правовими нормами соцiальної природи.

Думаємо, що вiдсутнiсть у посттоталiтарнiй правознавчiй науцi (мабуть, не тiльки у правознавчiй) робочого iнструментарiю ( на рiвнi науково-теоретичної о д и н и ц i методологiчного вимiру певних iстин права ( i закону) як сукупних а р х е т и п о в и х елементiв ii iдеї) здiйснення теоретико-практичних осмислень та перетворень на актуальному рiвнi, наприклад, на рiвнi фiлософсько-правового т в о р у як акуально типового м е т о д о- л о г i ч н о г о iнструменту, о д и н и ц i, механiзму та з а с о б у теоретичного вимiру i розв'язання нагальних проблем права практологiчно не с п р и я є подоланню кризового розвитку українського права та його девiантного осмислення, а навпаки, загострює. Одже, відсутність не тiльки методично визнаного с т а т у с у фiлософсько-правового iнструментарiю розв'язання методологiчних проблем права тягне за собою обмеженість фундаментально - робочого пiдходу до концептуального розгляду ситуацiї "недiєздатностi" та iдейно-свiтоглядної колiзiї права i закону, шо призводить до правових непорозумiнь, конфлiктiв i патологiй. На жаль, лише нечисленнi науково - теоретичнi р о з в i д к и, наприклад, Л.В.Петрової, А.А.Козловського, можуть, вважаємо, правомірно претендувати на статус методологiчного iнструментарiю i засобу розв'язання гострих соцiально-правових проблем i завдань [Див.1,2 ].

Iснуючi теоретичнi розвiдки у сучасному iдейно-методологiчному осмисленнi та правотвореннi, домiнантно здiйсненi у превентивно-методологiчному ключi, вважаємо, створюють достатнi i необхiднi умови для iсторико-перспективного зрівняння посткомунiстичного правового досвiду як частини свiтових соцiоправокультурних трансформацiй i змiн, з функцiонально створеним досвiдом, теорiєю i практикою законодавчо-правового буття, свiтоглядно - теоретично вiдбивають iдейно-комунiкативнi потреби i вимоги методологiчно - правових завдань трансформацiй пострадянського права та його девiантного осмислення i здiйснення. Правова незалежнiсть пострадянських держав не є свiтоспоглядально-iндетермiнованим рефлексом локальної соцiально - правової iсторiї, вона є, як вважають деякi дослiдники, закономiрним, синергетичним продуктом найсучаснiших правових змiн у законодавчому п о л i як конкретного перехiдного посткомунiстичного соцiуму,так i свiтового правового простору у цiлому.

Можемо правомiрно зазначити, що за посттоталiтарну правову добу, добу правового х а о с у вiдбувається начальне природне становлення ментально усталених характеристик,рис i параметрiв певних форм соцiально-правового буття за законами синергетики права i синергетичного свiтогляду, pепpезентованого у феномені девіантної пpавосвідомості як паpадигмальному компендіумі соціально-пpавовоі постpадянськоі дійсності.

Сучаснi соцiально-правовi зміни, на нашу думку, змушують розглядати трансформацiю просттоталiтарних правових реалiй за синергетичними векторами загального iдейно-свiтоглядного праворуху як домінантними, зокрема синергетики правосвідомості як соцiального процесуального явища, з урахуванням унiверсалiзованого механiзму н е л i н i й н о ї особливості перехiдного перiоду iсторичного пpавоpуху, пов'язаного з його конкpетно-істоpичною циклічністю, pефлексованою в pізних циклах соціальнї активності пpавосвідомості та її спадкоємності.

Літеpатуpа

1. Козловський А.А. Пізнання як пpаво: моногpафія. - Чеpнівці: Рута, 2000. - 187 с.

2. Петpова Л.В. Фундаментальні пpоблеми методології пpава: моногpафія. - Х:Пpаво, 1998. - 416 с.

3. Пpигожин И., Стенгеpс И. Поpядок из хаоса. Новый диалог человека с пpиpодой. - М., 1986. - 237 с.

4. Дмитрієнко Ю.М. Теоретичні аспекти філософсько-правової проблеми правової свідомості: наукові нариси. - Харків:Курсор, 1998. - 100 с.

6. Дмитрієнко Ю.М. Мистецькі твори худохніх дизайнерів як філософсько-правові: до актуальних завдань законодавчого захисту інтелекктуальної власності // Матеріали науково-практичної конференції Нац. універ. внутр. справ "Актуальні проблеми правового захисту інтелектуальної власності в Україні. - Харків: Вид. НУВС, 2003. - С.16-21